Редакція «7 днів» вирішила поцікавитися думками про переваги і недоліки навчання на відстані у тих, хто має до нього безпосереднє відношення. І ось що вийшло.
Анастасія КОНДРАТСЬКА, студентка 2-го курсу РДГУ:
– Коли у 2020 році розгулялася пандемія, ми змушені були піти на навчання онлайн. Як ставлюсь до такої форми здобуття знань? Моя думка неоднозначна. З одного боку так нас захищають від ураження небезпечним вірусом, а з іншого, ми, якщо відверто, практично майже нічого не робимо. Більшість молоді ставиться до такого навчання халатно. За винятком викладачів, звичайно. А ще вважаю, що наша країна не готова до такого формату освіти, тому що не всі мають можливість забезпечити себе необхідними технічними засобами. Крім того, є студенти, які проживають у населених пунктах, де поганий інтернет, або його взагалі немає.
Діана ЛЕВОСЮК, студентка НУВГП:
– На мою думку, запровадження дистанційного навчання – це питання часу. В будь-якому разі, завдяки діджиталізації, освітня галузь могла б перейти в онлайн режим. Просто наразі університети та школи не були підготовлені до цього виклику. Перевага дистанційки в тому, що вона дає швидкий доступ до інформації, можливість кілька разів переглядати лекції, тестувати нові форми навчання і робити його більш інтерактивним. Щодо недоліків, то серед них – відсутність психологічної підтримки, емоцій від живого спілкування.
Олександр ОДИНЕЦЬ, викладач музичного училища:
– У Василя Сухомлинського є книжка «Серце віддаю дітям». Якщо її перефразувати, то назва звучатиме так: «Подаруй дитині планшет – і ти їй не потрібен». Якщо роздумувати про нинішню дистанційну освіту, то нібито виглядає так, що технології повинні допомогти нам справитись із цією ситуацією, яка в нас склалася через пандемію. Я розумію, що так потрібно, що держава контролює, як люди виконують її рекомендації та вимоги. Але ті, хто планують ввести цю форму навчання, напевно, були трієчниками. Бо той, хто вчився на «відмінно» знає, що є уроки чи пари, які потрібно висидіти. А от трієчник буде двома руками за «дистанційку», бо він вважає: навіщо вчитися, коли можна посидіти дома, попрацювати з ноутбуком. Інформацію, яку потрібно було розказати наяву, тепер можна прочитати з ноутбука, написати, що я це знаю. З огляду на це вважаю, що дистанційна освіта є обманом. Дитина, яка вчиться зразково, буде займатися саморозвитком. Для неї дистанційне навчання підходить, тому що вона сама себе вчить. Їй важливе пізнання. То навіщо впроваджується дистанційне навчання? Для того, щоб люди були поокремо, не відчували колективу. Дистанційна форма навчання – це колонія суворого режиму, адже людям не дозволяють спілкуватися з іншими людьми. Тому що колектив не зламаєш, а одна людина – не воїн. Ще один момент, чому дистанційне навчання я вважаю колонією. Та тому, що неможливо почути думку іншої людини. А викладач якраз і є тим, хто зводить різних людей докупи.
Алла ПАТРІЮК, лікар-офтальмолог:
– Безпечне спілкування з комп’ютером не може тривати більше як 60 хвилин. Якщо ж людина перебуває біля нього довше, це негативно позначиться на її здоров’ї. Страждають не тільки очі. Починаються проблеми з хребтом, з’являються сильні головні болі. З лікарської практики зазначу, що трапляються пацієнти, які на початку року мали ідеальний зір, а в кінці він значно погіршувався.
Звичайно, комп’ютеризація нині прогресує, до того ж вона є нашим вірним помічником. Але необхідно до всього мати свій підхід та міру. Бо те, що занадто – недобре. Якщо ми добавимо до страви забагато солі чи спецій, то вона буде несмачною. У світі є багато цінностей, але найбільша з них – це здоров’я. Його потрібно берегти. Адже якщо людина осліпне, вона не зможе бачити світ, який нам подарував Бог.
Студент, який хоче зберегти свій зір, повинен виконувати три простих правила: користуватися захисними антибліковими окулярами, кожні 20 хвилин робити вправи для очей (або хоча б дати їм відпочити не за монітором). До того ж добре було б прогулятися на свіжому повітрі щонайменше 90 хвилин.
Тему досліджував Сергій КЛИМЕНКО