Від улюбленого місця – до кам’яних «джунглів»: краєзнавиця розповіла як в Рівному зникали парки

Щоб постійно бути в курсі новин підпишіться на наш Telegram

Колись вони були місцями масового відпочинку і окрасою міста. Нині ж скоріше відлякують своїм занедбаним виглядом. Рівненські парки і сквери – повноправні й заслужені «мешканці» Рівного. На жаль, чимало з них залишилися лише в спогадах та на сімейних світлинах. Між тим у кінці XIX століття Рівне вважалося одним із найбільш благоустроєних міст Волинської губернії (щоправда, вистачало й антисанітарії, але тут не про це). І не в останню чергу завдяки великій кількості зелених насаджень. Парки, сквери і сади, передмістя-фільварки – Рівне потопало в зелені.

Про те, що втрачено назавжди

Старожили розповідають про тополевий сквер з гіпсовими фігурами неподалік залізничної колії. Вочевидь, ідеться про так званий відомчий Парк залізничників, який навіть мав своє літнє дерев’яне приміщення театру. Він існував орієнтовно на місці теперішньої Привокзальної площі.

Підтвердження цьому знайшов, зокрема, рівненський дослідник старовини провідний інженер-програміст РОКМ Дмитро Маслов. Як він каже, на карті топогеодезичної зйомки Рівного 1926 року якраз на місці нинішнього скверу на Привокзальній площі позначено Парк Колейовий, тобто Залізничний.

Ошатний сквер з популярними в 1950-1960 роках гіпсовими статуями оточував старий стадіон «Колгоспник» на Замковій. Рештки цієї зеленої зони зникли на початку 1990-х у нетрях промтоварного ринку.

Канув у небуття й парк, який тягнувся уздовж Усті аж до Басового Кута. Як виглядала ця мальовнича місцина, можна побачити на світлинах 1950-1960 років.

Давно немає скверів на вулиці Чорновола (на місці, де нині знаходиться ЦУМ-Екомаркет), біля Воскресенського собору. На місці колись ошатного, затишного скверу поруч із автовокзалом польських часів (сучасна територія під мостом у бік вулиці Пересопницької до переїзду) нині захаращена й невпорядкована територія незрозумілого призначення.

З польських джерел дізнаємося, що сквер при вулиці Гарбарській (пізніше Понятовського) з’явився завдяки старанням Товариства благоустрою міста. На світлинах, що зберігаються в Національному цифровому архіві Польщі, можна побачити дійсно благоустроєний, охайний зелений куточок міста, з квітниками і басейном, лавками і розміченими алеями.

Від улюбленого місця побачень – до кам’яних «джунглів»

Попри чимало зелених зон, Рівне здавна потерпало від нестачі загальнодоступних відпочинкових парків. Недовго частково цю потребу задовольняв сад-парк «Сєлянка». Згодом загальнодоступним став парк на території фільварку князів Любомирських на Гірці. Однак згодом і він уже не відповідав потребам міста. Право власності на територію колишнього палацово-паркового ансамблю Любомирських у районі сучасних Замкової – «Лебединки», де можна було б створити міський парк, тоді ще місто не набуло. Та й на осушення тієї заболоченої місцини потрібні були великі кошти і час. Тоді влада згадала про заміський гай Грабник. Історія його виникнення (залишки цього гаю, а потім парку, ще зберігаються між Палацом дітей і молоді й музичною школою №2), відома рівнянам, які цікавляться історією міста.

У кінці ХVIII століття на північно-східній околиці Рівного на забаганку власника міста князя Станіслава Любомирського було висаджено величезний грабовий гай. Бо вельможа забажав мати місце для полювання неподалік своєї рівненської резиденції. Згодом цю місцину, як і район нової забудови Рівного, назвали Грабником.

На початку ХІХ століття, коли Рівне дедалі більше розбудовувалося в східному напрямку, частину лісу власник міста віддав під кладовище, яке досі зберегло свою назву – Грабник. Частина ж насаджень аж до початку ХХ століття так і залишалася лісом. Мешканці міста, особливо закохані пари, часто обирали гай для усамітнених прогулянок. Мальовнича улоговина поступово ставала неформальним місцем відпочинку, а в буремні революційні роки – так званих маївок та нелегальних зборів революціонерів. Там таборилися біженці під час Першої світової. Згодом на цьому місці почали влаштовувати й масові міські гуляння. Щоправда, з дозволу власника землі князя Любомирського.

Це був єдиний район міста, в якому ще на стадії проєктування передбачено систему водопостачання. З часом грабовий гай дедалі більше поступався приватним і громадським будівлям, а колишні лісові просіки – вулицям. Залишилася незайманою частина природної улоговини. Однак її перетворенню в міський парк передувала тривала бюрократична тяганина.

Як ішлося в одній з публікацій тогочасних «Волинських відомостей», частина магістрату і міської ради з невідомих причин неприязно ставилася до Грабника, не бажаючи цю ділянку приєднати до міста, попри нагальну потребу в загальнодоступному парку. Коли ж нарешті в 1929 році було розроблено проєкт парку, на його втілення забракло коштів. Ентузіасти пропонували навіть облаштувати парк коштом громади міста. Лише в травні 1933-го, коли магістрат викупив землю в князя Любомирського, розпочалися роботи із закладення парку на Грабнику площею 4 гектари. Як писала тоді газета «Волинь», було висаджено 1 700 дерев.

Радянське минуле старого парку

У повоєнні роки старому парку присвоїли ім’я Сталіна, а після розвінчання культу його особи – перейменували на парк імені Хрущова. До початку 1960-х, доки до іще одного міського парку – імені Шевченка – не прирізали додаткові гектари, парк імені Хрущова був центральним рівненським парком.

Оформили його в стилі того часу – переважали гіпсові фігури на кшталт «дівчат із веслами» та інших предметів комуністичної монументальної пропаганди. Маленькі фігурні фонтани у вигляді дівчат, що тримають таці з квітами й фруктами, і кам’яних квіток прикрашали його алеї.

У парку влаштовували масові міські гуляння та святкування – Проводи зими, Свято пісні, Свято урожаю. Був там літній кінотеатр «Комсомолець». Сеанс зазвичай розпочинався, коли темніло. Паркан навколо кінотеатру був невисоким, тож місцеві хлопчаки перелазили через нього в темряві й дивилися кіно безкоштовно. А декотрі влаштовували собі глядацькі місця на навколишніх деревах.

Була в парку й невеличка сцена у вигляді мушлі для виступів творчих колективів, а також – гойдалки-човники. А ще – танцювальний майданчик, де грав «живий» оркестр. Ці споруди протрималися в парку до кінця 1970 років, поки зовсім не зруйнувалися. Поступово, з розширенням і реконструкцією парку імені Шевченка, старий парк на Грабнику, який тоді вже перейменували на Жовтневий, втрачав свою актуальність для міста і згодом прийшов до запустіння. Коли наприкінці 1970-х через густі хащі парком стало небезпечно ходити темної пори, то влада, замість навести лад і забезпечити охорону громадського порядку, просто вирубала парк. Щоправда, у 1980-х, коли на території парку збудували Палац дітей і молоді, а ще пізніше – музичну школу, з’явилася надія на його відродження, проте… Замість того, щоб посадити нові дерева на місці вирубаних, парк забудували потворними бетонними конструкціями в стилі комуністичної пропаганди як доповнення до комплексу ПДМу.

У 1988 році через відсутність фінансування роботи припинили. Скупчення потворних напівзруйнованих бетонних конструкцій і нині відлякують своїм виглядом тих, хто наважується ступити на територію парку.

Світлана КАЛЬКО, редактор сайту РівнеРетроРитм

Діліться корисною інформацією з друзями: