Погода цього дня ніби свідомо випробовувала присутніх на міцність, повторюючи драматургію нашого сьогодення. Лише за годину до події Березне накрила стіна зливи – здавалося, сама природа плаче разом із тими, хто втратив найдорожчих. За десять хвилин до початку пролунали дві повітряні тривоги. Та саме в момент старту з-за хмар вийшло ясне, тепле сонце, залишивши на небі лише чисту блакить. Ті, хто зібрався, мимоволі згадали відомі рядки про те, що коли йде дощ – це плачуть янголи. Вони нагадали про себе з небесного полотна, аби вже за мить поступитися місцем світлу.
Презентація культурно-меморіального проєкту «Полотно Єдності: створення монументального текстильного панно-реліквії пам’яті Героїв Березнівщини», реалізованого за підтримки Український культурний фонд у партнерстві з Міністерством культури Великого Герцогства Люксембург, відбулася у незвичному, але дуже глибокому форматі – просто неба. У Березнівському краєзнавчому музеї зараз завершується ремонт, який триватиме орієнтовно до середини жовтня, тож будівля поки не може приймати експозиції всередині. Проте чекати було неможливо: живе мистецтво вийшло на вулицю, назустріч людям, сонцю та вітру, що робило подію ще більш справжньою.
Авторка та керівниця проєкту Юлія Іванюк – журналістка, фахівчиня із супроводу ветеранів і дружина полеглого командира Василя Іванюка – вийшла до громади у світлому вбранні, задавши вектор світла замість жалібної безпорадності:
«Біль нікуди не зникає, але в цьому витворі ми зібрали дещо сильніше за смуток. Це – простір світлої пам’яті, безмежної вдячності та любові, яка не вмирає. Ми категорично не хотіли творити ще одну “стіну плачу”. Тут кожна нитка тримає живий зв’язок між нами та тими, хто став нашим небесним щитом».
У Березному з’явилося справді унікальне панно, аналогів якому на сьогодні немає в Україні. Воно об’єднало долі людей абсолютно різних професій, віку, вподобань та освіти. Хтось із них мав велику родину, онуків та грандіозні плани на майбутнє; хтось загинув напередодні власного весілля, а хтось був зовсім юним і навіть не встиг створити власну сім’ю…
Серед цих фрагментів є долі, від яких стискається серце. Наймолодшим серед полеглих був Орест Дубровка, якому виповнилося лише 19 років. Дізнавшись про загибель сина, серце батька не витримало трагічної звістки – і його поховали в один день разом із сином-Героєм.
Неможливо осягнути неосяжне, адже за цим монументальним витвором стоїть кількамісячна, надзвичайно кропітка праця: проведення майстер-класів, збір спогадів, фотофіксація, написання історій кожного воїна та вишивання окремих клаптиків. Окрім візуальної краси, «Полотно Єдності» володіє особливою тактильністю – живе тепло льону та текстура вишитих хрестиків роблять його відкритим, зокрема для людей з інклюзією чи порушеннями зору, даруючи можливість буквально торкнутися пам’яті.
Кожен, хто був дотичний до створення панно, вклав у нього частину власної душі.
Майстриня та швея проєкту Світлана Куца скромно ділилася відчуттями від цієї складної праці:
«Мені надзвичайно приємно бути частиною такого проєкту. Зізнаюся, коли я вперше почула про обсяг і складність завдання, це здалося дуже непростим викликом. Але весь наш колектив дівчат без вагань пішов назустріч. Ми всі усвідомлювали величезну відповідальність і розуміли, що це наша можливість віддати шану та віддячити тим, перед ким ми у вічному боргу».
Оксана Стахнюк-Усач, яка проводила майстер-класи та розробляла художню композицію, розкрила присутнім цікавий і глибокий деталь-символ – котильйон:
«Авторка проєкту Юлія Іванюк дуже любить котильйони. Це давня чоловіча прикраса, яку дівчата дарували хлопцям, коли ті йшли на війну. Його потрібно вміти носити, він має власний характер, і людина, яка його вдягає, обов’язково повинна мати харизму. Наше “Полотно Єдності” у постійній експозиції музею також висітиме у формі монументального котильйона – для цього воно буде ще додатково допрацьоване. Сьогодні ж ми презентували його у розгорнутому вигляді, аби громада могла роздивитися кожен стібок».
Про важливість цифрової естетики та доступність історій розповіла Світлана Антонюк, яка працювала з композиційним фото кожного Героя, завдяки їй на панно з’явився вишитий QR-код із виходом на сторінку проєкту у мережі Facebook:
«Для мене було надзвичайно важливо зробити так, щоб це панно жило не лише у тканині, а й у цифровому просторі. За кожним клаптиком стоять обличчя, доля, характер людей. Завдяки QR-коду кожен відвідувач може легко перейти на сторінку проєкту, побачити світлини хлопців і прочитати їхні детальні історії. Це робить пам’ять максимально особистою та близькою для кожного».
Офіційне слово підтримки висловив Березнівський міський голова Руслан Пилипчук, відзначивши виняткову цінність ініціативи для всієї громади:
«Це панно – не тільки художня робота чи експонат, а наш спільний святий обов’язок перед тими, хто віддав за нас найцінніше. Я щиро дякую авторам та родинам за цю важливу працю. Березнівська міська рада завжди підтримувала й надалі підтримуватиме подібні ініціативи, які зберігають пам’ять про наших земляків і єднають громаду навколо нашої історії».
Після урочистого передання «Полотна Єдності» на постійне збереження до музейних фондів, до присутніх звернулася директорка Березнівського краєзнавчого музею Наталія Трохлюк:
«Для нашого музею велика честь і водночас величезна відповідальність – прийняти на збереження таку реліквію. Це панно стане серцем нашої експозиції. Як тільки у середині жовтня ми завершимо ремонтні роботи, воно займе своє найпочесніше місце, аби кожен житель і гість Березнівщини міг прийти, доторкнутися до цієї пам’яті та відчути її тепло».
Справжнім духовним дарунком для всіх присутніх став зворушливий виступ дуету міського Будинку культури у складі Наталії Мельник та Юлії Дибач. У їхньому виконанні потужно та пронизливо пролунала пісня «Люди-титани», підхоплена теплим серпневим вітром.
А після офіційної частини майданчик перетворився на місце теплих обіймів: мами, дружини та сестри полеглих воїнів підходили до команди проєкту, зі сльозами на очах дякуючи за можливість виплекати свій біль у світло та зберегти пам’ять про рідних для майбутніх поколінь.
Презентація просто неба довела: справжня пам’ять не потребує пишних залів – вона проростає крізь зливи, тривоги та біль, перетворюючись на незламну світлу силу, що об’єднує серця.
Ольга БЕЗЛЮДНА
