fbpx

Міського голову тривожать пікніки, гуляння групами і діти

Діліться інформацією з друзями:

Одна справа, коли людина сама собі господар, отож чинить, як хоче. І зовсім інша, коли на її плечах відповідальність за інших – родину, колектив чи, як от у випадку з мером Володимиром Хомком, усе місто. Як змінилося життя міського голови з часу запровадження в Рівному карантину? Про це він розповів журналістові «7 днів».

На моєму особистому житті карантин фактично не позначився, – розповідає Володимир Євгенович. – Як ходив на роботу, так і ходжу. Як гуляв зранку з собакою, так і гуляю. У мене з нею дві прогулянки: одна – зранку, друга – після роботи. Тут нічого не змінилося.

Зате зовсім іншим став стиль роботи. Бо, як бачите, більшість працівників апарату ради і міськ­виконкому відправили у відпустку, а залишився так званий кадрований полк. Працюють начальники відділів, секретар, помічник і водій. Обмежили відвідування виконкому, щоб ніхто не заніс сюди інфекцію.

Адже ми всі тут між собою спілкуємося. Отож, не дай, Боже, щоб хтось один заразився, він поставить під загрозу інших. А загалом моє життя фактично таке ж, як і було.

– Володимире Євгеновичу, не раз доводилося чути думку про те, що наш міський голова, мовляв, запроваджуючи суворі карантинні заходи, занадто перестраховується. Чи мають вони рацію?

– Що стосується особисто мене, я, як уже сказав, абсолютно нічого не поміняв у своєму повсякденному бутті. А от що стосується міста Рівне, то я справді перестраховуюся. Уважно читаю в інтернеті все, що стосується коронавірусу, і моя поведінка, як мені здається, є цілком адекватною до тієї ситуації, яка є.

На щастя, як я вже декілька разів казав, що Україна отримала часову відстрочку – до нас ця біда дійшла дещо пізніше, ніж до інших держав. І, маючи вже досвід Італії, Іспанії, Китаю та інших країн, мабуть, було б логічно перейняти набутий чужий досвід.

З того, що читаю, бачу і консультуюсь, можна зробити висновок, що єдиним способом вберегтися від поширення коронавірусу – це розірвати фізичні контакти між людьми. Тому закриті ринки, більшість магазинів, обмежений рух у місті. Єдине, що мене до останнього часу тривожило, – це проведення богослужінь у культових спорудах. Втім, домовилися з усіма, без винятку, конфесіями про максимально обмежене відвідування церков і припинення хресних ходів. Причому по-доброму домовилися.

Натомість мене досі непокоять пікніки рівнян, гуляння групами і діти. Поки що не знаю, як з цим бути. Тому уряд ввів штрафи, і досить суттєві, будемо користуватися цим важелем впливу. Іншого виходу немає. Діти продовжують гуляти групами, вони в силу свого віку (15-16 років) не відчувають тривоги. Більше того, діти не хворіють.

Я днями вичитав статистику, розміщену в «Українській правді», де зазначено, що 95 відсотків тих, хто помер у Європі, це люди, старші за 60 років. Очевидно, що, скажімо, 13-річний підліток мало переймається небезпекою. Але молоді люди повинні розуміти, що від них залежить життя їхніх близьких – мам, татів, дідусів, бабусь. Бо будь-хто з підлітків може принести з вулиці вірус додому, через що помре хтось з рідних. І це буде на їхній совісті.

З минулої неділі спеціальні мобільні групи проводять рейди містом, використовуємо квадракоптер і будемо виявляти порушників карантинних вимог. Ми мусимо цю тенденцію побороти. Для мене це дуже важливо. Бо в іншому разі матимемо те, що є в Італії. Тому вся моя перестраховка, повторюся, стосується міста, а не мене особисто.



– Яким ви бачите світ після пандемії коронавірусу? Багато хто твердить, що таким, яким він був донедавна, вже не буде.

– Це очевидно. Пандемія коронавірусу змінить світ, він уже став іншим. Найперше це стосується фінансової сторони. Економіка несе колосальні збитки. Це позначиться на всьому. Візьмімо той же Пенсійний фонд. Він наполовину дотується з бюджету, тобто не самодостатній.

Карантин також відобразиться на фінансуванні різних галузей – медицини, освіти тощо – грошей у держави стає дедалі менше. Ми й так досить бідна країна. А після пандемії коронавірусу вийдемо зовсім збіднілими.

Ясно, що зміняться наші звички. Найбільше, що мене тривожить, – наскільки часто може повторюватись така ситуація з поширенням небезпечних вірусів. Скажімо, з’явилася нова тривожна інформація про те, що в Китаї почалася друга хвиля захворювання. Якщо пандемія буде повторюватися, наприклад, раз на рік – то цього не витримає жодна світова економіка. І, очевидно, зміниться життя людей.

Але ми ж Homo Sapiens. Ми повинні якось реагувати на ті проблеми. Я думаю, що все-таки країни пристосуються до ситуації, яка склалася нині. І ми вийдемо переможцями. В будь-якому разі, це не перша епідемія у світі. З різними наслідками, але людство перебороло всілякі напасті.

З огляду на те, наскільки розвинена наука, медицина, ми маємо зараз більше шансів, ніж, скажімо, 100-200 років тому. Принаймні, на це сподіваюся.

Дуже хотілося б, щоб ми самодисциплінувалися. Бо, на жаль, ми сприймаємо демократію дещо специфічно. От взяти Швейцарію. І в нас, і в них – демократія. Але у Швейцарії вона одна, а  у нас – трішки інша. Сказали їм ходити так – вони ходять так. Сказали робити те – вони роблять те. Не через силу, не з примусу, а тому, що розуміють свою відповідальність. Бо демократія передбачає певне самообмеження, самоконтроль. Дуже важливо, щоб ми це врахували.

Спілкувався Василь ГЕРУС

 

Постійно бути в курсі новин Вам допоможе Telegram-канал газети «7 днів»