fbpx
Втратив найкращого друга і не міг цього сприйняти

Втратив найкращого друга і не міг цього сприйняти

Діліться інформацією з друзями:

Втратив найкращого друга і не міг цього сприйняти. Віталій Семчук (Рут) дуже болісно відреагував на повідомлення про загибель свого друга Кості Друзь з позивним «Ейс». У Рівному вони тепер назавжди разом. Але на муралі, який знаходиться у центрі міста

Військова кар’єра Віталія Семчука розпочалася в 2017 році. Він поставив батьків – Володимира Георгійовича і Лідію Степанівну – перед фактом: «Піду служити в армію! Це мій священний обов’язок! Я не буду чекати, поки мене направлять в якийсь підрозділ. Я буду служити в одній із найкращих військових частин – в «Азові»! 

Далеко не кожен із хлопців міг потрапити в «Азов». Багато із них «відсівалися» на етапі проходження медичної комісії, на курсах молодого бійця в Маріуполі. Але Віталій пройшов усі складні випробування. У віці 25 років він закінчив свій земний шлях у місті, в якому починав свою військову кар’єру. Захищав це місто, яке в березні 2022 року було вже повністю окуповане ворогом, до останнього подиху. Навіть тоді, коли надійшла команда відступати, прикривав відхід своєї групи, продовжував поливати свинцем з кулемета ординців. Бойові товариші розповідали, що Віталій у своєму останньому бою знищив більше 10 ворожих піхотинців.

«Це моє життя, це мій вибір!» 

Втратив найкращого друга і не міг цього сприйняти - фото 1

– Я не бачила, щоб Віталій, коли навчався в ліцеї №12, цікавився військовою справою, – говорить його мама Лідія Степанівна. – З дитинства був хворобливим хлопчиком – три рази лежав у лікарні з запаленням легень.

Але коли вступив у технічний коледж, став ходити в різні секції, займався на тренажерах. А взимку на Басовому Куті, потай від нас, загартовувався з друзями в ополонці! Я дізналася про його моржування випадково – з фото в інстаграмі. Це стало для мене справжнім шоком!

Після закінчення коледжу в 2017 році Віталій поставив нас, батьків, перед фактом: «Іду в армію! Служити буду обов’язково. Це мій священний обов’язок! Я не буду чекати, поки мене направлять в якийсь підрозділ. Я буду служити в одній із найкращих військових частин – в «Азові»! 

Я як мати заперечувала. Але він був твердий у своїх переконаннях: «Це моє життя, це мій вибір! Твої сльози і вмовляння нічого не змінять!».

«Хочеш щось змінити на краще в цій країні  – почни з себе!» – це був девіз його життя.

Незабаром Віталій зателефонував з Києва і повідомив, що проходить медичну комісію. У мене була  надія, що лікарі «забракують» його за станом здоров’я. Але він пройшов і комісію, і тести. Після цього протягом двох місяців перебував на курсах молодого бійця в Маріуполі. Це обов’язкова умова, щоб потрапити в «Азов». Але і тут важкі фізичні та психологічні випробування подолав успішно. Багато його товаришів тоді відсіяли. Віталій був дуже задоволений, що його зарахували в «Азов». Потрапив до танкової роти, почав старанно опановувати спеціальність оператора-навідника.

В «Азові» взяв для себе позивний «Рут».

Він запозичив це слово зі скандинавської міфології.

Брав участь у міжнародних військових змаганнях. Удостоєний багатьох подяк, грамот, відзнаки «За відвагу в службі». Але своїми перемогами не любив хвалитися. Лише писав батькам загальними фразами на кшталт: «У мене все чудово, у мене все прекрасно!». 

У 2020 році у Віталія закінчився трирічний контракт з «Азовом». У нього був вибір: або продовжувати контракт, або писати рапорт на звільнення. Він обрав знову службу. Перейшов у взвод розвідки. У 2019 році перебував на Світлодарській дузі, де Азов протягом восьми місяців гідно боронив закріплену ділянку фронту. 

У грудні 2021 року Віталій приїхав у свою останню відпустку. З собою привіз свого кота. До речі, він дуже любив тварин. Цікаво, що в «Азові» не забороняли мати чотирилапих улюбленців.

Втратив найкращого друга і не міг цього сприйняти - фото 2

Останній раз поїхав з друзями в Карпати, які дуже любив. Повернувся додому на католицьке Різдво. Це свято родина Семчуків зустріла разом. 

У січні 2022 року він знову поїхав на Світлодарську дугу, на «нуль». Правда, батькам не сказав про це жодного слова. 

– 16 лютого  Віталію виповнилося 25 років, – продовжує Лідія Степанівна. –  Я написала в телеграмі: «Тобі, синку, посилку висилати в Маріуполь?». Відповів: «На Опитне!». Зрозуміла: син там, на Світлодарській дузі. Як пізніше дізналася, група розвідників-азовців перебувала на бойовому завданні недалеко від Бахмута. Тут мали тримати оборону два місяці, потім планувалася ротація. Азовці знали про плани росіян захопити Маріуполь, щоб створити сухопутний коридор до Криму.

Спочатку в усіх жевріла надія на деблокаду Маріуполя. Що наші військові зберуть сили і визволять місто. Але, як ми тепер знаємо, дуже вже міцно ворог закріпився на південних рубежах, були нерівні сили.

Втратив найкращого друга і не міг цього сприйняти

12 березня 2022 року загинув Костя Друзь з позивним «Ейс». Він був головним сержантом – командиром 3-го відділення навчального взводу навчальної роти батальйону вишколу особового складу окремого загону спеціального призначення «Азов» НГУ.

Віталій сприйняв смерть найкращого друга дуже боляче. Втратив найкращого друга і не міг цього сприйняти. Як він, такий сильний, мужній, розумний, красивий, міг загинути на війні?! Ну хіба з ним могло щось статися погане? Адже в нього було все життя попереду! У Маріуполі він відбувся як військовий. Хотів там залишитися. Це місто закохало його в себе. Там закохався і він. Обіцяв своїй дівчині Тетяні одружитися. Та не судилося: одружився він на війні. І поклав своє життя за Україну.

У Віталія також була кохана дівчина Ліза. Романтичні стосунки з нею мали увінчатися одруженням влітку 2022 року – саме тоді хлопець мав написати рапорт на звільнення зі служби. Але не судилося. 

Полетіли тільки добровольці

Втратив найкращого друга і не міг цього сприйняти - фото 3

Головне управління розвідки України розробило на той час таємну операцію – доставку в Маріуполь вантажів і особового складу гелікоптерами.  Як це все відбувалося, пізніше розповів Лідії Степанівні бойовий товариш Віталія (він теж літав у Маріуполь, був поранений і евакуйований звідти, – прим. ред.). 

Розвідників повернули на один день зі Світлодарської дуги в Київ. Тут їм сказали: «Є можливість потрапити в Маріуполь, хоча це дуже небезпечно. Тому запрошуємо лише добровольців!».

Віталій опинився серед 72 добровольців і був зарахований у першу групу. Лише в останній момент їм повідомили: «Будете летіти на гелікоптерах!». Летіли на дуже низьких висотах, по заздалегідь розроблених маршрутах. Приземлилися в районі морського порту. Бійців відразу розподілили по позиціях. У місті йшли активні вуличні бої. Наших захисників обстрілювали з усіх видів зброї – стрілецької, снарядами з танків, мінометів, кораблів, скидали потужні авіабомби. 

Віталій вів вуличний бій з кулемета. Не можна було перестріляти великий наплив  ординців.

Зі слів побратимів, Віталій Семчук дуже добре володів багатьма видами зброї.

Більшість бойових побратимів Віталія, які захищали разом з ним Маріуполь,  досі перебувають у російському полоні. Тільки окремі з них потрапили до списку обміну. До азовців ставлення особливо жорстоке: сидять в одиночних камерах, у кайданках…

Кращі завжди йдуть першими

Позитивні спогади, слова, які проникають у саме серце, залишили командири, бойові друзі  Віталія в дописах у соціальних мережах. Окремі з них варті особливої уваги. 

balt. 73sskuil: «…Разом стали на шлях боротьби у 2017 році. Молоді, гарячі, вмотивовані. Пройшли кмб пліч-о-пліч, по розподілу потрапили у різні підрозділи, та в 2020-ому знову стали в один стрій. З хлопцями завжди жартували, що «Рут» – представник давно забутої української інтелігенції; завжди ввічливий, охайний, кмітливий, мав чітку вимову та добре формулював думки у речення. Був професіоналом як у танковій, так і у піхотній справі. Був безмежно добродушним, та завжди приходив на допомогу. Без перебільшення гідний та один із кращих представників національності, а кращі завжди ідуть першими.

…Полетів до братів по зброї у вже повністю оточений Маріуполь. Не вистачатиме тебе наш добрячок, до зустрічі, друже». R.I. P.

Denis_kombat_Davidov:  «…Через відсутність часу на зйомку або через те, що вони не ведуть свій інстаграм і не хайп’ять, про них мало хто знає. Одним із таких був Семчук Віталій Володимирович, позивний «Рут». Він летів на вертушці в Маріуполь наприкінці березня. До цього знаходився на Світлодарській дузі, приймав перші бої. Ми так і не зустрілись тоді. Його закинули в одну із найбільш гарячих точок міста. В той день ворог в складі танків і піхоти штурмував позиції наших хлопців. По їх будинку почав працювати танк, але він (Віталій, – прим. ред.) до останнього знищував ворога з ПКМ-а. Було пряме попадання. Віталій  проявив себе дуже гідно, прикрив своїх хлопців і знищив у той день більше 10 ворожих піхотинців». 

Указом Президента України Віталія Семчука нагороджено орденом «За мужність»  lll ступеня ( посмертно).

Повідомлення від сина отримали після його смерті

– Я отримала останнє повідомлення від сина 10 травня 2022 року, в день народження його батька і старшого брата, – продовжує Лідія Степанівна. – Він нам цю вісточку написав ще 24 березня (коли востаннє виходив на зв’язок), перед вильотом в оточений росіянами Маріуполь. До цього ми навіть не знали, що в телеграмі є функція «відкладеного повідомлення», що можна виставити дату отримання в будь-який день. Прощальні листи Віталій написав мені, братові та коханій дівчині.

«Мамо, сподіваюсь, з вами все в порядку. Люблю тебе і тата. Якщо прийшло це повідомлення, то скоріш за все мене немає.

Пробачте мене за все, знайте, що я вас дуже сильно любив і цінував, хоча можливо і погано виражав це. І я знаю, що ви мене також любили. Головне – не плачте, тримайтеся разом, вірю в те, що війна скоро закінчиться і все буде добре, люблю вас». (У тексті Віталій поставив декілька сердечок, – прим. ред.).

Віталія поховали через…вісім місяців

– Ми поховали Віталія тільки через… 8 місяців після його загибелі, – з сумом у голосі констатує Лідія Степанівна. – Нам пощастило, якщо можна так сказати, повернути тіло сина з Маріуполя. Я спілкувалася з його побратимами, коли відновився зв’язок. Вони розповіли, що Віталій загинув від вибухової хвилі танкового снаряда. Хлопці повернулися, забрали його тіло й помістили в рефрижератор. Два рефрижератори розбило ударом потужної авіабомби. Але, на щастя, тіло Віталія перебувало в третьому рефрижераторі, який уцілів.

Я розпізнала тіло сина по татуюванню на руці. Довелося тричі здавати ДНК. Збіг по ДНК у нас було через 10 місяців після похорону. Телефонує слідчий з Києва і каже: «У нас є тіло, яке може бути вашим родичем!». У мене все похололо в душі! Думаю, кого ж це я похоронила?! Виявилося, що через такий тривалий час нарешті з’ясували, що зразки ДНК тіла сина і мого збіглися на 99 відсотків.

Втратив найкращого друга і не міг цього сприйняти - фото 4

На честь рівненських азовців Віталія Семчука та Костянтина Друзя на вулиці Соборній, що в районі Театральної площі, відкрито мурал. На нас дивляться двоє молодих, мужніх, красивих бійців. Пам’ятаймо, вони були одними з перших, хто став на захист України. Слава Героям!

Василь ЗАКРЕВСЬКИЙ

Матеріал підготовлено за підтримки ГО «Інститут масової інформації» в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network.

  • Розмова з ворогом була короткою, не довше автоматної черги
    Розповідь гвардійця з рівненського підрозділу про бої під Авдіївкою, бойову підготовку і войовничих котів Донеччини. Нацгвардієць Святослав Ревко – головний сержант взводу одного з підрозділів Національної гвардії України. У 2012-2013 роках військовослужбовець проходив службу в полку спеціального призначення. Згодом звільнився…

Читайте також: Дітям героїв пропонують вступ до ліцеїв МВС