Моя мама, повертаючись додому після роботи, ніколи не бігла з порогу на кухню чистити бульбу на вечерю і не кидалася з порогу витирати порохи.
Вона переодягалася в домашній одяг, лягала на 20 хвилин перепочити і лише після цього бралася за хатні справи. Крім того, постійно боролася з моєю впертістю, доводячи, що після школи корисними є ігри «Тихіше їдеш – далі будеш», а не синуси-косинуси.
От тільки я не хотіла слухати маминих порад. Щиро вважала, що відпочинок – для слабаків. А люди амбітні, цілеспрямовані, повинні працювати практично по 24 години на добу.
Подруга уже 10 років не бере відпустку. 10 років дівчина не купається ні в Чорному, ні в Червоному, ні в Середземному морі, не піднімається на Говерлу, не гуляє вулицями Відня чи навіть Львова, не милується краєвидами. Вона спить по 5 годин на добу і вперто «заробляє копієчку», щиро вважаючи, що будь-яка, навіть нетривала зупинка відкине її на роки і перекреслить всі здобутки. От тільки тіло вже почало підводити: впав зір, скаче тиск, серце часом підводить та й нерви – на межі.
Я довго брала з неї приклад, доки не дізналася про закон нейтрального положення. Він простий, як теорема Піфагора. Для будь-яких змін в житті потрібна зупинка. Пауза. Можливість перевести дух, витерти піт, з’їсти лазанью і підмалювати губи. Перевірити рівень своїх батарейок, щоб не згаснути на півдорозі. На повному ходу і шаленій швидкості не вдасться подолати «гірський серпантин» сучасного життя, неможливо вибратися з лабіринту, якщо не зупинитися, щоб роздивитися і визначити правильний шлях. Паузи потрібні постійно: перед освідченням чи прощанням, перед виходом на сцену чи початком нових відносин, щоби збрехати чи сказати правду.
Ми зупиняємося під час відпустки чи канікул і на червоне світло світлофора. Шахіст робить паузу, обдумуючи наступний хід, танцівник – перед виступом на паркеті, хірург – перед операцією. Якщо паузи ігнорувати і не зменшувати швидкість, – нас так чи інакше зупинить хвороба, зіткнення чи ще щось. Недаремно ж у всесвіті все ритмічно: день-ніч, зима-літо. Навіть на дискотеці чергуються швидкі і повільні танці.
Тож тепер, уже будучи дорослою, я розумію, що в житті найголовніше правило – відчути момент, просто натиснути на «стоп» і зупинитися на мить чи навіть трохи довше. І сповна насолодитись моментом, коли нічого не відбувається. ти сидиш і дивишся на світ, а світ дивиться на тебе.
Ірина ОЛЬЖИЧ