Історія війни, яка перетворилася на книги – у Костополі відбулася презентація творів військового та письменника Максима Парфіненка. Він почав писати ще під час служби, а сьогодні його книги читають і дорослі, і діти.
Письменник повернувся до рідного міста, щоб представити свої роботи та розповісти, як особистий досвід війни став основою для творчості.
Від електрика – до військового й автора книг
Максим Парфіненко – уродженець Костополя. До війни працював електриком на підприємстві «Свиспан Лімітед», однак його життя кардинально змінилося після служби в армії.
Він проходив строкову службу в Донецьку, згодом закінчив школу прапорщиків і здобув вищу освіту у Львові. У 2015 році брав участь в АТО, а з початком повномасштабного вторгнення повернувся до лав ЗСУ як офіцер запасу.
Служив у 42-й механізованій бригаді, нині – у 40-й окремій бригаді морської піхоти.
Як з’явилася перша книга
Свій дебютний роман «Майже війна: обміть» автор почав писати ще під час служби в АТО.
За словами Парфіненка, це соціально-побутова історія про шлях молодого бійця – від призовного пункту до реалій війни.
«У складні часи багато хто шукає розраду у творчості. Я тоді почав писати нариси, але про книжку навіть не думав», – розповів він під час презентації в Костопільській міській раді.
Книга побачила світ у 2023 році, а у 2026-му вийшло її друге видання.
Пише і для дітей
Згодом автор почав працювати і над дитячою літературою. Він видав власні книги для дітей, а також став співавтором збірок сучасних казок.
Зокрема, одна зі збірок – «Зимосвята» – адаптована шрифтом Брайля для дітей із порушеннями зору.
Визнання та діяльність
Нині Максим Парфіненко є членом Спілки письменників України та лауреатом кількох літературних премій. Він також бере участь у Всеукраїнському форумі військових письменників, який підтримує бібліотеки, що постраждали від війни.
Про подію повідомили в Костопільській міській раді.
Історії військових, які знаходять себе у творчості, стають дедалі помітнішими в Україні. Література для них – це спосіб осмислити пережите і поділитися досвідом із суспільством.
У випадку Максима Парфіненка це також спроба говорити з дітьми про складні речі доступною мовою.