Професор Олександр Галич часто порівнював свою долю з крилами птаха. Бо одне його «крило» змужніло на заході України, інше загартувалося на сході.
В серці цього великого в прямому й переносному сенсах чоловіка жила єдина наша держава, яку він, власне, уособлював у собі.
Перший у незалежній Україні доктор філологічних наук, літературознавець, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки, відмінник освіти України… І цей перелік можна продовжувати.
Втім, головними чеснотами Олександра Галича, що вивищувалися над оцим послужним списком, були Інтелігентність та Людяність. Саме так – з великої літери.
…10 березня цього року він відійшов у Вічність тихо й несподівано. Наче не хотів завдавати нам усім зайвих турбот та клопотів – війна ж бо… Але разом з ним пішов цілий світ. Ні, Всесвіт! Всесвіт Олександра Галича. Звучить, чи не так?
«Він був для мене не лише чоловіком, з яким ми прожили у парі десятки щасливих років, а й колегою та вірним другом. Тепер щодня вчуся жити без нього. Але ніяк не йде мені та надскладна наука», – зізнається вдова Олександра Галича, доктор філологічних наук за спеціальністю «Журналістика» Валентина ГАЛИЧ.
Подружжя починало торувати шлях в науку у Рівненському державному педагогічному інституті в далекому 1978-му. Тут затрималися на два десятиліття, аж поки не отримали запрошення на роботу до Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Тож у 1998-му переїхали. Луганщина – мала батьківщина Олександра, а сусідня Донеччина – Валентини Галич. Рідна земля окрилювала й надихала, тож науковий політ був високим і професійним.
Олександр Галич поставив на крило сотні молодих науковців. Під його керівництвом захистили 37 кандидатських та 8 докторських дисертацій! І понесли в українську науку непересічно глибоку за суттю школу професора Галича. Олександр Андрійович був витонченим і, я б навіть сказала, рафінованим науковцем: понад 500 грунтовних досліджень, опублікованих в Україні та за кордоном, 20 підручників, за якими зараз навчаються майбутні філологи…
У 2014-му, тільки-но ворожий чобіт ступив на нашу землю, Галичі залишили своє помешкання в Луганську, солідну бібліотеку й приїхали до Рівного. Щоб уже в зрілому віці розпочати життя спочатку. Вони сповна скуштували переселенської долі. Але не зламалися: готували майбутніх журналістів у Національному університету водного господарства та природокористування, а згодом – у Міжнародному економіко-гуманітарному університеті імені академіка Степана Дем’янчука. Це вже точно: коли говорять гармати, музи не мовчать!
Днями на будинку, де жив Олександр Галич, на вулиці Буковинській, 5а в Рівному, урочисто відкрили меморіальну дошку пам’яті. Зібралися його учні, колеги, друзі. Світлий, глибокий, проникливий погляд професора зі сторінок відкритої книги – хіба могла бути іншою пам’ять про людину, яка понад усе любила не себе в науці, а науку в собі?
У тому погляді з’єднався весь його величезний і неповторний Всесвіт. І щира, по-дитячому незрадлива та лірична душа, яка завжди прагнула справедливості.
«Коли Олександр Андрійович відійшов, я зазирнула в його блокнот і натрапила на свіжі рядки, – розповідає Валентина Галич. – Ось одна з останніх прижиттєвих поезій, написаних рукою і серцем мого чоловіка.
Спогад про майбутнє
Там інше все: дерева, люди, квіти. Нас там не ждуть: для них ми всі – чужі. І ветерани, й зовсім юні діти, І в битвах загартовані мужі. Там інший світ: ми не туди ввірвались, Хоч там минув значний шматок життя. Ми свідками були: снаряди рвались, Життя і смерть летіли в небуття. Та вибір є завжди екзистенційний В проєктах і надіях майбуття. Щемкий, крутий і дуже емоційний, Коли почати знов з нуля життя…
Рівненська обласна лікарня, березень 2023-го.
Інна ОМЕЛЯНЧУК
Читайте також: Під російський призов можуть потрапити українські діти в Маріуполі
- Унікальна автобусна зупинка з’явилася у Мичеві на Рівненщині
У селі Мичів, що входить до Малятинського старостинського округу, талановита мешканка Іванна Біль власноруч розфарбувала автобусну зупинку в яскравому українському стилі. Вона перетворила звичайний об’єкт інфраструктури на справжній символ гордості, натхнення та любові до рідної землі.