fbpx

Всиновлення трійні – казка чи реальність

Діліться інформацією з друзями:

Директор дитбудинку похитав головою і з сумом сказав: «Вони ж трійнята … Невже всіх заберете?»

Наша історія починалася, як у всіх. Зустрілися, полюбили один одного, відіграли шикарне і дуже веселе весілля. Численні гості від душі бажали нам діток, і ми з чоловіком вирішили не відкладати з цією справою.

Перша вагітність виявилася невдалою, оскільки ембріон замерз, тобто, як кажуть лікарі, застиг у розвитку. Але ми не впали у відчай і продовжували старання. Друга спроба стала трагедією – позаматкова вагітність. Після операції мені сказали, що я більше ніколи не буду мати дітей.

Ми з чоловіком відчували безмірне горе. Але життя брало своє. Кожен з нас зробив хорошу кар’єру, в результаті чого ми мали велику квартиру, відмінну дачу, дорогі машини. Однак, навіть наші регулярні мандрівки не заповнювали порожнечу. Коли нам виповнилося по 30 років, чоловік першим вимовив слово «усиновлення».


Вчені винайшли маску, яка відстежує симптоми коронавірусу

Популяції диких тварин скоротилися майже на 70% – звіт WWF


– Кохана, може ми усиновимо дитину? Всі про діток кажуть, про мультики, велосипеди і школи. Мені теж хочеться бути батьком.

– Я боялася тобі це запропонувати. А ти хлопчика хочеш чи дівчинку?

– Не принципово. Але якби була дівчинка, я б ростив її як принцесу.

Ми скористалися послугами дорогого адвоката і ми швидко отримали дозвільні документи. Відразу ж вирушили в дитбудинок, оскільки вирішили взяти дівчинку дорослішу, а не чекати новонароджену.

Ми встали в сторонку і стали розглядати малюків. Раптом я відчула, що хтось тягне мене за спідницю. Виявилося – це білява трьох-чотирирічна дівчинка з сонячними веснянками.

– А ти часом не моя мама? – запитала Янголятко.

Моє серце ледь не зупинилося. Сльози текли з моїх очей, а з губ зірвалося:

– Так, я твоя мама, а це – твій тато. Ми прийшли за тобою.

Чоловік узяв дитину на руки, і ми дружно вирушили до директора дитячого будинку. Сергій Михайлович подивився на нас, покликав вихователя і попросив віднести дитину в спальню, а нам запропонував присісти. Ми відразу зрозуміли, що щось не так.

– Розумієте … тут є така проблема. Загалом, ця дитина не одна.

– То яка ж це проблема? У неї братик?

– Ні, це дівчатка трійнята. Ви всіх їх готові взяти? – запитав Сергій Михайлович з ноткою сарказму в голосі.

Ми з чоловіком переглянулися. Невже бувають три однакові принцеси?

– А що з їх справжніми батьками?

– Хто їх батько, я не знаю. А мама була нашою вихованкою. Вона зовсім молоденькою завагітніла і померла під час пологів. Немовлятами їх, зрозуміло, ніхто не взяв, а розлучати таких не можна.

– Ми візьмемо, – впевнено сказав мій чоловік. – Познайомте нас.

Ми пішли до сестричок, які відразу прийняли нас як рідних. Дівчаток звали Дашою, Машою і Сашою.

За допомогою директора, ми швидко владнали всі формальності, і вже через кілька днів вирушили вибирати просторий будинок для нашої великої сім’ї.