Дитину не залишу напризволяще

Дитину не залишу напризволяще

Пишу про те, що наболіло на душі. Можливо, моя історія розбудить совість тих людей, котрі зреклися своїх дітей, залишили їх.

…У сиротинець мене віддали двомісячним немовлям. Виховувався я у Тернопільській області, в школі-інтернаті селища Коропець Монастирського району. Пригадую: в дитинстві повсякчас намагався розшукати своїх батьків. Навіть двічі писав до газети, аби допомогли. Але щастя не усміхнулось. Закінчив дев’ять класів, пішов до сільськогосподарського училища. Потім… Розумієте, часто ті, хто виходить з інтернатів, не можуть знайти собі місця в житті. От рано чи пізно й спадає на думку, що, аби втамувати голод і знайти нічліг, треба вкрасти. Так сталося й зі мною. Обікрав магазин.

Просто не було кому в той важкий час підтримати, порадити, підказати, як жити далі. Відбув три з половиною роки в неволі.



Не раз тоді запитував себе: навіщо я народився? Невже для того, аби тільки страждати і мучитися? Приблизно у 20 років я зненавидів своїх батьків, хоч їх ніколи й не бачив. Сьогодні начебто все у моєму житті налагодилося. Зустрів людей, які допомогли влаштуватися на роботу. Вступив до технікуму. Мрію створити сім’ю. Єдине, що знаю напевне: ніколи не залишу свою дитину напризволяще й нізащо не дозволю їй повторити свої помилки.

З повагою Дмитро

 

Постійно бути в курсі новин Вам допоможе Telegram-канал газети «7 днів»