Пишу про те, що наболіло на душі. Можливо, моя історія розбудить совість тих людей, котрі зреклися своїх дітей, залишили їх.
…У сиротинець мене віддали двомісячним немовлям. Виховувався я у Тернопільській області, в школі-інтернаті селища Коропець Монастирського району. Пригадую: в дитинстві повсякчас намагався розшукати своїх батьків. Навіть двічі писав до газети, аби допомогли. Але щастя не усміхнулось. Закінчив дев’ять класів, пішов до сільськогосподарського училища. Потім… Розумієте, часто ті, хто виходить з інтернатів, не можуть знайти собі місця в житті. От рано чи пізно й спадає на думку, що, аби втамувати голод і знайти нічліг, треба вкрасти. Так сталося й зі мною. Обікрав магазин.
Просто не було кому в той важкий час підтримати, порадити, підказати, як жити далі. Відбув три з половиною роки в неволі.
- У зоні ООС карантин не діє: загинув український боєць
- Сьогодні на вулиці Рівного виїде автомобіль з гучномовцем (ВІДЕО)
Не раз тоді запитував себе: навіщо я народився? Невже для того, аби тільки страждати і мучитися? Приблизно у 20 років я зненавидів своїх батьків, хоч їх ніколи й не бачив. Сьогодні начебто все у моєму житті налагодилося. Зустрів людей, які допомогли влаштуватися на роботу. Вступив до технікуму. Мрію створити сім’ю. Єдине, що знаю напевне: ніколи не залишу свою дитину напризволяще й нізащо не дозволю їй повторити свої помилки.
З повагою Дмитро
Постійно бути в курсі новин Вам допоможе Telegram-канал газети «7 днів»