Могильна темрява і довкола – ні душі
У такій доволі щемливій атмосфері на узбіччі житомирської траси планували ночівлю просто неба волонтери з Рівного Сергій Табаков та Юрій Драчук, в яких посеред дороги поламався автомобіль. Мабуть, так і було б, якщо б з ними не сталася надзвичайна історія порятунку.
«Ночівлю планували просто неба – на узбіччі житомирської траси» публікуємо історію дивовижного порятунку волонтерів з Рівного, які потрапили в халепу під час гуманітарної місії на Чернігівщину.
Про цю сповнену пригод гуманітарну місію розповів журналіст Сергій Табаков, який із перших днів війни активно допомагає мешканцям постраждалих внаслідок російської окупації областей. Зрештою, він і сам відчув на собі, що таке війна, ставши живим свідком бомбардувань Києва, де ось уже десять років працює в галузі маркетингових комунікацій. А коли час від часу приїжджає до батьків у Рівне, долучається до волонтерського руху.
Так, скажімо, позаминулої п’ятниці Сергій Табаков разом зі своїм давнім товаришем Юрієм Драчуком вирушили з благодійною допомогою до Чернігівської центральної районної лікарні, яка зазнала чи не найбільших руйнувань серед усіх медичних установ міста. Але цього разу замість традиційних 8 годин дорога до Чернігова для хлопців тривала майже дві доби.
– На півшляху до Чернігова наша автівка із вантажем для тамтешньої лікарні вийшла з ладу неподалік Житомира, – розповідає Сергій Табаков. – І трапилося це не вдень, а посеред комендантської ночі. Уявіть собі картину: стоїть цвинтарна темрява житомирської траси, а довкола ні душі. З одного боку романтика: заворожує мерехтіння зоряного неба. А з іншого мало не відчай: звідки чекати на допомогу. Втім зненацька магію пітьми здалеку порушує самотній посвіт фар незнайомого пікапу. Це, як виявилося, волонтери з Черкас поспішали з пакунками для захисників Донбасу. Без крихти вагання вони чіпляють нас на буксир, і ми рушаємо до Житомира. Там естафету нашого порятунку підхоплюють працівники житомирської поліції, дбаючи про безперешкодний проїзд до найближчого готелю (через утомлений акумулятор та розірваний ремінь генератора наша «недужа крихітка» пересувається без світла та габаритів).
Наступного ранку за пошуки «реанімаційної бригади» для поламаної автівки, зі слів волонтера, взялося ледве не півміста – від вахтера готелю до місцевих політиків та підприємців. Шість наступних годин майстри рятівного СТО чаклували, повертаючи «пацієнтку» до повноцінного життя. Причому все безкоштовно.
– Подякувавши житомирянам, вирушили далі, – продовжує Сергій Табаков. – Через зруйнований московитами деснянський міст навігація веде нас до Чернігова в об’їзд – з південного-заходу. Ця частина міста зазнала дикунських руйнувань. Тут «друга армія світу» порозкидала на узбіччях купу іржавого мотлоху, утилізованого Українським військом. Дорога до Чернігівської центральної районної лікарні – нашого місця призначення – замість планованих 8 годин цього разу тривала 44.
Побачене в Чернігові глибоко вразило рівнян. Особливо місцева лікарня, яка під час бойових дій постраждала найбільше серед усіх медичних установ. Прямим влучанням авіабомби та внаслідок ракетних ударів зруйноване поліклінічне відділення, пошкоджено інфекційне та стаціонарне відділення, знищено авто «швидкої».
– Зморені та втомлені ми поверталися з Чернігова до Рівного через Київ, який вже понад десять років для мене є третьою домівкою, – каже Сергій Табаков. – Третьою, бо жодне місто (навіть столицю) не порівняти з містом, де ти народився (Рівне), та містом, в яке ти закоханий (Чернігів).
А відтак Сергій Табаков готується з Юрієм Драчуком до чергової поїздки на Чернігівщину, над якою ще в березні Рівненщина взяла шефство, аби допомогти тамтешнім мешканцям якомога швидше оговтатися від наслідків навали цинічної орди. Цього разу волонтери мають намір доправити для потреб місцевих жителів 850 тисяч продуктових наборів, медикаменти та будівельні матеріали. А ще сподіваються, що поїздка обійдеться без пригод.
Василь ГЕРУС