П’ятиповерхівка на вулиці Дубенській, 330 – єдина поміж будинків-близнят, зведених тут для офіцерського складу ще в 70-х роках минулого століття, де діє об’єднання співвласників. Його мешканці, відмовившись від послуг ЖКП, уже три роки самостійно, на заздрість сусідам, господарюють у своїй хаті.
Хоча, як зізналася голова правління ОСББ «БОС 330» Іванна Стець, створення їхнього об’єднання співвласників далося нелегко:
– У нашому чотирипід’їзному будинку на 49 квартир живуть люди ще тієї, старої закваски. Вони довго не могли зрозуміти, для чого їм те об’єднання. До речі, практично всі довколишні будинки перейшли до управлінської компанії. Натомість нам якось усе ж таки вдалося переконати наших мешканців, з горем навпіл зібрати підписи.
А цими днями виповнюється три роки, як ми створили об’єднання. Тепер люди не шкодують, бо пересвідчилися, що так краще.
– Що їх у цьому переконало?
– По-перше, очевидні результати роботи. А по-друге, прозорість витрат на утримання будинку. Усі надходження і проплати проводяться через банк. Щомісяця на дошці оголошень вивішується фінансовий звіт об’єднання. Люди бачать: скільки і на що витрачено коштів. На початку року разом складаємо кошторис, люди самі визначаються з послугами і роботами. Наприклад, проаналізувавши цей рік, на наступний вирішили більше не підписувати договір з аварійною службою.
– Тут відразу напрошується запитання: чому?
– А тому, що впродовж року ми жодного разу не користувалися її послугами. Отож, аварійна служба нам просто більше не потрібна: всі проблеми, які створювали авральні ситуації, ми вирішили. Розкопавши каналізацію, побачили, що причиною тих проблем були заламані труби. Замінили спершу одну, помітили ефект. Тому згодом поміняли решту – ще три. А раніше через те, що у нас забивалася каналізація і затоплювала квартири першого поверху, аварійку регулярно щомісяця викликали. Зараз такого немає.
– Які ще глобальні зміни стались у вашому будинку за час існування ОСББ?
– Найбільш важливою справою я б назвала повну заміну щитової в підвалі. Адже лічильник, який ми прийняли від ЖКП, ніхто не перевіряв з моменту його встановлення, з 1978 року. Отож він «намотував» утричі більше, ніж насправді використовувалось електроенергії. Усе стало по-іншому, коли ми замінили лічильник, трифазний рубильник, повністю всі автомати на сучасні, старі лампи на ЛЕДівські в підвалі, світильники у під’їздах.
А ще встановили чотири прожектори, які освітлюють усю прибудинкову територію, що стало нашою гордістю.
Крім того, повністю поміняли каналізаційні труби в підвалі, а також каналізацію у дворі. Замінили шматок труби водопостачання від колодязя до будинку, яка ось-ось могла прорватись. За свої кошти купили засувки, а також крани на стояки. Тепер усе працює, підписане, кожен у разі потреби може самостійно перекрити воду.
Улітку встановили домофонні двері. Вивели на фасад водостічні труби, які, бувало, по коліна затоплювали підвал. А буквально нещодавно накрили на даху парапети, на які, щоправда, збирали з мешканців додаткові кошти.
– І все це, якщо я правильно зрозумів, без будь-якої підтримки з боку міста чи держави?
– Так, усе своїми силами.
– А чому не скористалися можливістю взяти участь, скажімо, у муніципальній програмі?
– Пробували, але нічого не вийшло. Цього року планували реалізувати в рамках програми термомодернізації проект із заміни вікон і кранів на трубах теплопостачання, бо в нас є проблема через розбалансованість системи опалення. Зібрали всі необхідні документи, оформили протокол, а коли дійшло до збору коштів, усе зупинилося. Люди просто не платили, тому довелося відмовитися від задуму.
– Невже дешевше все робити за свої гроші, ніж реалізовувати проект за підтримки міста і держави?
– Розумієте, раніше ми проводили недорогі ремонти, тому більш як 500 гривень із квартири не збирали. А тут необхідно було сплатити по 28 гривень за квадратний метр, з двокімнатної квартири виходило близько двох тисяч гривень. Не захотіли, хоча я всім пояснювала, що маємо намір взяти «теплий» кредит, отож нам насправді доведеться сплатити по 30 відсотків вартості проекту, а решту фінансує держава і місто. На жаль, у нас, як і скрізь, є мешканці, які вважають, що сплачують внески на управління будинком, і цього, мовляв, достатньо. Інші аргументують так: якщо вони не платять, чому ми повинні платити за себе і за них? І хоча таких квартир начебто й небагато – всього п’ять, але це 10 відсотків від усіх помешкань, що не так і мало.
– Проблемою багатьох будинків є боржники. У вас їх багато?
– У нас взагалі немає боржників. Усі справно платять як за комунальні послуги, так і внески на управління будинком. Бувають, правда, затримки з оплатою на два-три місяці, але це вкрай рідко. Це притому, що у нас є дві квартири, де люди живуть на пенсію в 1400 гривень. Я намагаюся по максимуму допомогти таким людям: скажімо, попрошу сантехніка безплатно кран відремонтувати або візьму на себе вирішення їхніх особистих питань. Коли людям допомагаєш, вони стають добрішими, а ще перетворюються на палких прихильників ОСББ. А ще я помітила: ніщо так не зближує людей, як спільні справи.
– І багато у вас таких спільних справ?
– Достатньо, щоб відчути себе одним цілим. Наприклад, у нас з’явилася традиція двічі на рік (весною і восени) проводити будинкові суботники. До речі, першу толоку ми провели тоді, коли були ще під жеком. У дворі назбиралося багато листя, з яким двірник не справлявся. Отож я написала оголошення про суботник. Вийшло чоловік п’ять, потім ще з п’ятеро долучилося.
Наступного разу, весною, перед Великоднем, я вже вивісила об’яву з приписом: «Для тих, хто вийде на суботник, з мене – шашлик». Відгукнулося чоловік з тридцять. Гарно потрудилися.
Тепер уже питають, коли наступний суботник буде.
– Виходить, що шашлик відіграв роль пряника, яким стимулюють?
– Не думаю, що вся справа в шашлику. Під час останнього суботника, цієї осені, ми вивезли дві машини листя, сміття і гілля. Цього разу, щоправда, замість шашлику була піца, але учасників не поменшало. Більше того, фактично всі намагаються зробити всій внесок у загальну справу. Скажімо, Ольга Михайлівна Іванова, яку ми недавно з 90-річчям вітали, вже не може працювати фізично, тому за свої гроші одного разу купила фарбу, а іншого – кущ троянди, який ми висадили у квітнику біля будинку.
Втім ми збираємося разом не тільки для роботи. Торік започаткували свято будинку, яке припадає на 19 серпня. Ставимо у дворі столи, кожен щось приносить із собою, виходить справжнє застілля. Торік, скажімо, юшку варили, шашлик смажили, дітям солодкий стіл влаштували, співали, танцювали. У цьому році на День будинку запросили нашого депутата Маріяна Году, який нам дуже багато допомагає.
Людям подобаються свята. Тут неформальне спілкування. Завдяки святам вони перезнайомилися між собою. Коли створювали ОСББ, вони не те що не зналися, навіть не віталися одне з одним. А зараз знають, хто чим займається, чим може допомогти.
– Так уже повелося, що людина живе майбутнім. Які плани у вас?
– Плани? Як у Наполеона. Але сама я нічого не вирішую. От будуть у нас 22 грудня збори, хочу запропонувати нашим мешканцям взяти участь у програмі Фонду енергоефективності. Не знаю, правда, як вони до цього поставляться. А взагалі нам треба перекрити дах. Він ще не протікає, бо ми його час від часу латаємо, але вже відслужив своє. Люди розуміють, що треба. Тому, мабуть, краще не чекати, коли припече. У нас є ІТП, хотілося б ще й утеплити будинок, бо він зроблений із силікатної цегли, тому не тримає тепла. Перекрити й утеплити – цього було б достатньо.
Розмову вів Василь ГЕРУС