У суботу, 26 листопада, Україна вшановує пам’ять жертв голодоморів. Українці традиційно запалюють у своїх будинках свічки пам’яті в четверту суботу листопада.
Політика насильницької колективізації, яку сталінський режим розгорнув у СРСР наприкінці 20-х і зробив жорстокішою на початку 30-х років минулого століття, в Україні поглибилася цілеспрямованими репресіями проти жителів країни. Мільйони українців загинули в роки Великого голоду, ще більше — так і не з’явилися на світ.
У кількох знакових цифрах НВ нагадало про те, як розгорталися події Голодомору 1932−1933 років.
ВЧЕТВЕРО ЗА ДВА РОКИ СРСР НАРОСТИВ ЕКСПОРТ ЗЕРНА ЗА РАХУНОК УКРАЇНИ
Плани хлібозаготівель в СРСР у 1930 році зросли вдвічі в порівнянні з 1928-м. Цей головний інструмент колективізації ще з 1920-х років завдав величезної шкоди сільському господарству України, однак до початку 1930-х ситуація стала критичною.
Одночасно в українських селах влада розгорнула справжню війну за «розкуркулення» і розорення найуспішніших господарств.
Для жителів українських сіл така політика поряд з непідйомними планами хлібозаготівель була рівнозначна неможливості вижити. Уже взимку 1931−1932 років голод став причиною смерті щонайменше 150 тис. українців. Влітку 1932 Політбюро ЦК КП (б)У констатувало повну відсутність запасів борошна в Україні.
БІЛЬШЕ НІЖ 50 ТИС. ОСІБ БУЛО ЗАСУДЖЕНО ЗА «ЗАКОНОМ ПРО П’ЯТЬ КОЛОСКІВ» УПРОДОВЖ ПЕРШИХ МІСЯЦІВ ЙОГО ДІЇ
7 серпня 1932 року Раднарком СРСР видав постанову Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення громадської (соціалістичної) власності, яка увійшла в історію як «закон про п’ять колосків». Згідно з ним, розкрадання майна колгоспів каралося розстрілом, і лише при «пом’якшувальних обставинах» за такий «злочин» могли дати 10-річний термін.
На практиці це означало, що українські селяни повністю втратили доступ до вирощеного ними ж урожаю і можливості прогодувати себе і свої сім’ї.
На початок 1933-го, за неповні пів року після ухвалення постанови, за «законом про п’ять колосків» в УРСР засудили 54,6 тис. осіб, з них понад 2 тис. засудили до смертної кари.
10 РОКІВ У ТАБОРАХ ОТРИМУВАЛИ ЛЮДИ, ЯКІ ЗБЕРЕГЛИ ДЛЯ ІСТОРІЇ ПАМ’ЯТЬ ПРО ГОЛОДОМОР
Серед них — вчителька з Харківської області Олександра Радченко, про чию долю раніше розповідала Історична правда. Як держслужбовець вона мала права на харчові пайки і змогла врятувати свою сім’ю, однак вела щоденник про жахи Голодомору, які бачила навколо.
Сім’я Олександри Радченко пережила Голодомор, змінила кілька місць проживання в Україні. Однак у липні 1945 року, вже після закінчення Другої світової війни в Європі, слідчі НКВС заарештували Радченко.
Під час обшуку в її квартирі знайшли сім зошитів із щоденниками за 1926−1943 роки. На їх підставі жінку звинуватили в «антирадянській пропаганді та агітації». За це Радченко отримала 10 років таборів ГУЛАГу і відбула повний термін ув’язнення, повернувшись в Україну лише влітку 1955 року.
Навесні й влітку 1933 року смертність від голоду в Україні набула найкатастрофічніших масштабів. За даними Національного музею Голодомору-геноциду, до червня 1933-го щодоби мученицькою смертю в Україні вмирали 28 тис. людей, щогодини — 1168, щохвилини — 20.
НУЛЬ ЛЮДЕЙ БУЛО ПОКАРАНО ЗА ГОЛОДОМОР У РАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ
До розвалу СРСР причин Голодомору ніколи не розслідували, тема цієї трагедії десятиліттями залишалася під забороною, і ніхто з чиновників не поніс покарання за організацію штучного голоду в Україні.
У 2009 році головне слідче управління СБУ порушило справу за ч. 1 ст. 442 Кримінального кодексу України — у зв’язку із вчиненням посадовими особами геноциду в Україні в 1932—1933 роках, через який загинули мільйони громадян.
У січні 2010 року Апеляційний суд Києва виніс свій висновок у цій справі, підтвердивши висновки слідчих СБУ про організацію в той період на території УРСР «геноциду української національної групи — тобто штучного створення життєвих умов, розрахованих на її часткове фізичне знищення». Суд дійшов висновку, що відповідальними за організацію Голодомору були керівники більшовицького тоталітарного режиму — Йосип Сталін, В’ячеслав Молотов, Лазар Каганович, Павло Постишев, Станіслав Косіор, Влас Чубар і Мендель Хатаєвич.
Це вас теж може зацікавити:
- Рівненські тролейбуси відновили роботу, щоправда не на всіх лініях
- Укренерго змінили тактику в обмеженні споживання електроенергії