У день загибелі дружина спілкувалася з чоловіком по телефону

Діліться корисною інформацією з друзями:

Вона живе і не озирається. Просто всотує в душу життя і вчить цьому своїх сімох дітей. Не вибачається за силу, яку вигартувала у спопелілому єстві після пережитої трагедії. Не скаржиться на скажену втому. Не очікує на співчуття. Не просить про допомогу. Просто працює і вірить за двох… І живе також за двох…

Її чоловік Михайло загинув 11 березня 2022 року. Сім’я про нього нічого не знала до 2 квітня. Вважався безвісти зниклим. Три тижні рідні жили в невідомості, ніби в іншій реальності, щохвилинно очікуючи бодай на якусь звістку… Ця невідомість несамовито гнітила…

Михайла розстріляли військові рф за кермом його мікроавтобуса, яким він доставляв гуманітарну допомогу жителям Бородянщини. Це була його третя поїздка. За дві попередні встиг врятувати тридцять людей. В основному жінок та дітей. Чоловік загинув у селі Мирча на Київщині. Нелюди після розстрілу ще й підпалили його авто.

Протягом 10-ти діб (!) очевидці, які бачили це все, не мали змоги поховати Михайла – такими складними були обставини у тій місцевості. Згодом їм це вдалося. А вже перепоховання тіла відбулося на сільському кладовищі в Здовбиці, що на Здолбунівщині.

У день смерті дружина Оксана спілкувалася з чоловіком по телефону о 10.27 ранку. Це була їхня остання розмова. Він казав, що обстрілюють з градів, але потрібно їхати далі, бо ж там гинуть діти. Більше на зв’язок не вийшов…

Михайло прожив сорок років. Усе життя працював теслею. Побудував будинок, у якому зараз живе сім’я, розпочав зводити паркан. П’ять рядів цегли виклав і більше не встиг. Дружина завершила розпочату ним справу. Згодом їй вдалося відбудувати майстерню та гараж. Заготовила дрова на зиму (у домі кілька груб), зібрали цьогорічний урожай.

Будівельними роботами продовжує займатися їхній старший син Андрій, якого багато чому навчив батько. Він працює в татовій майстерні. І там ідеальний порядок. За цьогорічне літо із клінкерної цегли добудовує бесідку, щоб сім’я мала можливість разом вечеряти там у теплі літні вечори. Працює з деревом, фанерою. Днями збирається з матір’ю встеляти садові доріжки з бруківки. А йому лише п’ятнадцять…

Пані Оксана розповідає, що, як і будь-яка матір, хвилюється за життя своїх дітей. Але виїжджати за кордон не збирається. Каже, що українці сильні на своїй землі, а на чужій нікому не потрібні. Із теплом згадує про сімейні свята. Адже вони все робили разом. І готувалися до них, і святкували всім сімейством. Не минали, звісно, і дитячих розважальних центрів. Але до душі завжди були родинні посиденьки. Лише один раз у нашій розмові зізналася з тугою: «Дітям так потрібен батько!»

Цьогоріч на Великдень у п. Оксани паски видалися реально «нещасними». Бо коли туга на душі, то й хліб це відчуває, і руки зовсім не слухаються. Вивільнялася від горя в роботі – засаджували та обробляли город. Навіть маленька п’ятирічна Любочка виходила до старших із сапою в руках. Зернові, картопля, городина, помідори (дуже вже любив їх Михайло. Сам порався з ними, вирощував томати різних сортів), огірки, полуниці, смородина… Цьогоріч і джемів чимало приготували донечки, бо ж люблять усе солоденьке. Юні господині вправно працюють на кухні: печуть піцу, торти, ліплять вареники, пельмені, готують йогурт і чай. До вподоби їм, звичайно, і малювання, і вишивання бісером, і читання. Мама ніколи після них не переробляла роботи, не казала: «Ви не так робите. Ідіть, я все зроблю сама». Ні. Вона давала їм шанс і час для здобуття досвіду. І так дівчатка поступово всьому навчилися.

Пані Оксана керує автомобілем, возить дітей в місто на відпочинок і навчання. Після смерті чоловіка забрала до себе свою маму і тепер вони знову разом.

Їхній старшій донечці Тетяні 17 років. Андрію, як я вже згадувала, 15. Надійці – 13 років, Богданові – 11, Софійці – 8, Любочці буде 5 років. І наймолодша у них Анночка (їй 23 червня виповнилося два роки, дуже любить співати і так подібна на тата). Вона досі запитує: «А де тато? Де наш тато?»

Із п. Оксаною ми бачилися двічі. Але саме вона переконала мене в тому, що сучасна українська жінка здатна протягом одного дня (під завивання двох-трьох сирен поспіль) і огірки засолити, і вишні заморозити, і з дітьми набутися, і двір впорядковувати бруківкою… Це все тому, що вона УКРАЇНСЬКА ЖІНКА.

Олена Медведєва