На Рівненщині живе найстарша ігуменя черниця

Діліться корисною інформацією з друзями:

Найстарша в Україні ігуменя мешкає у Білівському монастирі. Матушці Алевтині (Сірук) 90 років. За часів Сталіна вона потрапила до таборів Сибіру, а у перші роки незалежності України відбудувала Білівський  монастир.

Напередодні Дня Ангела іменинниця розповіла про своє життя. Інтерв’ю публікує сайт rivne.church.ua.

Народилась Ганна Сірук 22 вересня 1932 року у селі Садове Гощанського району. У її родині всі ходили до церкви, вірили у Бога, не соромились сповідувати християнство, хоч і часи були непростими.

“Як я була дитиною, то мій тато брав мене у церкву. Не пам’ятаю як ми йшли, як приходили додому, але добре пам’ятаю, як мені у церкві було. Крилас малий, а під криласом співали мужчини, то я в тата  тако біля ніг сиділа. Думала, чого він так голосно і грубо співає, а він басом брав. Оце я так воцерковлялась змалечку”, — розповідає матушка.

  Ігуменя Алевтина розповідалає, що з ранього дитинства їй ніде не було так добре, як в Божому храмі. У ньому вона знаходилаусі відповіді на дитячі питання, а потім, коли виросла і на дорослі.

Матушка Алевтина губиться у спогадах дитинства, не може пригадати з ким дружила, як звали дівчат, з ким ходила у школу, як там вчилася, аледобре пам’ятає всі деталі, пов’язані з церквою. Пам‘ятає, як збиралися кожного разу в іншій хаті, щоб читати Євангеліє та співати псалми, як потім була міліційна облава і втікали.

“Совєтські часи! Ми в неділю не працювали, в колгосп не ходили. Тобто самі себе видавали перед владою. Дуже добре пам’ятаю, як ходили у Почаїв пішки, люди нас приймали, годували, але треба будо йти все вночі, щоб ніхто не бачив. Було дуже тривожно, по хатах збирались, міліція часто облави влаштовувала. Про те, що нас заберуть в тюрму, ми знали. Сусідка розказала, бо в неї вдома мова була, начальника з бригадиром. Але ми не втікали, бо то така Воля Божа, мали прийняти”, — розповіла матушка.

У1953 році Ганну Сірук разом ще з сімома дівчатами з села арештували. Затримання проводили свої ж, місцеві люди.

“Я встала помолитись, а вже стукають у двері. Міліції не було, послали сусіда і мого хресного, він не винний, просто змушений був виконувати наказ. Сказали брати кружку, якусь ковдру і ложку, завезли нас спочатку у Тучин ночувати, а потім забрали на Рівне. Вранці прийшли наші матері, хліба в дорогу принесли. А нас закрили брезентом у вантажівці і ми тільки чули, як матерібігла за машиною, падали, вставали і знову бігли, плакали.

Перед виселкою до Сибіру були допити, матушка Алевтина плутається у спогадах, не може назвати точне місце, але добре пам‘ятає слідчого та його репліку російською: «Был бы человек, а дело найдётся». І справу таки знайшлита вирок: 10 років у випраній колонії Караганди. Але до влади прийшов Хрущов і в таборах вона відсиділа  3,5 роки. З неї зняли всі обвинувачення.

Повернувшись додому, воена застала хвору матір і змушена її була доглядати. Все так само ходила до церкви, ховались по хатах, щоб криючись говорити про Бога. Наприкінці 80-х заговорили про відбудову монастирів. У 1992 році Ганна прийняла монашество, її постригли з ім‘ям Алевтина та запропонували послух у Білівському монастирі, який потрібно було відбудувати.

“Я як зараз пам‘ятаю, мене та ще сімох монахинь посадили на вантажівку, яку всю заквітчали квітами, у руки нам дали букети і повезли у Білів. Приміщення монастиря до того часувикористовували як школу, медпункт і клуб. У церкві кіно крутили. І от одного разу, коли механік погасив світло і хотів вивести на екран картину – з’явилась Божа Матір з немовлям на руках, вся апаратура згоріла, люди злякались і стали втікати, потім очевидці розповідали, що їздили в область просити владу відкрити монастир”.

У монастирі спочатку не було де жити, сестер прийняли у селі, ночували по хатах, горищах. Будувати нове житло теж грошей не було, все самі робили по крупинці стягуали. Тяжко працювали вдень, молились вночі. Однак матушка з таким спокоєм та легкістю про все це розказує, наче й без особливих зусиль обитель виросла.

“Молитва може підняти і зруйнувати стіни. Молюся, щоб ми жилипо волі Божій і Господь посилав нам життя. На схилі своїх літ, озираючись на своє життя,яке я прожила,благословляювсіх миром. Нехай буде мир і любов між нами. Моє сонце вже ховається за небокрай,але я бажаю, щоб зійшло сонце миру і правди Божої”, — благословляє всії ігуменя Алевтина.