Дитячий садочок – це перший колектив поза межами родини, куди приходить дитина. Тут вона навчається спілкуватися з однолітками та дорослими, засвоює ази грамотності, вивчає нелегку науку самостійності. Робота з малюками надзвичайно відповідальна. Що вже й казати про діток, які мають певні особливості.
У нашому місті існує дошкільний заклад саме для таких малюків. У «Центр Пагінець» практикують методики раннього втручання та допомагають розвиватися особливим діткам від 2 місяців і аж до шкільного віку. Про те, чим живе заклад, спілкуємося з його директором Тетяною КОВАЛЬЧУК.
– Сфера інклюзії нині в Україні трансформується. З’являються нові методики навчання та виховання, роботи з поведінкою. Скажіть, що практикують у ЗДО «Центр Пагінець», як ви працюєте з дітками? Із якими проблемами до вас найчастіше звертаються?
– Наш заклад почав працювати у 2004 році і створювався він для діток із синдромом Дауна. Перші наші вихованці були саме з таким діагнозом, згодом до нас почали звертатися діти із затримкою психічного розвитку, з мовними порушеннями. Тепер же щороку все більше діток приходить саме з розладами аутичного спектру. З кожним разом діти все з складнішими поведінковими порушеннями. Не знаю напевно, як це пояснити. Можливо, стала кращою діагностика. Можливо, таких порушень дійсно стає більше. Часто доводиться бачити й те, що батьки не знають, як давати раду такій ситуації. Знаючи про особливість розвитку своєї дитини, уникаючи негативних моментів, починають все дозволяти, шкодуючи дитя. Це впливає на поведінку дитини. Тому вихователям працювати стало набагато важче.
Повністю якусь одну чи кілька методик у роботі з дітьми з особливими освітніми потребами ми не використовуємо. Але впроваджуємо певні елементи. В одній групі навчаються та виховуються діти з нормотиповим розвитком та діти з особливими освітніми потребами. Тому не може бути й однакового підходу для всіх. Те, що працює для одних, неефективне для інших.
– Скільки нині у вас є груп і вихованців?
– В закладі функціонує 10 груп. Діти перебувають у нас як у звичайному садочку: з 8-ої до 18-ої години. Тут є навчально-виховні корекційно-відновлювальні, реабілітаційні заняття. Діти в закладі харчуються, сплять, граються, гуляють. Усіх ми маємо підготувати до школи.
– Розкажіть про систему патронату, яка діє в «Пагінці».
– Нові групи ми набираємо у травні. Щоб за літні місяці, коли триває оздоровчий період, дитина могла адаптуватися до садка. Коли звертаються батьки у вересні, жовтні й пізніше, тоді взяти діток в групи вже не маємо можливості, бо групи набрані. Для таких випадків у нас діє група соціально-педагогічного патронату. Двічі на тиждень з такими дітками наші педагоги проводять корекційні та навчальні індивідуальні заняття. Батьки приводять дітей і можуть бути присутніми на занятті. Ми лише «за». Адже два заняття на тиждень для такої дитинки недостатньо. Тому рідні мають постійно займатися з дитиною вдома. Тоді буде результат.
Також у нас функціонує консультпункт для батьків. Тут ми працюємо з усіма, хто звертається. Пояснюємо мамам і татам, як потрібно навчати, розвивати, виховувати, розуміти свою дитину, як жити поряд із дитиною з особливими потребами та вірити в свого малюка. Так ми працюємо з найменшими дітками – від двох місяців. Індивідуальну програму розвитку складає команда психолого-педагогічного супроводу дитини разом із батьками.
– Крім загальної навчальної програми та занять з фізичного розвитку, що ще пропонуєте своїм вихованцям?
– Торік започаткували гурткову роботу. Звернулася до управління освіти з проханням перейти на типовий штатний розпис для закладів компенсуючого типу. Нам пішли назустріч. Тож запрацював гурток художньо-естетичного напряму: тістопластика для менших вихованців, а для старших діток – малювання. Дітки малювали на склі, дошках, одязі різними фарбами та з використанням різних технік. Вони за допомогою керівника гуртка створили декорації для музичного залу на Великдень, Різдвяні свята та Новий рік. Цього року заняття продовжаться. Така додаткова активність подобається як нашим вихованцям, так і їхнім батькам.
– Відомо, що ваш навчальний заклад – перший у Рівному, де застосовують каністерапію. Розкажіть про те, як діти сприймають заняття з собаками?
– Дуже добре. Торік ми попрацювали досить плідно, тож з жовтня цю роботу продовжимо. У вересні вихователі та спеціалісти здійснюють обстеження діток, а з жовтня стартує навчання. Каністерапією з дітками займаємося я і моя колега Альона Бондарчук. Спеціально для цього я навчалася в Польщі, маю сертифікат каністерапевта. Оскільки у мене є посвідчення інструктора-кінолога, тож і тварини теж відповідно підготовлені до роботи з дітками. У мені об’єдналася любов до дітей, знання і уміння з ними займатися, плюс любов до собак і вміння з ними працювати. Зараз каністерапія набирає великої популярності по всій Україні. Вже відкрилися центри в Полтаві, Харкові, Запоріжжі, Києві та Одесі.
Така взаємодія надзвичайно позитивно впливає на емоційний стан дітей. Вони постійно мене запитують: «А коли знову прийдуть собаки?», «Як їх звуть, що вони їдять, як називається порода?»
– Ви – керівник закладу, проводите не лише каністерапію, а й заняття з фізичної реабілітації. Як вам працюється з особливими дітьми, що найскладніше?
– Я – не просто директор, менеджер-управлінець, який прийшов керувати. Свого часу починала з помічника вихователя, була вихователькою, потім працювала в компенсуючій групі. Згодом стала вчителем-реабілітологом. І лише після цього, маючи великий досвід роботи, мені довірили очолити заклад. Пройшла всі етапи. Добре розумію, що таке робота з особливою дитиною. Коли потрібно її заспокоїти, а коли не варто чіпати. Коли пригорнути і пошкодувати, а коли вимагати у дитини виконання поставлених перед нею завдань.
Дітям з аутизмом важко знайти своє місце в соціумі, важко навчитися спілкуватися з однолітками але велика проблема навіть не в самому діагнозі, а в тому, що зазвичай батьки не знають, як правильно пояснити дітям, як донести їм потрібну інформацію і на фоні цього виникають постійні конфлікти.
Уникаючи таких ситуацій, батьки починають усе дозволяти, шкодувати своїх дітей. Насправді це не вада і не хвороба. Такі діти просто по-іншому сприймають світ, думають інакше. Але вони живуть в суспільстві, тож мають чітко знати, як можна поводитися, а як ні. Тому наше основне завдання – підготувати їх до школи, дати знання та налаштувати на життя в соціумі. Як результат – половина наших вихованців іде в загальноосвітні школи в інклюзивні класи, багато з них – у звичайні класи. Вони не потребують стороннього супроводу та допомоги.
Якщо корекція починається з раннього віку, хоча б до 3 років, то результати хороші. Якщо пізніше звертаються, то не завжди можемо допомогти. Намагаємося, але ж ми не всесильні.
Нерідко доводиться чути від батьків, що лікарі їм казали почекати, буцімто дитина переросте, заговорить. Багато хто не хоче чути поганий діагноз чи песимістичний прогноз. Буває, що діти ідуть у звичайні садки, але зрештою таки приходять до нас. Насправді такі зволікання і заперечення – це втрачений час і можливості для дитини. Чим раніше починається робота, тим кращі шанси.
– Ви згадували про підтримку управління освіти. Знаємо, що попереду на ваш заклад чекає серйозне оновлення. Адже ви стали учасником проєкту термомодернізації НЕФКО 3. Розкажіть, чи почалися вже роботи?
– Потроху вже почався рух. Планується утеплення, заміна вікон, дверей. Утеплення даху. Плюс нам замінять обладнання на кухні, де готують для діток їжу, на більш сучасне, а також внутрішнє освітлення. Саме міняють старі лампи на сучасні енергозберігаючі. Експерти проєкту вже обстежили наші плити на кухні. Ми вже повністю підготували документацію і технічний паспорт на будівлю, щоб починати утеплення. Сподіваюся, що всі роботи пройдуть якісно і вчасно.
Знайшли кошти на оснащення тепломережі в підвальному приміщенні. Готуємося до обрізки старих аварійних дерев на нашій території.
– Цього тижня у вас було професійне свято – День дошкілля. Що могли б побажати колегам?
– Завжди зичу своїм працівникам здоров’я, мудрості, терпіння, уміння правильно оцінити ситуацію і правильно на неї зреагувати. Бути вдячними за те, що маємо. Наша робота – це стан душі. Людина, яка не любить дітей, а просто працює заради зарплати, тут не затримається. Потрібно уміти ділитися своїми знаннями, часом, позитивною енергією. І, звісно ж, я завжди бажаю знаходити час для себе, любити і цінувати. Не забувати, що ми жінки і маємо бути жіночними. За справами і клопотами про сім’ю та рідних на такі речі часто не вистачає часу та сил. Тому я завжди умію себе й інших чимось потішити, знаходжу щастя в дрібницях. Хай їх буде побільше, щоб були щасливими дні, місяці й щасливим життя. А ще дуже важливо уміти цим ділитися, уміти порадіти. І звісно ж усім бажаю задоволення від нашої професії. Від справи, якою займаємося.
Спілкувалася Наталія НИРКОВА