Талановита авдіївська художниця переїхала до Рівного

Найбільші подвиг та мистецтво – залишитися людиною. Так вважає мисткиня, яка через війну змушена була залишити рідну домівку та переїхати до Рівного.

Це вже друге її переселення. Перше було у 2014 році з Донецька. У 2015 вона з сім’єю перебралася до Авдіївки.

Війна змінила її світогляд. Із успішного банківського працівника Ольга Корба стає художницею і починає викладати в дитячій студії.

У неї четверо діток: Дарина (12 років), Евеліна (3 роки), Герман (2 роки) та Ніл (Даниїл, 11 місяців). Один хлопчик помер, а наймолодший Ніл залишився інвалідом. Заключний його діагноз: ураження головного мозку; (неуточнене) синдром м’язевого гіпертонусу та затримки в руховому розвитку внаслідок перинатального ураження ЦНС. Формуючий спастичний нижній парапарез. Нині в Рівному з ним займається реабілітолог, із яким батьки познайомилися зовсім випадково.

Сім’я Корб виїхала з Авдіївки Донецької області, коли в місті вже не було ні світла, ні води, ні опалення. Обстріли, вибухи, нестача продуктів харчування, неможливість зняти готівку в банкоматі. Могли день вистояти в черзі біля банкомату й так і не отримати грошей.

До останнього сподівалися, що незабаром щось зміниться. Та дива не сталося. А проживати з малими дітьми в таких умовах на четвертому поверсі багатоповерхівки досить складно. На ті кошти, які зібрали на килими для щойно відремонтованої квартири, заправили машину й вирушили в дорогу. Не знали, куди їхатимуть. Головне – врятувати дітей.

Найбільше, що вразило пані Ольгу та її чоловіка Іллю в дорозі і від чого вони досі у захваті, – це людяність українців, їхні щедрість, щирість, жертовність…

– Мені було байдуже, у що я вдягнена. Ми з чоловіком у першу чергу турбувалися про безпеку, здоров’я та їжу для дітей. А чужі люди приходили, приносили мені гарні речі і пропонували одягнути. Я дивувалася, де вони беруть цей внутрішній ресурс, коли протягом двох місяців самі виснажливо працюють, обмежені у сні та відпочинку? Не зриваються, не нервують, не зляться. Як таке можливе?

Телефонувала своїм авдіївцям і розповідала про цих гарних людей, а вони не вірили, що без грошей можна їхати Україною, що у волонтерських центрах тебе зустрінуть і нагодують безкоштовно. Не вірили, що таке взагалі буває під час війни. Людяність – найбільший феномен нинішньої згорьованої України. Це якийсь вищий пілотаж елементарної уваги… Найбільші подвиг та мистецтво – залишитися людиною.

Ми не знаємо, що чекає на нашу сім’ю у майбутньому. За свій вік вже втратили дві домівки. Відбулася переоцінка цінностей. Маємо імунітет до військового стресу. Якщо так можна висловитися… Вірю, що Бог потурбується про нас.

Олена МЕДВЕДЄВА, Рівне

Діліться корисною інформацією з друзями: