Про війну можна писати в книжках, говорити зі сцени чи співати в піснях. Але зовсім інакше ці слова сприймаються там, де служать військові, і поруч із тими, чиї родини щодня живуть у цій реальності.
В Рівному відбулася творча зустріч українських письменниць із військовослужбовцями та членами їхніх сімей. Захід мав назву «Шануймо живих, пам’ятаймо загиблих» і був приурочений до Дня пам’яті жертв війни в Україні.
Письменниці Віра Мельникова та Софія Шевчук говорили з присутніми про сучасну українську літературу, пам’ять і те, як війна змінює мову, якою суспільство розповідає про себе. Авторки представили нові твори на воєнну тематику, читали уривки з книжок і декламували вірші.
Для українців День пам’яті жертв війни сьогодні має особливо болісний зміст. Минуле вже не сприймається як далека історія: в ньому дедалі виразніше проступають паралелі з тим, що країна переживає зараз через російську агресію.
Під час зустрічі йшлося і про те, що література допомагає не лише фіксувати події, а й зберігати людський досвід. Вона дає мову для болю, втрат, очікування і спротиву. А ще – допомагає не втратити пам’ять про загиблих і не залишити без уваги тих, хто продовжує боротьбу.
Музичну частину підготувала виконавиця авторських пісень Валентина Слуквіна. Вона виконала твори про українських воїнів, мужність, втрати і силу триматися. Тут вони сприймалися не як концертний номер, а як розмова з людьми, які добре розуміють ціну кожного такого рядка.
Зустріч «Шануймо живих, пам’ятаймо загиблих» нагадала: пам’ять потребує не лише офіційних дат. Вона тримається на розмовах, книжках, піснях і готовності називати речі своїми іменами. Бо поки ми говоримо про загиблих і підтримуємо живих, війна не зводиться лише до цифр і зведень.
