На восьмий день після знайомства

вирішили одружитись і разом прожили все життя Ірина та Олег Пономаренки

Вони зустрілися зовсім молодими. Випадкове знайомство змінило всі плани і повело життя незвіданим шляхом. Нещодавно їхній сім’ї виповнилося 60 років, вони відсвяткували діамантове весілля.

Щирі почуття, що зародилися з першого погляду, стали початком їхньої історії, фундаментом, на якому вони збудували свою родину, тією зіркою, що вела їх крізь життєві негаразди, і запорукою звичайного людського щастя, коли ти любиш і знаєш, що люблять тебе. Про секрети щасливого шлюбу ми розпитували у подружжя Пономаренків.

Історію їхньої сім’ї розповідає Ірина Романівна, а Олег Григорович додає якісь деталі. Відчувається, що ці люди давно стали одним цілим.

А познайомились Ірина та Олег в далекому 1958 році. Він приїхав до Рівного на гостину до тітки з іншого кінця України. Адже в той час жив і працював інженером у Харкові. Вона нещодавно повернулася до Рівного, після кількох років навчання у Львові, де здобула фах педіатра. Перший виклик – оглянути хвору дівчинку. В тому домі вона й познайомилася з Олегом. Йому дуже сподобалася молода, вродлива лікарка, тож одразу запросив її на побачення. Мовляв, покажете мені ваше місто. Вона погодилась, бо і їй до душі припав привабливий молодик.

– Олег приїхав до тітки на два дні, а затримався на десять,– пригадує Ірина Романівна.– Уже на восьмий день нашого знайомства зробив мені пропозицію одружитися. Потім він повернувся до Харкова, і упродовж наступного року ми активно листувалися, бо ж мобільних телефонів ще не було. За цей час бачились лише двічі. Одного разу я до нього їздила, щоб познайомитися з батьками. А вдруге, на новий рік, приїхав він до мене. Розписалися восени 1959 року в Рівному. Тут і прожили разом усе життя. В любові і злагоді.

Весілля було досить скромним. Статків родини молодих не мали. Пані Ірина розповідає, що була вбрана у скромну сукню, весільні туфлі та білі рукавички – позичила у подруг. Тому й не мають нині світлин із того дня. Бо ж, як будь-яка жінка, хотіла б на весільній фотографії виглядати як справжня наречена.

А далі було звичайне життя, як у багатьох у той час. Жили, працювали, піднімались кар’єрними сходинками, багато подорожували, об’їздили всі республіки колишнього СРСР, бували й у деяких європейських країнах.

Через кілька років після одруження народили доньку, потім сина. Олег Григорович активно працював у комсомолі, згодом у партії, обіймав керівні посади на міських підприємствах. Ірина Романівна спочатку була педіатром у дитячій лікарні, згодом здобула фах дитячого невропатолога. Медицині віддала понад 50 років свого життя.

Найважчим періодом називають 90-ті роки.

– Тоді не платили зарплатню, доводилося їздити в Польщу, там у мене рідня,– веде далі розповідь Ірина Романівна.– Якось викручувалися, щоб утримувати сім’ю, прогодувати і вдягнути дітей і себе. А так, щоб іще якісь особливі труднощі, то й не згадаю. Звісно ж, бували побутові конфлікти, супе­речки, але не більше. Ми ніколи не розходились, завжди були поруч.

Після виходу на пенсію Олег Григорович упродовж 16 років брав участь у аматорському хорі «Патріот».
І лише в останній рік через погіршення стану здоров’я відмовився від цього хобі. А Ірина Романівна, залишивши улюблену роботу в 75 років, приділяла час садівництву на ділянці біля дому й на дачі. А ще обов’язково спілкувалися з друзями. От тільки час та вік, на жаль, прорідив їхню компанію.

– Було десь п’ять пар, разом проводили свята, вільний час. Тепер залишилися лише дружини, та й то вже не всі. Мої друзі пішли всі, навіть ті, що були молодшими за мене,– додає Олег Григорович.– А нам із дружиною доля подарувала довгі роки, може, через те, що ми завжди разом. Ось дожили до такої дати – 60 років шлюбу.

Запитую про секрет їхнього такого довгого і щасливого подружнього життя.

– Збереження сім’ї найбільше залежить від жінки, вона має бути мудрою. Слід намагатися жити в злагоді і без заздрості, згладжувати кути, іноді закривати очі на якісь недоліки своєї половинки,– розмірковує пані Ірина.

Її чоловік додає, усміхаючись:

– Вона мені багато прощала, бо ж я іноді в молодості на дівчат любив позаглядати. Взагалі секрету ніякого немає, просто потрібно бути порядною людиною і любити одне одного. Коли побачив Ірину, майже одразу зрозумів, що закохався. Я в Харкові зустрічався з дівчиною Світланою, задумувався про одруження. Але коли повернувся з Рівного, вона мені сказала, що я приїхав іншою людиною. Отак через любов круто змінив свою долю, проміняв індустріальний Харків на провінційне Рівне. Так у любові ми й прожили все життя. Важко згадати якісь негативні моменти, більше було хорошого. Якби сьогодні довелося повернутися в молодість, то все одно зробив би такий вибір і пов’язав своє життя з моєю Іриною.

Спілкувалася Наталія НИРКОВА

Діліться корисною інформацією з друзями: