“Дорогі батьки! Звертаюся саме до вас, бо ви – найперші й головні вчителі своєї дитини.” – З такими словами звернувся рівненський педагог Болеслав ЖУРАКОВСЬКИЙ.
Ваші діти ходять до школи, вчаться читати, писати, рахувати. Ці знання збагачують та урізноманітнюють їхнє життя, роблять їх розумними. В цілому в школі вони проводять чотири-п’ять годин, а решту свого часу сидять удома, або ж гуляють на вулиці, в саду, лісі. Тобто у зелених куточках нашого міста.
Як дитина веде себе в оточенні природи? Чи усвідомлює вона те, що її родина живе, працює, відпочиває, дякуючи тим природним ресурсам, які її оточують? Адже в школі докладається чимало зусиль, щоб дитина жила та розвивалася у тісному контакті з природою. Ми покликані допомогти їй зрозуміти, що без природного оточення людина не здатна існувати.
Природа рідного краю навічно закарбувалася в нашій пам’яті. І куди б не закинула доля кожного з нас, він з любов’ю в душі буде згадувати плеса маленької, але милої рідної річечки, віття верб, які оточують її, хвилювання і шепіт очерету обабіч…
Ми збираємо в лісі чорниці, суниці, слухаємо шарудіння гілок вікових дубів та сосен, милуємося неповторними пейзажами. Відпочиваємо у парках та скверах, вдихаючи свіже повітря. Разом з тим кожна дитина має нестримне бажання пізнати світ, своє місце у ньому і при цьому прагне перетворити існуючі природні умови, пристосувати їх до власних потреб та інтересів. Але це тривалий шлях. Дороговказом на ньому є сама природа, яка нас оточує. І як прикро бачити понівечені дерева, вирвані з корінням і викинуті на узлісся квіти, обідрані гілки молодих вишень, сміття у річках і озерах. Можна наводити безліч прикладів нашого недбалого ставлення до природи, якому самі вчимо своїх дітей.
Дорогі батьки, подумайте і зважте свою роль у розвитку дитини. Адже тільки ви можете привити їй шанобливе ставлення до всього живого у рідному краї. Учімо ж наших дітей поважати природу й любити її.