«Іноді один дзвінок може врятувати дитину»: відверта розмова з Юлією Антоновою про патронат у Рівному

У Рівному фахівцям регулярно доводиться реагувати на випадки, коли діти опиняються в небезпеці через насильство, алкогольну чи наркотичну залежність батьків або інші сімейні кризи. У таких ситуаціях прихистком для дитини стають патронатні сім’ї.

Одного дня до служби у справах дітей звернулася жінка, яка готувалася до складної операції. Вона була сама і найбільше хвилювалася не за власне здоров’я, а за шестирічного сина, який міг залишитися без догляду. Такі історії трапляються частіше, ніж здається, і саме для таких випадків існує патронат над дитиною.

Про дітей, які потребують захисту, виклики воєнного часу та людей, готових тимчасово прийняти у свою родину чужу дитину, ми поговорили з начальницею служби у справах дітей Рівного Юлією Антоновою.

– Юліє Василівно, скільки патронатних сімей реально діє у громаді зараз? Скільки потрібно мінімально?

– Сьогодні дітей, які потребують тимчасового захисту та догляду, приймають сім патронатних вихователів. Загалом у громаді створено дев’ять патронатних сімей, і ми сподіваємося, що їх ставатиме більше, адже потреба в таких родинах залишається високою.

У службі у справах дітей ми ніколи не можемо точно спрогнозувати, що принесе наступний день. Майже щодня доводиться реагувати на повідомлення про домашні конфлікти, насильство в присутності дитини, зловживання алкоголем чи наркотиками в сім’ях, де є діти, або ситуації, коли дитина залишається без належного догляду.

Саме після таких виїздів нерідко постає питання про негайне влаштування дитини до родини, де вона буде в безпеці. Тому сказати, яка кількість патронатних сімей є достатньою, неможливо. Ми постійно працюємо над створенням нових родин, бо потреба в них може виникнути будь-якої миті.

– Скільки дітей у Рівному щороку потребують тимчасового влаштування після вилучення з сім’ї?

– Торік у складних життєвих обставинах опинилися 63 сім’ї. Якщо дитина не може залишатися у власній родині, ми насамперед шукаємо можливість влаштувати її до родичів або близьких знайомих. Якщо такої можливості немає, дитина може потрапити до патронатної сім’ї.

Торік 15 дітей були вилучені з сімей і вже не повернуться до біологічних батьків. Водночас трьох дітей вдалося повернути додому після того, як батьки подолали складні життєві обставини та створили належні умови для їхнього виховання.

Для нас важливо, щоб дитина потрапила не до закладу, а в родину, де отримає турботу, підтримку і відчуття безпеки. Саме тому патронат залишається однією з найважливіших форм захисту дітей.

– Які причини вилучення дітей із сім’ї сьогодні трапляються найчастіше?

– Якщо говорити про патронат, то найчастішими причинами залишаються зловживання алкоголем і наркотична залежність батьків. На жаль, саме з такими ситуаціями ми стикаємося найчастіше.

Водночас гостро стоїть проблема ухилення від виконання батьківських обов’язків. У кожному випадку ми насамперед оцінюємо, чи перебуває дитина в безпеці та чи можуть батьки створити належні умови для її життя і розвитку.

– Скільки часу дитина зазвичай перебуває в патронаті – тижні, місяці, пів року?

– Патронат – це тимчасова форма влаштування дитини. Зазвичай вона перебуває в сім’ї патронатного вихователя від трьох до шести місяців. Під час воєнного стану цей термін може бути продовжений.

У цей час служба у справах дітей разом з іншими фахівцями працює над визначенням подальшої долі дитини та можливістю відновлення батьківського піклування.

Водночас кризу переживають не лише батьки, а й сама дитина. Навіть якщо в патронатній родині вона отримує турботу й підтримку, це все одно нові люди та нове середовище. Тому кожна дитина потребує часу на адаптацію.

– Що має змінитися в родині, щоб дитина могла повернутися додому?

– Це залежить насамперед від готовності батьків змінити ситуацію та створити належні умови для життя і виховання дитини.

На жаль, позитивних результатів менше, ніж хотілося б. Тому під час перебування дитини в патронатній сім’ї ми працюємо не лише з нею, а й з її батьками. Важливо зрозуміти, чи готова родина змінюватися і чи зможе створити дитині безпечне середовище для життя та розвитку.

– Хто працює з родиною в цей час – психологи, соціальні працівники, поліція?

– Робота з родиною, яка опинилася у кризі, завжди є командною. До неї залучаються спеціалісти служби у справах дітей, соціальні працівники, психологи, а за потреби – правоохоронці та інші профільні служби.

Наше завдання не лише захистити дитину, а й допомогти родині подолати причини, які призвели до кризи. Тому ми працюємо і з батьками, і з дитиною.

До адаптації дитини в патронатній сім’ї також долучаються психологи. У громаді налагоджена співпраця з денним центром соціально-психологічної допомоги, центром соціальних служб, благодійними організаціями та волонтерами, що дозволяє своєчасно підтримувати сім’ї, які потребують допомоги.

– Що найтяжче переживають діти після потрапляння до патронатної родини?

– Найскладніше для дитини – саме розлучення з родиною. Навіть якщо вдома були серйозні проблеми, для неї це все одно мама, тато і звичний світ.

У патронатній сім’ї дитина опиняється серед незнайомих людей, у новому домі та з новими правилами. Хтось адаптується скоріше, комусь потрібно більше часу.

Саме тому патронатні вихователі проходять спеціальне навчання та відбір. У цей непростий період вони стають для дитини важливою опорою.

– Хто може стати патронатним вихователем?

– Якогось одного типового портрета патронатного вихователя немає. Педагогічний досвід не є обов’язковою умовою. Так само вирішального значення не мають вік людини чи наявність власних дітей. Найважливіші – відповідальність, готовність працювати з дітьми та бажання допомагати.

Водночас існують чіткі вимоги до кандидатів. Патронатний вихователь не може мати судимості, перебувати в реєстрі кривдників, мати психічні захворювання чи перебувати на обліку через алкогольну або наркотичну залежність.

Перед тим, як взяти дитину у свою сім’ю, кандидати проходять відбір і спеціальне навчання.

– Які страхи мають кандидати і через що найчастіше відмовляються?

– Відверто кажучи, частіше ми відмовляємо кандидатам, ніж кандидати відмовляються самі, адже для патронатних вихователів існують чіткі вимоги.

Людей часто лякає невідомість. Сім’я не знає заздалегідь, яка саме дитина буде влаштована до неї. Водночас можливості та ресурси родини завжди враховуються. Кандидати самі визначають, скількох дітей готові прийняти та з дітьми якого віку можуть працювати.

Тому рішення про тимчасове влаштування ухвалюється з урахуванням як потреб дитини, так і можливостей патронатної сім’ї.

– Чи можна поєднувати патронат із іншою роботою?

– Ні. Патронатний вихователь не може бути працевлаштований на іншій роботі, адже патронат фактично і є його роботою.

Він укладає трудову угоду та отримує заробітну плату. Водночас це не підробіток і не волонтерство, а щоденна відповідальність за дитину. Натомість помічник патронатного вихователя може поєднувати свої обов’язки з іншою зайнятістю.

– Який дохід отримує патронатна сім’я і чи відповідає він навантаженню?

– Відверто кажучи, грошове забезпечення патронатних вихователів могло б бути кращим. Сьогодні оплата праці становить близько 24 тисяч гривень. Окрім цього, передбачені виплати на дитину: 2,5 прожиткового мінімуму на кожну дитину та 3,5 прожиткового мінімуму – на дитину з особливими потребами.

На мою думку, це радше компенсація за дуже відповідальну роботу, ніж заробіток у звичному розумінні цього слова. Тому питання належної оплати праці та підтримки патронатних сімей залишається актуальним.

– Чи є професійне вигорання і як служба допомагає його уникнути?

– Безумовно, така робота потребує значного емоційного ресурсу. Патронатні вихователі щодня працюють із дітьми, які пережили непрості життєві обставини, тому підтримка таких сімей є дуже важливою.

За сприяння в.о. міського голови Рівного Віктора Шакирзяна, Євгенія Іванішина, благодійного фонду «Рокада» та інших партнерів ми організовуємо підтримуючі заходи для патронатних вихователів, дозвілля, оздоровлення та відпочинок для дітей.

Крім того, патронат є тимчасовою формою влаштування. Після того як дитина повертається до біологічної родини або для неї знаходять іншу форму виховання, сім’я має можливість перепочити й відновити сили.

– Які нові проблеми з’явилися в дітей і родин після початку повномасштабної війни? Чи відрізняється робота з такими сім’ями від довоєнного часу?

– Війна принесла багатьом родинам нові випробування. До соціальних проблем, які існували раніше, додалися наслідки пережитих травм і втрат.

Наші Захисники та Захисниці нерідко повертаються з війни з внутрішнім болем, який рано чи пізно проявляється в повсякденному житті. І дуже часто свідками або учасниками таких криз стають діти.

Почастішали звернення жінок, які потерпають від насильства з боку чоловіків, що пройшли війну. Найболючіше в таких ситуаціях те, що дитина стає свідком конфлікту.

Тому сьогодні робота з родинами часто потребує значно більшої уваги до психологічного стану як дорослих, так і дітей. Вчасна підтримка фахівців допомагає запобігати ситуаціям, коли дитина опиняється в небезпеці.

– Що найтяжче в цій роботі для Вас?

– Найтяжче для мене усвідомлювати, що я фізично не можу знати про всіх дітей, яким можу допомогти. І це справді лякає.

Коли я виїжджаю на виклик поліції й бачу дитину, яка живе без належного догляду або навіть у небезпеці, то щоразу ставлю собі одне й те саме запитання: чому ми не дізналися про цю сім’ю раніше? Як давно дитина так живе?

Я бачу страх в очах дітей, бачу їхні сльози. Це боляче. Але потім починаєш діяти – шукати рішення, шукати безпечне місце для дитини.

У такі моменти я подумки перелічую всіх патронатних вихователів нашої громади. І майже завжди знаходиться сім’я, яка готова прийняти дитину тоді, коли це найбільше потрібно.

Я безмежно вдячна цим людям. Іноді від моменту повідомлення до моменту, коли дитина потрапляє в безпечне місце, минає зовсім небагато часу. Але саме цей час може змінити її життя.

– Чи були випадки, коли патронат буквально врятував життя або майбутнє дитини?

– Особливо запам’яталася історія самотньої мами шестирічної дитини, яка дізналася про тяжке захворювання. Попереду на неї чекали операція та тривала реабілітація, а поруч не було родичів, які могли б подбати про дитину.

Найбільше її хвилювало не власне лікування, а доля сина. Вона просила лише про одне – знайти тимчасову сім’ю, яка подбає про дитину, поки вона не зможе виконувати свої батьківські обов’язки.

Пам’ятаю, як ця жінка сиділа в моєму кабінеті й говорила не про себе. Вона розповідала про майбутню операцію, про ризики, про те, що вже навіть склала заповіт. Але найбільше переживала за дитину. Для неї було важливо знати, що син залишиться під наглядом, у безпеці та не залишиться сам на сам із цією ситуацією.

Те, з чим стикаються працівники служби у справах дітей, – це історії маленьких людей. Історії дівчаток і хлопчиків, за яких щодня доводиться хвилюватися і шукати рішення. Напевно, саме це і є найтяжчим у нашій роботі. Бо йдеться не про документи чи процедури, а про дитячі долі та відповідальність дорослих за них.

– У яких ситуаціях сусіди, родичі чи знайомі повинні повідомляти службу у справах дітей про дитину, яка може потребувати допомоги?

– Ми всі можемо допомогти зменшити ризики для дітей, якщо не будемо залишатися байдужими.

Якщо ви бачите, що дитина перебуває в небезпеці, живе без належного догляду, стає свідком насильства або залишається без нагляду дорослих, про це необхідно повідомляти відповідні служби.

Люди часто вагаються, бо не хочуть втручатися в чужу сім’ю. Але в таких ситуаціях ідеться насамперед про безпеку дитини. Іноді один телефонний дзвінок допомагає вчасно відреагувати та запобігти серйозним наслідкам.

Тому дуже важливо, щоб дорослі не проходили повз ситуації, де дитина потребує допомоги.