Батьки полоненого бійця з Рівненщини чекають на повернення сина

Діліться корисною інформацією з друзями:

24-річний військовий потрапив у полон в Оленівці. Останній раз він виходив на зв’язок з рідними влітку. Батьки Андрія закликають українську владу та міжнародне співтовариство повернути з полону всіх захисників Маріуполя, повідомляє Суспільне.

“Він любив різні монети, викопувати щось старе. Це він любив робити. І комп’ютер для нього теж на першому місці”, – розповідає мама бійця Олена Стафійчук.

Андрій Фоменко захищав Маріуполь з першого дня повномасштабної війни. Народився в Криму, у десятирічному віці переїхав із родиною до села Радухівка Рівненського району. Олена Стафійчук каже, що її син був російськомовним, але швидко вивчив українську і почав розмовляти лише українською. У Радухівці Андрій закінчив школу, згодом отримав вищу освіту за спеціальністю фінансист.

“Пішов в армію, відслужив. Були ротації, він служив у Харкові, були ротації на схід. У нього там були друзі з Маріуполя, вони разом служили в Харкові. І вони йому десь розповідали про Азов. І так вже він захотів туда”, – каже мама.

7 днів у ТелеграміСвіжі новини для тих, у кого мало часу

Новини які не потрапили на сайт ми розміщуємо в Телеграмі

Андрій Фоменко отримав поранення в праву руку під час російського бомбардування «Азовсталі».

“Я йому кажу: ми твої ролики бачимо по телевізору, чому ти лівою рукою кладеш на тацю? А він каже: “Не можу”. У нього права рука не працювала”, – розповіла мати.

«Він сказав: «Нас командири зібрали, і ми не боїмося вмирати за Батьківщину. Смерть для нас — звичайна справа». Мені було дуже важко це чути», – розповідає батько Андрія Руслан Стафійчук.

Про те, що їхній син у полоні, батьки дізналися з відео в мережі.З часів полону Андрій Фоменко дзвонив лише один раз, після цього родина з ним не зв’язувалася. Батьки сподіваються, що влада обміняє всіх військовополонених з «Азовсталі», а тим часом беруть участь у мітингах та акціях, присвячених полку «Азов», і самі шукають інформацію про сина.

“Я просто хочу його обійняти і не відпускати. Думаю, він захоче їсти, ми йому приготуємо, що він скаже, як мала дитина. Це не передати словами. Це духовна радість. Така радість буде невимовна», – каже Руслан Стафійчук.