Віктор Сидорович: земне життя – як комп’ютерна гра

головна мета і там, і там – набути досвіду та пройти всі рівні

Ні-ні, та чи не кожна тверезомисляча людина задумається над запитаннями, над якими сушили голову мудреці древності й ламають списи сучасні філософи. Чим насправді є наш світ? Яка наша місія в цьому земному житті? На ці одвічні теми чергова бесіда нашого журналіста з відомим нашому читачу майстром східних бойових мистецтв Віктором СИДОРОВИЧЕМ, який має на все самобутній світогляд.

© Газета “7 днів” / Майстер східних бойових мистецтв Віктор Сидорович.

– Вікторе Івановичу, для чого, на ваш погляд, людина живе на Землі?

– Щоб дати відповідь на це запитання, треба хоча б зрозуміти, що таке Земля? Це куля, яка летить у космічному просторі зі швидкістю 108 тисяч кілометрів за годину, водночас рухається довкола Сонця і крутиться навколо своєї вісі зі швидкістю 1760 кілометрів за годину? Якщо це так, то чому ми не помічаємо і не відчуваємо на собі цього шаленого польоту? Ми ж мали б якось відчути швидкість 30 кілометрів за секунду, з якою летить наша планета. Сядьте-но в машину з відкритим салоном і проїдьтеся в ній зі швидкістю хоча б 200 кілометрів за годину. Та вам буде здаватися, що повітряний потік ось-ось шкіру з вашого обличчя здере. А Земля, як твердять вчені, вертиться зі швидкістю 1760 кілометрів за годину, втім нам хоч би що.

Тоді мимоволі виникає запитання: загальноприйняті факти про нашу Землю – це просто інформація, яку нам подали, чи незаперечна реальність? З точки зору мого власного досвіду – це інформація, якій я, до речі, не довіряю, бо не відчуваю на собі впливу швидкості, котру нам називають.

Або ж таке. Нам кажуть, що зверху на Землю давить атмо­сферний тиск (а на тіло дорослої людини, як знову ж таки твердять вчені, навалюється стовп повітря масою майже 15 тонн). То поясніть: чому він, по-перше, тисне, а по-друге, чому не розчавлює нас? І ще мене цікавить, чому цю атмосферу, що оточує Землю, не втягує космічний вакуум? Адже, згідно з науковим трактуванням, вакуум – це простір, де немає речовин, а атмосфера – це речовина, бо складається з газів. То чому вакуум їх, ці гази, не всмоктує? Хто чи що тримає атмосферу?

На якому рівні вона утримується? Які докази цього є?

Отож, ми спершу повинні розуміти, де ми знаходимося, щоб збагнути, чому ми тут перебуваємо.

– Якщо я правильно зрозумів, то наше уявлення про довкілля не завжди відповідає дійсності?

– Виходить так. Знання про світ у більшості людей зводиться до того, що вони бачать. Решта інформації про всесвіт, довкілля тощо взята з книжок і фільмів. Кожен із нас зосібна не має власного досвіду, аби довести, що, скажімо, Земля – це куля такого-то розміру, яка крутиться довкола Сонця і обертається навколо своєї осі. Тут відразу виникає запитання: чому, якщо Земля крутиться і вертиться з такою швидкістю, не виходять з берегів моря й океани, які займають майже 60 відсотків поверхні земної кулі?

Що тримає воду? Кажуть, що тримає гравітація. Тоді зробіть модель землі, наповніть впадини водою, створіть атмосферу, закрутіть земну кулю і доведіть свої наукові версії. Але цього ніхто не робить і не зробить, бо в нього нічого не вийде. Тому особисто я не можу довіряти тому, про що мені розповідають, бо в мене немає власного досвіду. Я можу оцінювати, виходячи з особистого досвіду, який набуваю, пізнаючи світ завдяки п’ятьом органам чуття: зору, слуху, запаху, дотику і смаку. Тому світ для мене такий, яким я його бачу.

Якщо знову ж таки запитати в науковців: звідки у моєму вусі з’являється звук? Вони почнуть пояснювати, що певна частотна хвиля потрапляє на мембрану середнього вуха, а та, у свою чергу, вібрує і створює відповідний звук. Тобто я сприймаю частоту як звук лише тому, що вона впливає на мембрану. То звук насправді є чи його немає? З одного боку, він начебто є. Але якщо немає мембрани середнього вуха, то маємо справу суто з частотною хвилею.

Тепер скажіть: ви чуєте радіо­хвилі? Ні? Але ж вони є. У людини просто немає мембрани, яка б перетворювала радіохвилю у звук. Отож звук – це знову ж таки сприйняття того, що насправді не є звуком.

– То що ми насправді бачимо?

– Навколишній світ, який складається з образів. Що таке образ? Це смислове слово. Якби, наприклад, ви не знали, що стіна називається стіною, ви б поняття не мали, що це таке. Тобто у нас є слова, які закріплюють образи на рівні пам’яті і підсвідомості людини. І будь-яка річ, як-от стіл, вазон, телефон, календар, фотографія чи монітор, має свою назву. Крім назви вона має свою смислову функцію. Скажімо, шапка – річ, яку одягають на голову, крісло – для сидіння, квітка – рослина, що росте, і таке інше.

Смислові функції разом з образами формують уявлення про об’єкт спостереження. А цих об’єктів довкола величезна кількість. Який би об’єкт ви не взяли, виявиться, що це певне слово, образ і функція, які закріплені у вашій підсвідомості. З таких модулів складається весь світ.

Ось ви зараз бачите безліч предметів. Але ж ви не аналізуєте їх: які вони, якого кольору, для чого, а відразу погоджуєтеся з тим, що вони такими є. Все тому, що вони закладені у підсвідомість людини. Це все одно що дивитися на цегляний будинок, де кожну цеглину можна розглядати як окремий модуль, який означає об’єкт зі смисловою функцією. Якщо ж заштукатурити стіни, то цеглин не буде видно, але це не говорить про те, що їх там немає. Світ ми сприймаємо точно так само, не розглядаючи кожен окремо взятий об’єкт, бо їх величезна кількість. Ми сприймаємо їх так, як своєрідну штукатурку, за якою сховані смислові форми цих об’єктів.

Водночас, існує безліч зорових ілюзій, які обманюють людину. Наприклад, людині показують малюнок, на якому вона бачить два оголені тіла, а їй кажуть, що це не так, і радять пильніше придивитися. Коли людина вдивляється, то вже замість двох людських тіл бачить дванадцять дельфінів. До речі, дитина на цьому малюнку побачила б дельфінів, а не оголених чоловіка і жінку. Чому ж дорослі бачать оголених людей? Бо в підсвідомості дорослої людини забитий такий, він є першим, образ, тому вона не бачить іншого. Так само і в комп’ютері. Скажімо, у кеш (від англ. cache – схованка, що означає особливу швидкісну пам’ять або частину оперативної пам’яті, де зберігаються копії часто використовуваних даних – ред.) потрапила певна інформація. І коли з’являється чимось схожа до неї нова, то кеш відразу знаходить і подає ще й попередню інформацію, щоб доповнити чи пояснити нову.

– Хочете сказати, якщо людина не знає слова, яким позначають предмет, то вона його не сприймає?

– Таке було, коли конкістадори на чолі з Франциском Піссаро наприкінці ХV століття припливли на своїх каравелах до берегів Нового світу. Місцеві індійці спершу взагалі їх не бачили. Це притому, що іспанські кораблі стояли на виду в заливі. Так тривало, доки на берег не прийшов шаман (у нього інше бачення) і не вигукнув, мовляв, що це таке на воді з опущеними білими крилами? І всі відразу побачили морські судна, на які їхню увагу звернув шаман. А до цього в кеші місцевих індійців не було образу каравел. Вони просто не могли їх бачити, бо в закладеній у них програмі не було такого поняття.

Це те, що стосується зору. Зір має (будь-хто може перевірити) дві просторові перспективи – пряму і зворотну. Що це значить? Ну, наприклад, я бачу вдалині будинок на такій-то відстані – це пряма просторова перспектива. Але коли я буду йти до нього і переключу свідомість на зворотну перспективу, то вважатиму, що я крокую на місці, а будинок наближається до мене. Аналогічно можна розглядати їзду на автомобілі: ви їдете на машині по дорозі, або машина стоїть на дорозі, яка рухається під її колесами.

У цьому світі дуже багато ілюзій, які обманюють зір чи, скажімо, нюх. Наприклад, ви нюхаєте парфуми, які пахнуть трояндою. Але ж там ніякої троянди немає. Там вода, яка має відповідну хімічну формулу. Те саме стосується і смаку. От берете ви чіпси, де на упаковці написано, що вони з крабами. Їсте і справді відчуваєте смак крабів, але ж їх там немає.
Декодери наших п’яти чуттів налаштовані на відповідне декодування певних образів і форм. Але це не говорить про те, що ці образи і форми реальні. Вони можуть бути ілюзією, на яку на програмному рівні зосереджене наше сприйняття.

Тому перед тим, як говорити про те, що людина тут, на землі, робить, треба збагнути, де вона знаходиться. Земля і весь всесвіт справді існують чи це просто дешифровка хвильової інформації?

– Є кілька версій походження Землі. За одною з них, наша планета виникла внаслідок великого вибуху.

– Я в курсі, це версія вчених.

– За іншою, Землю створив Творець. Яка із цих версій правдива?

– Аби розказати про те, як Творець створив землю, треба розуміти, хто є цим Творцем. Втім давайте все по порядку.

Спершу розглянемо ідею великого вибуху. З певної точки сингулярності (від латинського singularis, що означає «єдиний» – це одиничність сутності, події, явища) якимось чином стався величезний викид матерії, яка відразу сформувалася в певну систему – планети, цикли, орбіти, космос. Усе це миттєво сформувалось якимось дивовижним способом. Така версія абсолютно не зрозуміла для мислячої людини. Хоча більшість вважає: якщо так кажуть, то нехай так і буде.

Та давайте уявимо, що, наприклад, я – програміст, який створює гру, умовно, «Космос». Вона в мене прописана мовою програмування і збережена на флешці. Згодом вирішив я ввести її в сервер звичайного побутового комп’ютера. Для того, щоб гра запрацювала, її треба активувати – натиснути на кнопку «Еnter». Оця кнопка і є свого роду кнопкою сингулярності: натиснули на неї – і момент запуску назвали «великим вибухом», внаслідок якого виник наш світ, який насправді є нашою голографічною, віртуальною, квантовою програмою.

Спілкувався Василь ГЕРУС

Вікторові Івановичу СИДОРОВИЧУ цими днями виповниться 60!
Рідні, друзі та його учні вітають близьку людину і свого Вчителя зі славним ювілеєм:
«Від усієї душі бажаємо Вам, Вікторе Івановичу, й надалі впевнено йти своєю життєвою дорогою в повному здоров’ї і непохитному оптимізмі, заслужено пишатися прожитими роками та плодами своєї благородної праці. Нехай вашу душу не тривожить смуток і біди, хай у двері стукає лише радість і щастя, нехай поруч будуть надійні люди, а за вікном світить яскраве сонце удачі.
Дякуємо Вам, Вікторе Івановичу, за всі ваші життєві уроки, мудрі поради і безцінну допомогу.
З роси і води Вам!»

Діліться корисною інформацією з друзями: