Придбання чергового із серії новеньких тролейбусів синього кольору, за що журналісти назвали їх «синьою мрією», стало непомітною, навіть буденною подією в житті міста. Видно, до хорошого справді швидко звикають. Отож, і рівняни, особисто відчувши, що таке комфортна їзда, поповнення електротранспортного парку сприймають як належне. А тим часом міська влада не збирається зупинятися на досягнутому. Попереду – якщо й не наполеонівські, то все одно грандіозні для Рівного плани.
«Попереду у транспортної галузі Рівного – якщо не революційні, то радикальні зміни»,– вважає Віталій Миронюк, який очолював міське управління транспорту та зв’язку впродовж останніх десяти з половиною років.
Навіть статистика, котра, як твердять, знає все, не може достеменно назвати число зареєстрованих в Україні водіїв. Лише приблизне уявлення про їхню кількість дають цифри з оприлюдненого Міністерством інфраструктури звіту. Тут, зокрема, зазначається, що вітчизняна автотранспортна система налічує більш як 9,2 мільйона транспортних засобів, у тому числі 6,9 мільйона легкових автомобілів, близько 250 тисяч автобусів, майже 1,3 мільйона вантажних машин і понад 840 тисяч одиниць мототранспорту. Відтак, якщо зважити на те, що до цієї галузі належать ще й тролейбусні підприємства, авторемонтні та інженерно-управлінські служби, то День автомобіліста, який припадає на останню неділю жовтня, по праву можна вважати всенародним. А от із чого все почалося і чим живе автотранспортна сфера Рівного сьогодні? Про це розмова журналіста «7 днів» з Віталієм Миронюком.
– Віталію Мілетійовичу, професійне свято автомобілістів виникло не на порожньому місці. Що стало його передумовою?
– Якщо говорити про святкування Дня автомобіліста, то ця традиція започаткована ще за радянської доби. Тоді воно називалося Днем водія. А в Україні за часів незалежності, 1993 року затвердили своє професійне свято – День автомобіліста і дорожника, яке відзначають як водії, так і працівники шляхового господарства. Дату, щоправда, залишили ту саму – останню неділю жовтня.
Втім, не було б свята, якби не було першопричини, яка його зумовила. Можна було б твердити, що все почалося з сивої давнини, коли людина винайшла колесо. Однак офіційною датою зародження транспортної галузі вважають 1826 рік, коли на вулицях французького міста Нант з’явився перший у світі автобус. Правда, він називався омнібусом (від латиського слова omnibus – «для всіх») і являв собою віз на кінній тязі, розрахований на 15 місць. До речі, у Санкт-Петербурзі такий транспорт проіснував до 1914 року. Натомість перший автобус із двигуном внутрішнього згорання побудований 1895 року в Німеччині на заводі «Бенц».
В Україні громадський транспорт почав розвиватися після громадянської війни. У середині минулого століття в нас налічувалося вже 817 автобусів. Пік розвитку припав на 80–90-ті роки минулого століття. У ті часи автобуси Львівського автомобільного заводу їздили безмежними просторами тодішнього Радянського Союзу. На жаль, сьогодні ЛАЗ випускає лише одиниці автотранспорту.
– Але відійшли в минуле не тільки автомобілебудівні гіганти, а й автопідприємства, які обслуговували пасажирське перевезення. Хто прийшов їм на зміну?
– Маєте рацію. У період інтенсивного формування ринкових відносин відбулося подрібнення автопідприємств, збільшилася кількість індивідуальних власників, які володіють одним-двома автобусами. У Рівному, наприклад, 60 перевізників мають по одному автобусу, 27 – по два і тільки 17 володіють трьома і більше одиницями транспорту.
Така ситуація породила певні проблеми: дрібні перевізники не можуть належним чином забезпечити технічне обслуговування транспортних засобів, не спроможні оновлювати автопарк тощо. Адже ті вітчизняні автобуси, які відіграли суттєву роль у тому, щоб утримати галузь на плаву, мають нині по десять і більше років. І як перевізники не стараються підтримувати їхній технічний стан, вони своє від’їздили. Більше того, у нас на міських маршрутах працює понад 80 «Мерседесів», які взагалі не придатні до міських пасажирських перевезень. Працюють, бо нічим замінити.
– Отож, транспортна галузь по суті приречена?
– Я не був би таким категоричним, хоча картина справді невтішна. Причому, як дехто твердить, така ситуація створена штучно. Подейкують, що спеціально була введена заборона на ввезення з-за кордону автобусів класу Євро-3 і Євро-4, аби створити тепличні умови для відомого всім заводу колишнього президента. А тим часом ті «Мерседеси», яким по 20 років, виглядають набагато пристойніше, ніж десятирічні «Богдани». Торік, треба віддати належне, перевізники добровільно-примусово привели до ладу 200 міських автобусів, а цього року перед конкурсом ще 50 одиниць транспорту. А от 7–10 відсотків автобусів такі, що не хотілося б бачити їх на міських маршрутах. Втім, частина з них допрацьовує передбачені угодами терміни і, певен, уже більше не вийде на маршрути.
Хоча заради справедливості треба сказати, що ці «Богдани», «Івани» й «Еталони» також відіграли позитивну роль. Бо на той час, коли транспортні підприємства розвалювалися на очах, втримати під контролем ситуацію допоміг «Богдан». Однак через недовговічність і нездатність обслуговувати всі категорії пасажирів рано чи пізно епоха цих автобусів мала завершитися.
– То що ж буде далі?
– Наскільки мені відомо, нове керівництво держави розглядає питання і вживає всіх заходів, аби насамперед підвищити безпеку пасажирів. Адже самі знаєте, скільки останнім часом сталося дорожніх трагедій через невідповідність технічного стану автобусів. Є багато претензій щодо недотримання вимог з переобладнання: кріплення сидінь не раз ставало причиною загибелі пасажирів. Нині мова йде про те, що найближчим часом буде заборонено використання на пасажирських перевезеннях переобладнаного вантажного автотранспорту. Ходять чутки про те, що на певний час буде дозволено ввезення з-за кордону автобусів Євро-4 і Євро-5. Це спеціалізований міський пасажирський транспорт з низькою підлогою, пристосований для перевезення маломобільних груп. Думаю, за рік-два не скажу, що революційні, але зміни мають відбутися.
– Які перспективи міського пасажирського транспорту?
– Програма розвитку автомобільного транспорту, яка затверджена цього року на сесії міської ради, передбачає заміну «Богданів» і «Мерседесів» на міські автобуси нового покоління. Відтак, упродовж найближчих п’яти років на міських маршрутах має з’явитися 50 великомістких автобусів. Пам’ятаєте, як це було за радянських часів, коли Рівне обслуговувало 110 міських автобусів? Звичайно, інтервали руху були більшими – 15–20 хвилин. Потік пасажирів – великий. Хоча й сьогодні у місті перевозиться чимало пасажирів.
Спостерігав я якось на Театральній площі таку картину. Під’їжджає до зупинки «Шкода 9Тр» (такі тролейбуси ніде, крім Рівного, вже не експлуатуються, у нас ще 12 таких одиниць транспорту), в них виходить і заходить по два-три пасажири. За ним їде 14Тр, зайшло п’ять-сім людей. Аж тут з’являється новий тролейбус спільного виробництва («Бєлмаш» та «Южмаш») – і всі кинулися до нього. Цей тролейбус може перевозити по 110 пасажирів. А дуобус взагалі здатний відразу забрати до 165 людей, до того ж їде по вулицях Олени Теліги, Вербовій, Макарова, де немає контактної мережі. Мораль одна: всі хочуть зручностей і комфорту. Ми до них і йдемо.
Одних лише тролейбусів на лінію виходить до 70 одиниць у будні і до 50 – у вихідні. Тролейбусне управління наближається до своїх фактично найкращих показників за 45 років існування підприємства. У найкращі часи на маршрути виходило до 85 тролейбусів, сьогодні – 70–71. Але якщо нині вирішується проблема оновлення рухомого складу (за два останні роки купили 14, цього року – ще два нові тролейбуси), то виникла інша – відсутність кадрів.
Нині маємо мінус 44 водії тролейбусів. Щоправда, готується група з 12 осіб, але на підготовку йде майже сім місяців. А водії потрібні вже. І, на жаль, не всі після завершення навчання йдуть працювати водіями тролейбуса. Багато людей звертається з проханням продовжити рух тролейбусів до 24-ї години, але ми не можемо забезпечити двозмінний графік роботи через брак водіїв тролейбусів. Можливо, якщо вдасться підвищити заробітну плату до рівня середньої в Україні, тоді й вдасться утримати людей. А так, як колись казали, кадри вирішують усе. Транспорт можна купити. Але якщо немає кому працювати на цих нових тролейбусах, то це – біда.
– Віталію Мілетійовичу, міською програмою передбачено купівлю 50 сучасних автобусів. Чи реально це зробити за найближчі п’ять років?
– Однозначно міський бюджет неспроможний за такий короткий час купити таку кількість автобусів. 50 великомістких міських машин для Рівного – це мрія, яку без інвестора неможливо втілити.
Бо міський бюджет вкрай обмежений. На нього покладено багато інших зобов’язань щодо забезпечення життєдіяльності міста. Сподіваємося, що знайдуться потужні інвестори, які будуть вкладати кошти в міський транспорт. Адже, якщо зважити на те, що маршрутки нині перевозять за день у середньому 150 тисяч пасажирів, ця галузь має перспективи.
– Чи не буде так, що, переключившись на автобуси, міська влада «зречеться» тролейбусів?
– Мешканці Рівного, напевне, зауважили, що ситуація з тролейбусами значно поліпшилася. Більше того, фактично тільки у тролейбусах перевозяться всі категорії пільговиків без будь-яких обмежень. Якщо електротранспорт щодня перевозить близько 100 тисяч пасажирів, то 60 тисяч з них – пільговики. За це, за розрахунками на цей рік, підприємство мало б отримати 97 мільйонів гривень компенсації від держави. Насправді ж платить тільки місто. Та й те на компенсацію за перевезення пільговиків у бюджеті передбачило поки що 50 мільйонів 400 тисяч гривень, тобто трошки більше, ніж половину потрібної суми. Отож, підприємство постійно відчуває нестачу обігових коштів. Відтак виникають питання щодо реорганізації та реконструкції контактної мережі, тягових підстанцій, які відслужили по 44–45 років. Ресурсів поки що недостатньо.
Та є надія, що в наступні роки міський бюджет підтримає підприємство, якому вже чимало допомогло. Адже, згадайте хоча б період п’ятирічної давності, коли на лінію виїжджало 39 тролейбусів. Тоді була справжня катастрофа: з підприємства за день по 5–10 працівників звільнялося, бо заборгованість із виплати зарплати сягала чотирьох-п’яти місяців. Зупинити негативну тенденцію вдалося великою мірою завдяки підтримці тролейбусного управління з боку міського голови Володимира Хомка і депутатів міської ради. Вірю, що так буде й надалі.
З нагоди професійного свята вітаю працівників і ветеранів транспортної галузі міста. Щиро зичу їм міцного здоров’я, сімейного благополуччя, миру, злагоди й добра!
Спілкувався Василь ГЕРУС