Рівнянин із позивним “Терен” відомий далеко за межами рідного міста. Війна вносить свої корективи в життя кожного. Чимало родин втратили своїх найдорожчих людей. Багато наших захисників отримали поранення і тепер тривалий час будуть проходити лікування.
У ще частини героїв через війну ампутовані кінцівки, вони пережили контузії та інше. І тому разом із питанням, як допомагати родинам загиблих, надзвичайно гостро постає проблема допомоги та реабілітації, соціалізації до сучасних умов життя бійців, які втратили кінцівки. Вона особливо гостра ще й через те, що в наших містах у плані доступності непристосована інфраструктура. Але це одна складова. Інша – те, що й звичайні люди здебільшого не готові до сприйняття цих людей, не знають, як правильно себе поводити по відношенню до них. Водночас є приклади тих героїв, які, попри всі складні випробування долі, не зламалися. Вони вистояли та продовжують своїм прикладом надихати на життя інших.
Саме таким є рівнянин Олександр Будько. На війні хлопець втратив обидві ноги, але це не зупиняє його в боротьбі. Але вже тепер на іншому фронті – фронті допомоги тим, хто після ампутацій не знають, як жити далі. Про історію невимовної сили, упертості та бажання жити.
«Війна забрала в мене ноги, але примножила надії»
Олександр Будько родом з Рівного. Тривалий час працював баристою і мав мирне та гарне життя. Але повномасштабне вторгнення увірвалося в його життя раптово, як і в життя мільйонів українців. Патріотично налаштований Саша відразу після початку війни 24 лютого почав шукати можливості, як бути корисним. До цих подій він не міг навіть уявити, що одного дня йому доведеться самому взяти до рук зброю та боронити країну від ворога, побачити саме пекло протистояння. Ніщо не спинило його. Попри те, що мав проблеми із ногами, Олександр вступив до націоналістичної організації, вивчав тактичну медицину, займався на стрільбах, щоб мати уявлення та хоч якусь підготовку. Спочатку йому довіряли ділянки охорони будівель, спостереження. Але Саші постійно хотілося потрапити у самий вир подій. Він відчував, що здатен на більше.
Далі Олександр Будько мав стати частиною евакуаційної групи. Та після того, як їхня група добровольців розформувалася, сталося те, чого Саша так прагнув. Він потрапив у «Карпатську Січ» і збулася його мрія: тепер він став командиром взводу вогневої підтримки другої роти. Попри те, що їх мали вже відправляти на Ізюмський напрямок, здавалося, що нашого героя на війну йти спиняли самі обставини. Спочатку поїздка відкладалася. Далі не вистачало місця. Але впертий Сашко твердо вирішив, що він більше потрібен там, на фронті, аніж тут, у тилу.
На фронті Олександра не лякали жодні труднощі. Він приймав все, як годиться справжньому воїну. Відпочинку мало – роботи багато. Головним було – стати корисним та завдавати відсіч противнику.
Трагічне 24-те серпня
Обставини склалися таким чином, що саме День Незалежності України для Олександра став трагічним днем. Саме в цей день, втомившись після важкої ночі, хлопець вирішив трохи «передрімати». Хлопці відійшли з позиції та вирішили, що окоп зможе стати тим безпечним місцем, де можна перепочити.
Військовий зняв броню, бо знав, що до цього в селі «прильотів» не було. Побоювань щодо поранення та обстрілу не мав ніхто. Проте доля склалася інакше. Ніхто з побратимів, ані він сам, не чув свисту. І от в один момент відчув страшний біль у ногах та побачив на собі великий зсув землі. На крик Сашка прийшли побратими, які відразу наклали турнікети та евакуювали його. Біль був нестерпним, тож захисник розумів, що ситуація складна.
Ампутації та неналежна допомога
Озираючись назад, Олександр каже, що все склалося саме так ще й через те, що медики не завжди надавали йому належну допомогу. Спочатку в сусідньому селі Барвінкове провели першу ампутацію. Далі було перебування в лікувальному закладі Харкова. Після нього – переведення до Полтави. Саме там Олександр бачив, що просто гниє і ніхто не намагається йому допомогти. Найстрашнішим тоді здавалося, що не вдасться врятувати коліна і ноги треба буде ампутувати вище. У Києві, куди згодом перевели пацієнта, провели ще дві ампутації. Зате коліна були врятовані й процес відмирання тканин зупинився.
Найстрашнішим моментом для Олександра було сказати батькам про те, що в нього ампутація. Адже він знав, що батькам це буде дуже важко прийняти. Проте Олександр добре розумів, що він може себе повноцінно обслуговувати й навіть за таких обставин не стане для родини тягарем.
А далі була жорстока реальність – непристосованість простору для пересування на візку. Відсутність можливості заїхати у магазини чи до аптеки. А ще – реакція людей, які зачасту не знають, як реагувати на людей з ампутаціями.
Ідеальні протези, про які можна лише мріяти
Новий етап у житті героя розпочався після того, як він став на протези. Спочатку це були протези, які зроблені в Україні. Вони були хорошими. Але надія не полишала Сашка, тож він подав заявку в фонд Revived Soldiers Ukraine, який допомагає протезувати українських військових з 2014 року. За кілька місяців поїхав у США. Тепер має спеціальні спортивні протези. Олександр каже, що нині замість двох ніг у цього їх усіх разом – цілих шість!
Перебуваючи у США, військовий здійснив ще одну свою мрію – побачив океан. А також зрозумів, що може плавати навіть без протезів.
Новий етап – без жалю за минулим
Олександр дійсно є прикладом для багатьох, адже не нарікає на обставини, які склалися саме таким чином. Він власним прикладом показує мужність та силу української незламності.
У травні нескорений рівнянин дійсно став окрасою та родзинкою благодійного вечора, що відбувся у межах 76-го Каннського кінофестивалю. Костюм для нашого Олександра створив український бренд Indposhiv (саме цей бренд створював знамениту вишиванку для Президента Володимира Зеленського).
А нещодавно наш герой взяв участь у хореографічній постанові на сцені в Каліфорнії. Після закінчення останньої постанови української трупи рівнянин із частиною артистів станцював хореографію Емми Евелін. Після цього всі актори, тримаючи в руках синьо-жовті прапори, заспівали гімн України.
Олександр Будько показує кожному, що життя триває. Тому, попри всі випробування, варто не опускати рук, а сміливо втілювати власні мрії. Навіть якщо війна забрала у тебе так багато…
Ольга ЛІРНИК
Р.S. Здійснено за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
- 6 медалей здобули дзюдоїсти з Рівненщини на Кубку світу в Грузії
Після виступу у грузинському місті Тбілісі на Кубку світу – Гран-прі з дзюдо серед спортсменів з порушенням слуху, рівненські інваспортівці наблизились до отримання путівок на Паралімпіаду 2024 року в Парижі. Остаточно рейтинг українських спортсменів стане відомий за тиждень-два.
