Історія Мультфільму Гагаріна: як айтішник-стендапер із Харкова знаходить себе у Рівному
Його творчий псевдонім – Мультфільм Гагарін, він айтішник, захоплюється стендапом і тепер пробує свою творчість у новому місті. Попри здебільшого російськомовне середовище на малій батьківщині, чоловік кілька років тому принципово почав розмовляти українською і в публічному житті, і в побуті.
В’ячеславу 34 роки. Понад місяць тому з родиною перебралися з Харкова до Рівного. Причиною стали обстріли та загроза окупації військами РФ. За місяць встиг проаналізувати переваги і недоліки 250-тисячного міста та міста-мільйонника Харкова. Своїми враженнями поділився з журналістами Суспільного. Прізвище просить не вказувати з міркувань безпеки родини, яка займається волонтерською діяльністю. Далі подаємо його розповідь.
Про переїзд до Рівного
Коли почалася війна, ми перебралися в передмістя Харкова: була загроза того, що ми можемо потрапити в оточення. Прийняли рішення від’їжджати. На той момент ще в нікуди, на захід України. Дорогою до Волинської області сталося так, що знайомі наших знайомих запропонували нам пожити на квартирі в Рівному тиждень. Ми тут трохи побули, обдивилися і вирішили, що далі рухатися поки що не хочемо. Дуже швидко знайшли тут квартиру і почали знову вбудовуватися в соціальне життя.
Поки що з нами в Рівному не сталося нічого такого, що могло б нас засмутити. Є речі, яких, можливо, не вистачає, до яких звикли в місті-мільйоннику в мирний час. Не вистачає дозвілля після роботи, щоб мати вибір серед театрів і кінотеатрів. Не вистачає активного відпочинку. Але ми ще тут недовго. Можливо, треба краще шукати. Але коли я намагався знайти для себе якесь дозвілля після роботи, то для мене наявність стендап-клубу в Рівному стало подарунком від космосу. Не так часто в Харкові вдавалося сходити на стендап увечері, щоб почитати свій матеріал чи почути інших.
Про стендап
Я на сцені з 19 років, але більше як письменник-організатор. Безпосередньо до самого стендапу прийшов, коли в мене з’явилося багато вільного часу. Те, що раніше робив у компанії друзів – розганяв якісь жарти. Прийшло усвідомлення, що це якось можна оформити і приєднатися до певної стендап-спільноти й робити якісно.
Є в Рівному «Арка». Ми спланували на п’ятницю, 28 квітня, на 18.00 формат на кшталт розгонів: зберуться 4-5 коміків і жартуватимуть про сьогодення, на якісь актуальні теми. А вхід – за благодійний внесок на Збройні сили України.
У Рівному я виступав один раз. Після того, як уперше прийшов тут на стендап і «відчитався», як мені здалося, почув хороші відгуки про свій матеріал. І те, що мене попросили почитати ще раз, доводить, що в мене виходить. Народ дуже тепло мене прийняв. Якщо порівняти Харків і Рівне, то аудиторія в Рівному дуже тепла і дуже добре сприймає жарти. Тим паче мій гумор – він такий собі «чорнуватий».
В мене гостросоціальний гумор. Я намагаюся завжди знаходитися в рамках найбільш актуального контексту. Жартую про речі, які зрозумілі іншим людям. Це політика. Є також речі, які пов’язані з урбаністикою.
Про професійну реалізацію у Рівному
Я сам айтішник. Як тільки почав шукати роботу в Рівному, знайшов її за чотири дні. Умови, які мені тут надали, настільки хороші, що я б радив знайомим айтішникам: зверніть увагу на Рівне. Тут наявний брак кадрів в ІТ-сфері. А умови, які тут пропонують, мало чим відрізняються від Харкова чи столиці.
Завдяки тому, що я зараз отримав роботу, мені подобається і робоче місце, і керівництво, і продукт, над яким працюю. На доволі довгий час пов’язую себе з цим проєктом з точки зору своєї професії. Може скластися так, що ми з коханою залишимося в Рівному, а її батьки повернуться додому, в Харків. Для них це важливо. Моє житло в невідомому для мене стані. Україна переможе і закінчаться бойові дії. Та я не впевнений, що мені захочеться повертатися в Харків.
Про мову
Десять років тому ми робили те, що формулюється в історії української літератури як друга хвиля сучасної української літератури. Ми погодилися, що українська культура може виражатися будь-якою мовою, але менеджмент української культури повинен бути україномовним. І з того моменту в публічному просторі намагався бути україномовним. Три роки тому я старався повністю перейти на українську мову в побуті, а не лише в публічному просторі. І можу сказати, що останні два роки українська мова панує в мене і в побуті, і в публічному просторі, і на роботі. Стендап – виключно українською.
У Харкові україномовний стендап заходив завжди дуже добре. І я навіть сказав би, що якщо взяти однаковий матеріал і прочитати його російською, а потім українською, то харків’янам, на мій погляд, українською зайде краще.
Про майбутнє в Рівному
Коли сюди перебралися, то чітко усвідомлювали, що не хочемо просто відсиджуватися. Я знайшов роботу, щоб мати можливість економічно брати участь в тому, що відбувається. А моя кохана зі своїми батьками займаються тим, що для наших харківських хлопців знаходять і переганяють машини для волонтерів і для фронту.
Ми й не сподівалися впасти на шию державі чи волонтерів. Але з того, що нам пропонували, можу сказати: якби в нас була думка звернутися до місцевих волонтерів з проханням допомогти з житлом і одягом, то з цим проблем би не було.
Рівне – надзвичайно комфортне місто для людей, яким дуже небезпечно знаходитися на території бойових дій. Абсолютно компактно все тут розташоване. Я вже не раз говорив з рієлтором про вартість житла чи будиночка в передмісті. У роздумах, чи не залишитися тут на 2-3 роки, а може й більше.
Іван МАРЧУК, suspilne.media