Павло отямився від гострого болю в усьому тілі: «Де я?» Навколо – суцільна темрява. Раптом він відчув доторк чиєїсь руки, і чоловічий голос покликав: «Сюди! Цей іще живий!» Паша відчув, як хтось обережно підняв його. Неймовірний біль знову пронизав тіло хлопця. «Сергій… Пробач мені…» – і Паша знов утратив свідомість.
…Павло давно пропонував Сергієві відкрити власне кафе. За натурою більш жвавий, він постійно намовляв брата, що у них все вийде. Та Сергій уже й сам розумів, що брат має рацію. Вони, близнята, нещодавно відсвяткували 21-річчя. Отож про жодну високооплачувану посаду не могло бути й мови. До того ж хлопці не навчалися у внз – їхня мати просто не мала грошей на науку обох синів. Єдина після школи освіта за плечима братів – машинобудівний технікум. Павло був упевнений, що здобутих там знань їм із братом вистачить для відкриття власної справи. А з часом, коли зароблять грошей, можна буде і якийсь виш заочно закінчити.
Сергій, більш серйозний, надійний, спокійний, і справді вже встиг одружитися й народити доньку Даринку. Якось так трапилося, що зустрівши Олю, усвідомив, що йому не потрібна інша. За чотири місяці знайомства Оля сказала Сергієві, що вагітна. Отож подальші події в житті хлопця – весілля, народження доньки, щасливе батьківство. Проте все це затьмарювала єдина проблема – нестача грошей.
«Пашка, мабуть, уперше в житті має рацію. Треба розкручуватися», – і Сергій погодився на вмовляння брата.
За півроку спільного бізнесу хлопців багато хто в Кіровограді (а Павло та Сергій мешкали саме там) уже чув про кафе «Сибір». Особливо ж ця затишна місцина подобалася молоді. Незважаючи на дещо прохолодну назву, брати-«сибіряки», як почали називати власників кафе, потурбувалися про неймовірно теплий прийом усіх відвідувачів. Бізнес Павла й Сергія пішов вгору, тож брати міркували вже про відкриття власного магазину.
Ніхто не міг сказати, коли саме в житті «сибіряків» з’явилася темна смуга, що завершилася страшною трагедією. І сьогодні Сергій не може зрозуміти, як він не відчув болю свого брата. Адже вони – близнята. Як він, друга половинка душі Павла, вчасно не помітив, коли в житті брата з’явилися згубні звички, брехня рідним і близьким людям. Мабуть, він аж занадто переймався бізнесом, тому й пропускав життя Паші повз очі та вуха…
«…А як же Яна? Ти зараз збираєшся «тусувати» з двома дівками, в той час як твоя дівчина готується до вашого весілля! Пашко, ти подумав про наслідки?», – одного дня Сергій, запідозривши брата у, м’яко кажучи, негідній поведінці, вирішив поговорити з ним. А Павло йому відказав тоді: «Ти ж прекрасно розумієш, що біле і чорне – це різні кольори. Так само і ми з тобою різні. Ти – правильний, серйозний, надійний. І я люблю тебе таким, завжди раджуся з тобою. А я – який є. Можливо, невірний. Може, несерйозний. Баламут, напевно. Але ж ти теж любиш мене таким, правда? А Яна… Вона покохала мене такого, отже, знає, у що вляпується, виходячи за мене заміж. Тому сюди краще не сунься, з Яною розберуся сам».
Але так і не розібрався. Паша вів себе зі своєю дівчиною, ніби нічого й не відбувалося. Вона радісно щебетала йому про весільну сукню, про запрошених гостей, про се, про те. А він ніжно цілував її на прощання біля дверей її квартири, а потім мчав до нічного клубу чи на романтичну вечерю до свого чергового «захоплення».
Зрештою, сталося те, чого прагнув сам Павло. За чотири дні до весілля Яна застукала його з іншою у нього вдома. Того вечора дівчина забула телефон у Паші й лише вдома зрозуміла це. За годину вона знову була в квартирі коханого, де, власне, все і побачила.
«Янка покинула мене! Тепер я щасливий, бо вільний! – радісно заявив Павло брату. – Їду святкувати. В кафе все нормально?». «Хоч спитав. За останній місяць ти туди й носа не поткнув… То весілля таки не буде?» – стурбовано запитав Сергій.
«Якщо моя дівчина не розуміє моїх прагнень, значить, погана дівчина», – відповів Паша. «Вона якраз чудово все зрозуміла, тому й пішла від тебе. Дарма ти з нею так. Таких, як Яна, ще пошукати треба», – сказав брат.
Але Павло вже не слухав Сергія. Лише махнув рукою і помчав за черговою порцією безтурботного життя.
- Рівнянка освоїла арт-терапію, використавши для цього карантин
- Рівненщина входить в трійку лідерів за обсягами ПЛР-досліджень
Тієї ж ночі Сергія збудив телефонний дзвінок. «Пашка помирає в лікарні!», – тільки й вигукнув він дружині й поїхав до брата…
Виявляється, пізно ввечері Паша з черговою дівкою мчав заміською трасою на мотоциклі. Розлука з Яною анітрохи не засмутила хлопця. Задурманений «травичкою», він почувався щасливішим за всіх землян. «Солоденька моя, – кричав Павло до супутниці, – ми летимо назустріч щастю!» Лише коли не відчув траси під колесами, запанікував, але було запізно. За дві години біля Паші та його супутниці вже метушилися медики. Дівчина, як з’ясувалося, загинула на місці, а от Павла забрали до реанімації.
«…Гарантії не даю. Швидше за все, у нього дуже мало часу. Тому зайдіть до палати. Можливо, він захоче щось сказати вам», – стурбований лікар провів захеканого та наляканого Сергія до Павла…
…А за два місяці після похорону Паші між Сергієм та його дружиною Олею відбулася розмова.
– Перед смертю Пашка дуже журився, що вже не виростить свою «дитину», свій магазин. Попросив зробити це за нього. А ще… Олю, я знаю, що Даринка насправді Пашина донька, – повідомив Сергій і з нетерпінням чекав на реакцію дружини.
– Мені так соромно, Сергію… – на її очі набігли сльози.
– Послухай, Павло розповів, що ти невинна в тому, що трапилося між вами. Тоді ти ще не навчилася нас розрізняти, а мій брат підступно скористався цим.
– Це сталося лише раз, і я справді не підозрювала, що ти – це не ти, тобто…
– Не переймайся. Я пробачив і Паші, й тобі. Але, зважаючи на обставини, нам просто необхідна друга дитина – і усміхнений Сергій міцно обійняв кохану дружину.
Таша ГОСТРА
Постійно бути в курсі новин Вам допоможе Telegram-канал газети «7 днів»