Усе гладко буває тільки на папері. Але не в ОСББ

Далеко не кожна людина може зважитись очолити об’єднання співвласників. Хтось не має досвіду роботи з людьми і вміння переконувати, в інших шкутильгає почуття громадського обов’язку чи вони просто бояться відповідальності. Для пенсіонерки Надії ГОРЕЦЬКОЇ ніщо не було перешкодою. Вона авторитетна, добросовісно і професійно виконує свої обов’язки, їй довіряють люди. Дев’ять років вона є головою ОСББ «Учитель» (Князя Володимира, 37) і рік опікується ще одним об’єднанням – «Будівельник, 9а» (Міцкевича, 9а). Пані Надія – оптимістка, втім і на її шляху знайшлися камені спотикання.

– Пані Надіє, назва вашого ОСББ наштовхує на думку про освітянський досвід його засновників…

– Так. На пенсію за вислугою років я пішла після роботи у школі, де працювала вчителем початкових класів. Але довго удома всидіти не могла і через два місяці шукала собі роботи. Звичка постійно віддавати свою енергію людям взяла своє. Наш кооперативний будинок, як і ще 34 багатоповерхівки, належав ЖЕО ЖБК. Люди на той час були членами ЖБК, а не співвласниками. Це суттєва відмінність, яку всім нам довелось зрозуміти з часом. Ще у 2005 році мене вибрали старшою по будинку – такою собі зв’язковою, чи посередником, щоб легше було комунікувати з мешканцями. До грошей ніякого відношення не мала, бо всі абсолютно платежі йшли на ЖБК.

Десь у 2009 році в нашій багатоповерхівці гостро постала проблема аварійного даху – дев’ятий поверх вщент заливало. Відремонтувати силами ЖЕО ЖБК не могли, тож чиї тільки пороги ми не оббивали. Була я навіть на прийомі у мера Володимира Хомка. Правда, нас почули, якимсь чином і ЖЕО, і місто дали гроші, тож дах нам перекрили – зробили капітальний ремонт.

– Ваш будинок був настільки старий? Розкажіть трохи про нього.

– Нашу панельну дев’ятиповерхівку на чотири під’їзди здали в експлуатацію у квітні 1989 року. Після жеку все, окрім даху, було в такому стані, що довго ми не знали, як до нього підступитися. У 2010 році серед мешканців визріло свідоме бажання створити ОСББ. Мені ж люди довірили його очолити. Ми довго шукали документи на будинок, статут так і не знайшли, хоча нишпорили по всіх архівах… Тим часом багато людей побачили, що в нашій панельці розходяться шви. У квартиру на четвертому поверсі з торцевого боку задувало зі щілин. Її власниця ніяк не могла зрозуміти, звідки дує, доки не здогадалася запалити свічку і ходити з нею по квартирі. Казала, що протяг був такої сили, що задувало вогонь.

Уже як голова ОСББ я звернулася за допомогою до міського голови. На той час зовсім нічого не знала про існування програм співфінансування. Та й не було ще так багато людей, з якими можна було порадитись із цих питань. Володимир Євгенович запропонував утеплити будинок, щоб і шви «зашити», і будинок утеплити. Ми погодились. Тоді діяла міська програма сталого розвитку (МПСР). Із 2011 року ми почали утеплювати свою багатоповерхівку і стали першою панелькою в Рівному, яка цим зайнялася. Щороку виконували якусь частину необхідних робіт. Більшу частину коштів отримували від міста, лише 20% вартості перекривали своїми грошима. А ще нам пощастило, що і матеріали, і робота були дешевшими, ніж тепер. На той час для мешканців 3-кімнатної квартири утеплення обійшлося всього-на-всього в 1700 гривень. Порівняйте з теперішніми п’ятьма чи й більше тисячами.

Розпочали утеплення з торцевого північного боку, бо вітри звідти найчастіше допікають. Ми утеплювались 2011-13 і 2015 рік. Чому через рік? Бо в 2014 році нам конче необхідно було зайнятися ліфтами, а як впоралися з цим, у 2015-му закінчили з утепленням.

Уже зробили 80% необхідного: почистили горище, провели світло, реконструювали електромережі, поміняли всі підвальні комунікації, зробили козирки. Час від часу ще якісь роботи «випливають», бо ж будинок не новий.

– Ви щоразу брали участь у муніципальних програмах співфінансування?

– Так. Саме завдяки їм стільки поліпшень і осилили. Коли зайнялися комунікаціями в підвалі: водовідведення, теплопостачання, гаряче водопостачання, то брали «теплий» кредит. Але його дуже швидко виплатили, бо всі мешканці з розумінням поставились до цього. В ОСББ «Учитель» з людьми дуже пощастило, вони небайдужі, свідомо ставляться до всього, що робиться в будинку. Розуміють, що це не мої якісь забаганки.

– А таких, що вас не розуміють чи не погоджуються з усіма, не було?

– Були, а от злісних неплатників чи неохочих дослухатися до думки більшості – ні. Чимало вже зробили. На жаль, ще немає насосів автоматичного включення тепла, але поки справляємось самостійно.

– Але колись дійдете і до цього?

– Звісно. Зараз людям непросто: пенсії й зарплати на тому ж рівні, що й колись, а ціни постійно шаленіють. Але мешканці дослухаються до моєї думки. Усі рішення ми приймаємо спільно з правлінням, до складу якого входить 13 осіб. Якщо є якісь нагальні питання, то спочатку збираємо правління, обговорюємо. Також разом вирішуємо, що маємо обговорити на загальних зборах чи як донести інформацію до тих, хто був відсутній на зборах.

– Як знаходите спільне рішення в такому великому будинку?

– ОСББ «Учитель» не має своєї групи в соцмережах. Співпрацюємо з правлінням. На засіданні розглядаємо, які питання маємо обговорити терміново, а які винести на загальні збори, складаємо протокол. Зрозуміло, що абсолютно всі мешканці на збори ніколи не прийдуть, але законодавство дозволяє ОСББ приймати рішення більшістю після додаткового опитування мешканців.

Також проводимо опитування серед мешканців, щоб зрозуміти їхнє бачення подальшого розвитку об’єднання, стану будинку, благоустрою. Як на мене, то правління ОСББ допомагає нам знайти спільну мову.

Цього року ми знову мали ремонтувати ліфти, та не було коштів, щоб оплатити наш відсоток. Натомість написали прохання перенести ремонт ліфтів на наступний рік. Капітальний ремонт обходиться у 200–300 тисяч гривень, модернізація – 700–800 тисяч, а заміна ліфта коштує понад 900 тисяч. І хоч місто компенсує левову частину цих витрат, ОСББ має сплатити щонайменше 20% вартості робіт. Тому в середньому вийде приблизно по 6 тисяч гривень із кожної квартири. Такі кошти нелегко зібрати. Тож ми хочемо все узгодити з мешканцями, щоб до наступного року встигнути накопичити хоча б частину необхідної суми.

Мешканці переважно непогано сплачують внески. Але загальна сума виходить не така вже й велика. У нас внесок становить 3,5 гривні за квадратний метр. Маємо спільно вирішити, скільки ще, крім щомісячного внеску, потрібно регулярно вносити мешканцям, щоб поступово назбирати на вирішення «ліфтового питання».

– На ліфт мешканці мають збирати відповідно до квадратури квартир?

– Так, звичайно, саме так передбачає законодавство. Пригадуєте, раніше за ліфт ми платили не по квадратних метрах, а відповідно до кількості мешканців. Але дуже складно прослідкувати, скільки людей якого місяця проживає. Тож був прийнятий закон, відповідно до якого всі платежі слід нараховувати залежно від квадратних метрів. А от на вивезення сміття кожна сім’я має укладає угоди окремо.

– Сума за ліфт кругленька. Як думаєте, чи всі мешканці будинку будуть однаково свідомі щодо вчасної оплати?

– Сподіваюся, що так, бо іншого виходу в нас немає. Якщо не внесемо свої 30% коштів, нам відключать ліфти. А без них як?

– Мешканці першого і другого поверхів також платять за ліфт?

– Мешканці других поверхів мають трохи менші внески, а перших – не платять зовсім, відповідно до законодавства. Звісно, ми можемо обговорити це питання на загальних зборах, адже ліфт також є спільною власністю, про яку мають дбати всі співвласники, незалежно від того, на якому поверсі вони живуть.

– Турбот вистачає. То як ви зважились на ще одне ОСББ?

– Мешканці сусіднього будинку, Міцкевича, 9а, не захотіли просто спостерігати, як змінюється наш будинок. Часто підходили, цікавились, а якось запросили до себе на загальні збори і запропонували взяти під своє керівництво їхній будинок.

Я сумнівалася, але наша бухгалтер Алла Володимирівна не стрималась: «Надіє Петрівно, у нас вже протоптані стежки, ми знаємо багато чого, нам не буде тяжко! А давайте візьмемо, раз люди так просять нас!» Тож ми відважились і взяли їх під свою опіку, розказали, як будемо працювати. Відразу мешканці були дуже активні, групою ходили по боржниках, вибивали кошти. ОСББ створили в березні, хоча зареєстрували лише в листопаді, багато паперів треба було підготувати. За три місяці ми ні копійки зарплати не отримали. У 2016 році, коли настав час здавати документи про готовність будинку до опалювального сезону, виявили побиті і вирвані труби подачі гарячої води. Треба було терміново вирішувати це питання. А на рахунку не було ніяких надходжень. ЖЕК мав би, передаючи зі свого балансу багатоповерхівку, все відремонтувати, але за цю роботу довелося вже братися ОСББ. Кошти на ремонт позичили в ОСББ «Учитель» і частково замінили труби.

– Що було далі?

– Люди бачили наші старання і все оцінили, згодом і борг погасили. Тож після опалювального сезону зайнялися заміною внутрішньобудинкових мереж у підвалі. Ніколи не думала, що труби можуть бути настільки зношеними! Після того частково оновили електромережі, освітлили сходові клітини, бо там вічно була темрява, встановили датчики руху, а зовні – лампи, що працюють у режимі «день-ніч».

У лютому в екстремальних умовах ремонтували аварійний дах над четвертим під’їздом. Цього року взяли кредит на 678 тисяч гривень, поставили вікна і двері, звичайно, поробили відкоси, пофарбували і побілили під’їзди, зробили дашки над входами до них, позакривали сушарки сітками від голубів, замінили поштові скриньки, заховали всі дроти в короби на сходових клітках. Усе це робили за рахунок кредиту, тож додатково коштів у мешканців не збирали. Гасимо його з накопичених внесків.

– Ви справді багато зробили, але чомусь у мене є відчуття, що ви чимось незадоволені… З яким ОСББ вам працювати складніше?

– Однозначно з тим, що на Міцкевича, 9а, працювати важче. Ніби й люди однакові, все розуміють, грамотні, багато з них самі є будівельниками. Але вони не почуваються господарями будинку, не всі розуміють, що мають самі всьому давати раду. А те, що вже вдалося зробити,– переважно завдяки участі в міських програмах співфінансування. При цьому є люди, які досі не сплатили і не хочуть платити своїх внесків.

– І який вихід?

– Спілкуємося з боржниками, хоча переважно безрезультатно. Ми змушені звертатися до суду, а це неприємно. Це не те, чим би я хотіла займатися. Життя за чужий рахунок, байдужість – це не для мене.

Спілкувалась Оксана ПИЦЬКА

Діліться корисною інформацією з друзями: