Заняття карате врятували життя бійцю з Рівного

Діліться корисною інформацією з друзями:

Отримавши кількаденну відпустку додому, колишній учень відомого рівненського майстра бойових мистецтв Віктора Сидоровича передусім, поміж іншого, навідався до свого вчителя.

«Дякую, сенсей, за науку. Якби не заняття карате, не знаю, чи залишився б живим», – мовив він і розповів, як врятувався під час бою з російськими окупантами. Щось інтуїтивно підказало йому про небезпеку і змусило миттю вискочити з танка, що зазнав пошкодження. Наступний ворожий постріл міг бути для нього фатальним.

– Справа в тому, – пояснює Віктор Іванович, – що швидко вибратися з танка не так просто, як здається. До того ж, у поспіху можна за щось зачепитися, посковзнутися. Та багато чого непередбачуваного може статися в екстремальній ситуації. Втім, маючи набуті на заняттях із традиційного карате-до навики сконцентровуватися і згруповуватися, мій учень зумів врятуватися. Так, зазнав контузії. Але ж головне – залишився живим.

– Виходить, бойове мистецтво може знадобитися там і тоді, коли цього найменше чекаєш?

– Зазвичай традиційне карате-до сприймають як уміння битися. Іншими словами, як бойове мистецтво, завдяки якому людина без зброї може протистояти озброєній. Втім, (я вже не раз про це казав) справжня сутність карате-до значно глибша. Заняття цим видом традиційного східного єдиноборства розвиває у людині внутрішню енергію, яку вона може вільно пропускати через свої руки і ноги. Це стократ сильніша, ніж просто фізична, сила. Хоча в традиційному карате-до людина розвивається всесторонньо: фізично, духовно, психологічно, енергетично. Не менш важливо й те, що уміння накопичувати в своєму тілі енергію і здатність акумулювати її слугує для людини запорукою здоров’я. Тобто якщо тіло наповнене високочастотною енергією, то ніякі хвороби (а вони за своєю природою низькочастотні) в нього не проникнуть.

Скажу більше: людина, яка займається традиційним карате-до, пізнаючи його філософію, крім того, що розуміє суть буття, може наповнюватися нею, що надає їй смислу існування. Адже філософія карате навчає спокою, рівноваги, медитації і наповненню себе енергією, відчуттю упевненості в собі.

– Тобто, вчить усього того, що необхідне в житті й особливо актуальне зараз, коли триває війна?

– Давайте почнемо з того, що війна – це неабиякий стрес. Передусім для того, хто ніколи раніше не стикався ні з бойовими діями, ні з ракетними чи артилерійськими обстрілами, руйнуваннями, смертями і т. д. Одна справа бачити все це по телевізору. Зовсім інша – на власні очі. Тому дуже важливо як для тих, хто на фронті, так і тих, хто в тилу, вміти зберігати психологічну рівновагу. Зараз відбувається дуже багато жахливих подій, які заганяють в депресію. Якщо людина психологічно стійка, вона здатна гідно сприймати всі труднощі. На війні воїн здатний мужньо протистояти ворогові навіть якщо він сильніший і не боятися його. А в тилу ти розумієш свої обов’язки, усвідомлюєш те, що маєш робити саме в цей час і в цій ситуації. Натомість, давайте говорити відверто, чимало людей занурилися в інформаційне поле інтернету, фейсбуку чи ютюбу. Ламають руки, нарікають на те, як усе погано. Це замість того, щоб налаштувати себе на позитив. На те, що перемога неодмінно буде за нами. При цьому, звичайно, не варто займатися шапкозакиданням. А чітко усвідомлювати, що за перемогу треба боротися. Перемога – справа не одного-двох тижнів, а, як прогнозують експерти, щонайменше кількох місяців. А то й більше. Люди повинні бути готовими, що нинішня ситуація вимагає від них великої як фізичної, так і духовної зібраності. Це, вважаю, на сьогодні дуже важливо.

– Які якості, що розвиває традиційне карате-до, найнеобхідніші для тих, хто захищає Україну зі зброєю в руках?

– Карате – це насамперед бій, нехай і рукопашний. Нині чимало моїх колишніх учнів борються з окупантами зі зброєю в руках. Це також бій. А закони бою вимагають, щоб боєць під час поєдинку не думав про поразку. Під час бою він повинен думати тільки про перемогу. Ти не повинен боятися суперника. Повинен сприймати його, образно кажучи, «холодною» головою. Так, як у спарингу каратист повинен спокійно дивитися на кулак, який летить йому в обличчя, не панікуючи і не відхиляючись, так і в збройному бою воїн має чітко орієнтуватися в ситуації, відчувати товаришів по зброї, чути команди командира, бачити поле бою як панорамним, так і фокусним зором. У воїна повинна бути хороша реакція, уміння передбачати як поведінку суперника, так і власну реакцію на його дії. У бою він повинен пропрацювати різні варіанти розвитку подій, аби через власну неуважність не зазнати фатальних наслідків. Тобто воїн повинен тримати в руках свою свідомість. Таке відчуття, як страх, притаманне кожному. На війні воно – особливе. Тому треба вміти абстрагуватися від нього. Бо зазвичай гинуть ті, хто боїться загинути. Є такий вислів: «Сміливого й куля боїться». Але це ще не значить, що треба на кулю кидатися. Треба вміти орієнтуватися в ситуації, просторі, умовах, обставинах і т. д. Карате вчить усьому цьому з дитинства. Психологічна стійкість, сила волі, вектор наміру і розуміння своїх можливостей досягати тієї цілі, яку ти перед собою поставив.

– Чи внесли ви якісь корективи у процес тренування з огляду на нинішню реальність?

– Життя розвивається за своїми сталими законами. Якщо ми тренуємо бій, то я пояснюю учням: як його вести, на що звертати особливу увагу, на що реагувати, як передбачити розвиток подій, налаштовую їх учитися на допущених помилках, як не витрачати зайвих сил, не робити непотрібних рухів, як успішно досягати поставленої цілі в бою. Ці знання і вміння роб­лять людину цілісною і підготовленою. Це не просто людина, яка прийшла з вулиці і їй дали в руки автомат, з яким вона не знає що робити. Якщо людина займалася бойовими мистецтвами, то вона швидко збагне, як їй діяти.

У нас, на жаль, здебільшого карате розглядають як секцію: прийшов, півтори години позаймався, руками-ногами помахав, вийшов із зали і пішов займатися чимось своїм. Я ж учу своїх учнів того, щоб, вийшовши із зали, вони вносили би дух карате-до в усе: навчання, роботу, стосунки, поведінку. Тобто я готую їх до життя. Найважче і найважливіше навчитися працювати самостійно. Це дуже знадобиться як у навчанні, так і в роботі. Та й у житті в цілому. Бо з’явиться звичка доводити справу до кінця, добиватися своєї мети. Звичайно, традиційне карате-до – це ще й засвоєні навики самооборони, розвинуті фізична сила і спритність, міцне здоров’я. Тобто людина цілком здатна постояти за себе і близьких. До того ж у бойових мистецтвах є такий вислів: «Найважчий бій – це бій із самим собою».

– Два місяці перерви у заняттях. Як вони позначилися на спортивній кондиції ваших вихованців? Чи будуть у них канікули влітку?

– Щодо канікул, то їх однозначно не буде. Була вимушена перерва, а бойові мистецтва вимагають регулярних тренувань. Благо, вже відновили заняття. Якщо раніше влітку діти їздили з батьками кудись на відпочинок, то зараз – війна. Треба з дітьми працювати систематично. Йдеться не лише про фізичний розвиток, а й психологічне загартування. Дитина, коли займається бойовими мистецтвами, спокійна. Вона не піддається паніці, не боїться. Це до того ж заспокійливо впливає і на батьків, які хвилюються за своїх дітей.

Скажу більше. Коли триває війна, не можна сидіти вдома зранку до вечора в ютубі чи тік-тоці. Це ж можна з глузду з’їхати! Найстрашніше ще й те, що через вплив «цифри» діти втратили здатність концентруватися. А отже, й накопичувати знання. У них сповільнюється швидкість мислення, вони не можуть створювати образи, концентруватися на чомусь одному, важливому.

Фактично доводиться робити те, що мала б давати школа. Тобто займаюся вихованням дітей – не тільки фізичною і духовною підготовкою, а й розширенням їхнього світогляду. Я систематично влаштовую своїм вихованцям тести, питаю, що вивчають у школі, що знають із програми того чи іншого предмета, починаючи з англійської мови і закінчуючи географією і математикою. На жаль, переконуюся, що діти фактично нічого не знають. Мені доводиться виконувати роботу вчителів – пояснювати дітям теми уроків, вчити засвоювати інформацію через уміння образно мислити.

Це тривалий процес. За рік дитина його не опанує. Займається з року в рік, і ти бачиш, як вона міняється: зі слабкої людинки перетворюється на особистість, яку навіть не назвеш дитиною. Повірте, карате-до варте того, щоб займатися ним. Принаймні мені ще не зустрічалася людина, котра шкодувала б, що в житті займалася бойовими мистецтвами.

Спілкувався Василь ГЕРУС