Випускниця рівненського університету завжди мріяла прикрасити муралом одну зі стін Національного університету водного господарства. Ця мрія зародилася в Анастасії Дячук (Лєдяєвої) ще в студентські роки. А втілити задум вдалося лише зараз. Утім, як вважає художниця, нічого в нашому житті немає випадкового.
Запросити випускницю рівненського університету Анастасію до створення стінопису вирішили після того, як побачили одну з її робіт в соцмережах, розповів телеканалу «Суспільне. Рівне» речник університету Віталій Прокопець:
«Я побачив в інтернеті, де вона у своїй рідній школі, якщо я не помиляюся, малювала теж такий гарний український мурал. Я їй написав: «Рідна школа – це, звичайно, добре. Але є ще рідний університет». Вона відповіла: «Питань немає».
– Випадковостей не буває, – каже Анастасія Дячук. – Ще з першого курсу хотілося розфарбувати білу стіну у своєму інституті. Влітку я зраділа, бо було запропоновано використати будь-яку стіну для створення муралу, тому… Я згадала про свою мрію ще з початку навчання і розпочала роботу над задумом. Ідею стінопису Анастасія розробляла разом зі своїм судженим. Разом і мурал малювали. Процес тривав більше як місяць. Працювати, як твердить художниця, було не важко, бо займалися улюбленою справою. Силою мистецтва художник на Рівненщині бореться з ворогом
– Найважчим було те, – зізнається майстриня, – що під час роботи лунали сирени, були ракетні обстріли, відключення світла. До речі, долаковували ми роботу під час обстрілу, швиденько добиралися додому і через 40-50 хвилин – блекаут в Україні. Ось це і фізично, і морально давило. В ці хвилини відчували себе «мистецьким фронтом». Хотіли зробити свій невеличкий внесок у культурний розвиток патріотичним муралом.
У цей момент, зі слів Анастасії Дячук, вони згадували про бійців, яким у рази важче.
– У них світла немає не день-два, а тижнями. Ми можемо хоча б навчатися, створювати тут проєкти, робити відкриття. Можемо жити, поки наші титани захищають небо від ракет, стримують ворога на різних напрямках, живуть в умовах, де не залишилося нічого від буденного життя. Тоді… Розумієш, що саме військові мотивують нас жити далі, не розкисати. Ось за це велике їм дякую!
Стінопис, який презентували минулого тижня у приміщенні 6-го корпусу НУВГП, авторка приурочила післявоєнній відбудові України.
– Тема відбудови, звільнення та повсякденного життя студента – актуальна тема сьогодення, – каже Анастасія. – Ми використали карту на фоні нашої символіки, котра рідна кожному серцю – прапор України. На карті є багато сюжетів, які відповідають діяльності архітекторів та будівельників. У тому числі й студентів на художній практиці у Криму та Карпатах. Тобто це відбудова, яка вже розпочалася, до якої задіяні фахівці Національного університету водного господарства та природокористування. Тут – повсякденні предмети та плани, які оточують фахівців цих спеціальностей щодня. Жито та пшениця, що майорять і є нашою символікою. Найголовніше – на сході ми зобразили військових, які звільняють окуповані території, тому що багато студентів вступили у лави ЗСУ. Також рідня може знаходитися там або знайомі наші. Студенти водника задіяні скрізь і досить активно… Це найкраща ідея, щоб сюжетно розповісти про їхню діяльність. Як знак світлого майбутнього, зображено три сходи сонця та чисте блакитне небо. Збудуємо світле майбутнє разом! Все залежить лише від нас. А цеглинка до цеглинки – і буде результат.
Стінопис створили за кошти університету та благодійників.
Світлана ПІКУЛА