Муза рівненської художниці примхлива пані

Підпишіться на 7dniv.rv.ua у Google News! Тільки актуальні новини!

Муза рівненської художниці Інни Харчук приходить, коли не просять, і навпаки.

Художники, як і митці інших творчих професій зіштовхнулися із раніше небаченою проблемою: що робити, коли весь світ на паузі? Звідки черпати натхнення? Чи потрібні взагалі людям картини? Про все, з чим доводилося мати справу під час карантину, сайту «СВОЇ» розповіла Інна Харчук – рівненська художниця, викладачка та популяризаторка вітчизняного етносу, яка не пише «фотографії», а передає емоції.

Щоб постійно бути в курсі новин підпишіться на наш Telegram

Не така вона вже й страшна та самоізоляція

– Моя самоізоляція настала приблизно після Різдвяних свят. Розпочався дев’ятий місяць вагітності і ні погода, ні живіт не дозволяли багато гуляти вулицею. Згодом у моє життя прийшли перші дитячі дні, тому тотальних змін з оголошенням карантину я не відчула. Загалом, пристосуватися було легко, адже ми вже давно перевезли майстерню додому. Я вмію працювати вдома, мені не важко змусити себе. Якщо є бажання працювати, ніщо відволікати не буде.
Не стримав ні дощ, ні сніг, ні карантин.


– Зараз такий час, що будь-що можна замовити онлайн. Це ж ідеально! Бо навіть виходити нікуди не потрібно: кур’єр все тобі принесе до дверей. Тому для творчої людини, як на мене, цей карантин навпаки створив сприятливі умови для максимальної творчості. Тебе не відволікають другорядні справи, і ти в змозі здійснити всі свої задуми, звісно, якщо в тебе є матеріали. За час карантину моя творчість не змінилась. Всі пошуки та спроби вийти на стабільний результат відбувалися протягом останніх двох років. Поки мені це подобається, я багато не експериментую.
Моїй донечці Тіні зараз четвертий місяць. Тепер, коли вона зі мною, мені здається, що я зробила значно більше, ніж встигала до цього. Весь лютий, березень та квітень ми просиділи вдома. Так сталось, що ми ледь не з перших днів призвичаїлися одна до одної, і я спокійно можу займатись своїми справами. Буває, що малюю, а малеча збоку лежить та грається. Тоді замислююся: може, й мені з нею побавитися, аніж писати далі? Тіна – хороша дівчинка, дозволяє попрацювати. Та й взагалі, якби я не малювала, то з’їхала б з глузду! Це стосується не лише періоду карантину, а й всього мого життя в цілому.

Українському мистецькому ринку – бути!

– Зараз знаходиться стільки можливостей! Відкриваються нові платформи, онлайн-музеї. Ведеться багато блогів, прямих трансляцій, і хоча я ніколи не була прихильником усіх цих марафонів і вебінарів, проте «підсіла» на це. Надихаюся людьми, які діляться своїми знаннями, іншими митцями та тими, хто створює можливість творити і підтримує фінансово. З огляду на те, що відбувається з сучасним українським мистецьким ринком, можна зробити висновок, що він з’явився!

Кожну картину пишу для себе

– Замовлень я не люблю, і беру їх рідко. Зазвичай, всі, хто працюють зі мною, просто очікують моменту, коли в мене з’являється картина, яка їм до душі, а потім забирають її. Кожна картина, яку я пишу – вона для мене. В першу чергу моя робота повинна подобатись мені. Намагаюся вкладати емоцію або настрій в неї. Кожна картина – моя. Я рада, що знаходяться люди, які розділяють таке відчуття, коли дивишся і думаєш: «Це моє!».

Мистецтво як імунітет від вірусу

– Проаналізувавши мої роботи, можна побачити, що я намагаюся не порушувати гострих або дуже резонансних тем. Мені це не приносить задоволення. Розумію, що завдяки цьому можна «піднятися», але якщо не відчуваю душею, то не роблю. Єдине, як я себе проявила під час епідемії, це взяла участь у проєкті від музею сучасного українського мистецтва Корсаків. Назва проєкту «Імунітет». Його ідея полягає в тому, що мистецтво – це аптека для зміцнення духу. Для цього я написала картину «Дружки». Я її відчувала і писала саме під концепцію «Імунітету». Відверто кажучи, інколи бували думки типу: «Кому потрібне те мистецтво, коли за вікном таке відбувається?». Але я рада, що помилялася. Приємно, гортаючи стрічку новин, яка просто «кишить» страшними новинами, знаходити щось гарне, приємне та цікаве. Багато хто кинувся до його пізнання, вивчення… Робили з нього пігулку, напевне.

Вічні цінності

– Я зрозуміла, що можу відмовитися від багатьох речей: від постійних походів у кафе, безкінечної кави в різних стаканчиках, гудіння торгових центрів. Але не можу відмовитись від живого спілкування. Моя студія стоїть порожня. Мене гнітить, що я не можу поспілкуватися, обійняти, навчити. Перше, що зроблю після закінчення карантину, – відчиню двері для своїх студентів. Надто скучила!
Спілкувалася Оксана УКОЛОВА, svoi.media
Усі фото надані героїнею інтерв’ю

Постійно бути в курсі новин вам допоможе telegram-канал газети «7 днів»

Діліться корисною інформацією з друзями: