Робота, де не можна помилятися: історія інженера, який щодня працює поруч із чужим болем

Його роботу складно описати одним словом. Тут є і точні розрахунки, і організація процесів, і щоденне спілкування з людьми в непростих обставинах. Але головне – відповідальність за моменти, коли помилятися не можна.

Анатолій Вовк працює в КП «Спецкомбінат – ритуальна служба» вже понад чверть століття і добре знає: в цій справі вирішальними є не лише досвід, а й уміння зберігати спокій і порядок тоді, коли це найбільше потрібно.

Від радіозаводу до спецкомбінату: шлях інженера

Анатолій Михайлович – випускник «водника» (нині НУВГП), інженер-механік за освітою. Його професійний шлях розпочався на легендарному Рівненському радіозаводі. Перехід на спецкомбінат у 1997 році не був випадковим, хоча й припав на складний період для української промисловості. До того він понад десять років працював інженером-технологом.

Середина 90-х принесла кризу: грошові виплати припинилися, а замість зарплати працівникам пропонували бартер – газові лічильники, магнітофони та інші товари. Два роки Анатолій Михайлович намагався втриматися на підприємстві, але зрештою потреба у стабільній оплаті змусила шукати нову роботу.

На комунальне підприємство, що займається ритуальними послугами, він прийшов за часів керівництва Олексія Хмилецького та одразу обійняв дві посади – інженера-технолога й інженера з охорони праці. Для багатьох така робота видається емоційно складною, однак для досвідченого інженера це був спокійний і усвідомлений перехід.

«Коли мені запропонували цю роботу, в мене не було жодного шоку. На той час я вже був знайомий із внутрішньою кухнею підприємства: заходив сюди до знайомих, бачив їхню роботу зблизька. Мене вабила не специфіка, а порядок і стабільність, які тут були навіть у ті непрості роки», – згадує він.

Попри зміну сфери – від виробництва нестандартного обладнання до ритуальних послуг – його фах залишився тим самим. На новому місці він швидко адаптував досвід роботи з металоконструкціями, впроваджуючи технологічні процеси у виготовлення виробів для потреб підприємства. Так розпочалася його тривала професійна історія, що триває вже понад чверть століття.

Еволюція традицій: від хвої з папером до граніту

За майже 30 років роботи Анатолій Вовк став свідком повної трансформації ритуальної сфери. Він пам’ятає часи, коли вінки виготовляли вручну з ялинової хвої та паперових квітів.

«Раніше були популярні мозаїчні пам’ятники. Зараз від них практично відмовилися – люди обирають граніт. Технології змінилися, попит змінився, але суть роботи залишилася тією ж – гідно вшанувати людину», – каже інженер.

Окремим етапом стала участь у створенні знакових пам’ятників Рівного. Анатолій Михайлович був залучений до підготовки відкриття пам’ятників Климові Савуру, Уласові Самчуку, чорнобильцям та колони Божої Матері. Він згадує, як разом із колегами готував технічну частину церемоній, щоб накидки на монументах відкривалися точно в потрібний момент.

Керівний досвід і розвиток інфраструктури пам’яті

Окремою сторінкою стала робота на посаді керівника підприємства. Протягом кількох років він відповідав за колектив і складне господарство спецкомбінату. Навіть на цій посаді залишався насамперед інженером – людиною, яка прагне розуміти кожен процес: від закупівель до проєктування комунікацій.

Одним із ключових завдань стало розширення кладовища «Нове». Це питання потребувало не лише технічних рішень, а й постійного пошуку компромісів.

«Питання розбудови кладовища завжди важливе для міста. Це постійний пошук балансу, велика організаційна робота», – зазначає він.

За цей час територія некрополя зросла з 15 до понад 70 гектарів. Кожна нова черга вимагала точного поєднання з існуючою інфраструктурою, закладеною ще в 70-х роках.

Рецепт професійного довголіття: контакт, закон і терпіння

На запитання, як працювати в емоційно складній сфері й не вигорати, Анатолій Михайлович відповідає просто: постійно вчитися і вміти говорити з людьми.

«До нас не приходять від щастя. Кожна людина приходить із бідою. Вона розгублена, виснажена, інколи роздратована. Тому перше, що треба зробити – знайти контакт», – говорить він.

Професіоналізм, на його думку, – це не лише знання процедур, а й уміння бути трохи психологом. Людину не можна заспокоїти формальною відповіддю – її треба вислухати так, щоб вона відчула увагу.

«Треба пояснити все так, щоб людина зрозуміла: цей варіант для неї найкращий, і ми зробимо все, щоб полегшити її стан», – додає він.

Ще один важливий принцип – знання законодавства. Саме воно дає впевненість у роботі й допомагає діяти в межах правил навіть у складних ситуаціях.

«Не можна чекати, що досвід прийде сам. Треба вчитися в колег і водночас знати нормативну базу. Це допомагає не втрачати контроль і залишатися людиною», – каже Анатолій Михайлович.

Поза роботою: сім’я та спокій

Після роботи він відновлюється у простих речах – роботі на землі в рідному селі Новожуків або прогулянках лісом.

Найбільша його опора – родина: дружина Валентина, донька Наталія, син Олександр і двоє онуків. Саме вони дають сили щодня виконувати свою роботу.

Колеги про Анатолія Михайловича

Олена Камінська, юрисконсультка:
«Анатолій Михайлович – справжній професіонал, який пройшов шлях від інженера до керівника, зберігши головне – людяність. Ми цінуємо його за розум, спокій і вміння знаходити підхід до людей».

Ірина Музичук, голова профкому:
«У колективі він відомий своєю врівноваженістю та доброзичливістю. Завжди вислухає і допоможе знайти рішення. Його авторитет базується не на посаді, а на людяності та професіоналізмі».

Роман Рибачок, директор підприємства:
«Він відповідально ставиться до роботи, має великий досвід і добре орієнтується в нормативній базі. Його системність і практичні знання допомагають знаходити ефективні рішення».

Анатолій Михайлович – фахівець, який поєднує досвід, знання і людяність. Його робота – це не лише виробничі процеси, а й підтримка людей у складні моменти.

Наталя ГОЛОДЮК

Читайте також: Попри борги і зношені мережі у Рівному вдається забезпечувати водопостачання