Торік одну з вулиць Рівного перейменували на честь Героїв – Олександра Кулика і Владислава Гудачека, які жили на ній у сусідніх будинках і загинули разом, захищаючи Україну.
Раніше ми опублікували спогади про Героя Олександра Кулика. Його вибір і покликання -служити Україні. Пропонує читачам розповідь про його побратима Владислава Гудачека, який народився в місті Рівне 16 квітня 2001 року, записану з вуст його мами Марії. Для нього вислів: «Україна – понад усе!» мав глибокий сенс та значення.
Усі паролі були датами якоїсь історичної битви
Військовою справою Владислав цікавився змалечку. Батьки такому захопленню хлопчика дивувалися, адже його ровесники гралися іграшками, машинками, а Владислав – солдатиками.
– Він уже в 3 роки захотів носити камуфляжні штани, – згадує мама Героя Марія Гудачек. – Мусили шукати їх, хоча це було непросто. Вдома завжди були ігри, пов’язані з військовою справою. Син «стрибав» з парашутом з дивана, який служив йому за літак. Серед вазонів влаштовував засідки, після яких не всі кімнатні квіти виживали.
Батьки думали, що ці дитячі захоплення минуть. Трохи підрісши, хлопець захопився спортом: футболом і плаванням, яким займався в ДЮСШ «Дельфін», починаючи з шести років і аж до 9-го класу. Виділяючись особливою пунктуальністю та дисциплінованістю, він умів так чітко спланувати свій графік, що скрізь встигав і йому все вдавалося. Минали роки, а дитяча мрія стати військовим, на подив батьків, нікуди не поділася. Ще навчаючись у школі, Владислав найбільше любив книжки і фільми на військову та історичну тематику. Не раз брав участь в олімпіадах з історії. Про Другу світову війну знав так багато, що міг відповісти на будь-яке запитання без підготовки. Навіть усі його паролі, зі слів мами, – це були дати якоїсь знакової битви.
А в 13 років, коли відбулася Революція Гідності й почалася війна на сході України, хлопець якось сказав з гіркотою батькові: «І чого я такий малий? Я б хотів воювати». Тоді його слова ми серйозно не сприйняли, бо в нашій родині військових не було.
Владислав не зрадив дитячої мрії
Здобувши освіту на базі ЗНЗ №27 і маючи гарні показники у спорті, Владислав Гудачек приймає рішення вступати до Острозького військового ліцею з посиленою фізичною підготовкою. Мама думала, що там синові буде важко і він довго не витримає.
– Вчився він добре, – каже Марія Ігорівна, – але переживав за фізичну підготовку. Бо не міг за нормативом достатньо підтягнутися на перекладині. Тоді батько змайстрував йому «турнік», на якому син постійно вправлявся. В результаті здав фізпідготовку на «відмінно» і таки поступив. Вчитися дійсно було нелегко, та Владислав був не з тих, хто пасує перед труднощами.
Після закінчення в 2018-му навчання в Острозькому ліцеї багато синових однокурсників відмовилися від подальшої військової кар’єри. Владислав же навпаки – почав обирати військовий виш. Мама пропонувала поступати у Львів, щоб син був ближче до дому. Але Владислав свідомо зупинився на Одеській академії сухопутних військ. Мав намір вступати на спеціальність ВДВ, проте мама застерігала, що це дуже небезпечно. Після суперечок та довгих дискусій дійшли компромісу. Владислав подав документи на факультет розвідки. Спеціальність – «Сили спеціального призначення». Батьки змирилися з його рішенням і не заперечували, хоча їм це далося нелегко. Більшість родичів дорікали татові й мамі за те, що вони єдиного сина віддають на військову службу.
Лише раз поскаржився на труднощі
Перший рік навчання, як пригадує мама Героя, був для нього важким.
– Але він лише один раз мені поскаржився, – каже Марія Гудачек. – Вчитися Владику подобалося і він тягнув на «червоний» диплом. Всі його однокурсники справді були однією сім’єю. Більшість з них після військового ліцею поступили в академію і мали хорошу підготовку. Але траплялися нелегкі ситуації, коли потрібна була допомога та підтримка. Особливо під час перших навчань на полігоні в некомфортних умовах – холод, сирість. Хлопці обвітрювались, мерзли, недосипали, часом недоїдали. В один із таких моментів зізнався, що йому так важко, що він, напевно, не витримає. Я не пожаліла його, а навпаки – підтримала: «Це твоя дорога, яку ти обрав. Всім буває важко. Маєш бути сильним. Ти з усім справишся». Пройшовши важкі випробування, Владислав витримував все! Найбільше він любив стрибати з парашутом, розповідаючи згодом близьким про те, яким гарним є нічне небо!
Мама називала його Промінчиком
Згодом майбутній Герой з головою поринув у навчальний процес. Для своїх друзів по академії він був справжнім братом! Завжди на позитиві, Владислав намагався підтримати кожного зі своїх однокурсників. Як не раз казав мамі, там у нього з’явилась друга родина. Казав: «Ви – моя основна сім’я, а друга – в Одесі». Не забував воїн і про спорт. Хоча мав 1-й дорослий розряд з плавання, та в Одесі, на жаль, не було можливості тренуватися в басейні. Отож, аби не втрачати спортивну форму, Владислав почав займатися кросфітом. Їздив на змагання. Їхня команда на перших же змаганнях здобула третє місце в Україні, а згодом і друге. Приїжджаючи у відпустку (а це бувало лише двічі на рік – взимку та влітку), Владислав завжди ішов додому пішки.
А мамі у захваті казав: «Як я люблю Рівне! Це найкраще місто в Україні!»
– Відпустки були короткими, та він усе встигав, – згадує Марія Ігорівна. – І в школу забігти, і в ліцей навідатися, і з друзями зустрітися. А ще щодня займався кросфітом, ходив у спортзал. Міг пробігтися містом – такий собі крос з Боярки на Північний і назад. Любив посидіти у дворі рідної школи або в гідропарку. Він ніколи не залишався без діла. Бували дні, коли я бачила його лише зранку і ввечері. Я його називала Промінчиком – він був скрізь.
Хотів і міг би стати генералом
Військова кар’єра Владислава Гудачека складалась якнайкраще. Вже під час навчання в Академії він подав документи у Київ, до штабу розвідки. Серйозно почав готувати себе до нового виклику у житті – як фізично, так і інтелектуально…
– Було відібрано 4 кандидати, які повністю підходили за характеристиками, – каже мама Героя. – Засіданні комісії мало відбутися 26 лютого 2022 року, після чого хлопці повинні були пройти курс на виживання… Вже після загибелі сина, – витримавши паузу через хвилюючі спогади продовжує Марія Ігорівна, – я отримала речі Владислава. Серед них була екіпіровка для цього курсу…
Коли почалася війна, Владислав ще навчався в академії. Отримавши достроково військове звання лейтенанта, у березні 2022 року він був розподілений для подальшого проходження військової служби до міста Кропивницький, де командував окремим підрозділом. Саме тоді, зі слів мами, він з гордістю сказав: «У двадцять років я став лейтенантом, у сорок буду генералом».
– На той момент у нього в підпорядкуванні були чоловіки старші, ніж Владів батько, – веде далі Марія Гудачек. – Зверталися до нього за позивним «Гудіні».
Жили поряд, а зустрілись тільки на війні
Саме там, на війні, він зустрів Олександра Кулика, з яким у Рівному ніколи не пересікався. Хоча й жили в сусідніх будинках, а ми з Сашковою мамою були знайомі.
Вже у військовій частині Владислав Гудачек потоваришував з Олександром Куликом, який, маючи багатий бойовий досвід, умів поділитися надбаним на війні знанням та психологічно настроїти. Адже молодий лейтенант зіткнувся з багатьма саме в психологічному плані важкими ситуаціями, які не кожному дорослому чоловікові під силу. Втім завжди дотримувався маминої науки: насамперед бути людиною, а лише потім – командиром. Отож, як відзначали його бойові побратими, «Гудіні» ніколи не боявся відстояти перед вищим військовим керівництвом своїх підлеглих і власну думку.
Після 24 лютого 2022 року Владислав Гудачек дедалі рідше телефонував і надсилав батькам голосові повідомлення. Вони, звісно, тривожилися, але вірили, що з Владиславом нічого поганого не станеться. Адже він був професіоналом, підготовленим та мотивованим, який усе витримає і вистоїть.
21-річний Владислав Гудачек поліг у бою з окупантами на Донеччині поблизу міста Лиман. Загинув 25 квітня 2022 року – на Великодні свята. Посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
«Він дуже любив життя! Він не жив, а горів. Для нього вислів: «Україна – понад усе!» мав глибокий сенс та значення!», – каже мама Владислава.
Наталя ЯГУЩИНА, Андрій СМУСЬ
Редакція «Сім днів» розпочинає живу книгу історії, яка розповідатиме про Героїв, котрі віддали життя за незалежність і суверенність України. Отож запрошуємо поділитися своїми спогадами всіх, хто добре знав Захисників, іменами яких названі вулиці Рівного.
- Завтра, 8 травня, у Рівному попрощаються із Героєм Сергієм Герзелем
Сергій Герзель народився 11 березня 1978 року у Горлівці, але все життя прожив у Рівному. Закінчив 9 класів місцевої школи №25, а затим вступив у професійно-технічне училище №11, де отримав спеціальність «Токар, верстатник широкого профілю». По закінченню працював за…
