fbpx
Ступницька катерина

“Цвіла наче квіточка, загинула як Герой!”- слова присвячені Героїні з Рівненщини

Діліться інформацією з друзями:

Село Залізниця, що на Кореччині, виділяється з-поміж інших. Тут народилися і виросли два Герої України – Ігор Гордійчук і Катерина Ступницька. Обоє – учасники російсько-української війни. Нині Ігор Гордійчук – генерал-майор, заступник начальника Національного  університету оборони України. А ось Катерина Ступницька поповнила лави Небесного воїнства. Її життя обірвалося на злеті, у розквіті сил – 8 березня 2022 року.

На обійсті Ступницьких знову білопінно зацвіли вишні. Ніби фату одягнули. Але Катя вже ніколи не притулить ніжних пелюстків вишень до своїх вуст, не вдихатиме їхній п’янкий аромат. 

Віктору та Тетяні Ступницьким  дуже хотілося, щоб улюблена донька одягнула весільну сукню, фату, зазвучала музика Мендельсона. Натомість з фатою її поклали у домовину. Красиву квітку, яка ще не до кінця розпустила свої пелюстки. 11  квітня, у день народження дівчини, на кладовище села Залізниця, де вона похована, завжди приходить багато людей.

До Катрусі тато був більш поблажливий

– Хлопці, коли не слухалися, то отримували від мене на горіхи, –  ділиться спогадами Віктор Ростиславович. – У мене такий принцип: якщо заробив – то отримуй своє! Звісно, до Катрусі я був більш поблажливий – усе-таки дівчинка. 

У нас довго не було дітей, отож її поява на світ стала великою радістю. Потім народилися Костя і Владислав. На жаль, донька недовго тішила нас – проклята війна забрала.

Катя, як додає мама, була проворною. Її не треба було до роботи примушувати – сама її шукала.

– У шість років, – каже Тетяна Володимирівна, – вже вміла корову доїти. В 11 років мене дуже приємно здивувала: сама замісила тісто і напекла пирогів. Я цьому донечку не вчила. Вона це зуміла зробити, підглядаючи, як я працювала з тістом.

Коли вже підросла, Катя дуже любила гарно одягатися. Хоча її гардероб не був багатим – статки не дозволяли. Вона сама вишила плаття бісером, їй воно було дуже до лиця. Правда, одягла його лишень один чи два рази. Вишила також хрещенику сорочку бісером. Навчилася цій справі без сторонньої допомоги. 

Вона хотіла, щоб і матір  виглядала завжди гарно. 

– Ти ще молода, казала до мене, – продовжує мама. – Тобі треба поїхати в Корець, у салон – брови підвести, волосся пофарбувати. Тебе вже записала на прийом! Я відмовлялася як могла: «Мені не виходить, я ж на роботі!». Знову дзвонить: «Я тебе записала на годину пізніше, щоб ти змогла приїхати!». Сама вона часто фарбувала волосся то в білий, то в чорний колір.

Це була татова донечка, дуже подібна на нього, мала кучеряве волосся. Вже згодом, коли подорослішала, волосся випрямилося.

З  дитинства готувалася стати медиком

Катя ще до школи навчилася добре читати. Тому коли пішла в перший клас, випереджала в читанні своїх однокласників.

«Дівчинка була відмінницею, потім успішність дещо знизилася, – розповідає директор закладу загальної середньої освіти  «Коловертівська гімназія імені Героя України Катерини Ступницької» Валентина Хоменко. (Коли навчалася Катерина, це була загальноосвітня школа 1-2 ступенів, – прим. авт.). Але в цілому її можна назвати хорошисткою. Вона була лідером у класі, дуже добра, дружелюбна. Всім прагнула допомогти».

Дівчина, як твердить директор гімназії, з  дитинства готувалася стати медиком. 

– Пам’ятаю, – згадує Валентина Хоменко, – в школі діти проходили медичний огляд. Тоді Катя намалювала дівчинку, яка тримає в руці сумку, а на ній червоний хрест. На запитання, чому саме обрала такий сюжет малюнка, відповіла з усмішкою: «Бо я лікарем буду!». Закінчила школу в 2011 році.

1 вересня 2022 року навчальний заклад, де вчилася дівчина, назвали на честь Героя України Катерини Ступницької, на його фасаді  відкрили меморіальну дошку. 

– Я присвятила вірш цій прекрасній дівчині, – каже директорка, – «Цвіла наче квіточка, загинула як Герой!».

Подала документи у два заклади

«Катя здала документи для вступу на навчання у два заклади – в Дубенське педагогічне училище  та в Дубенський медичний коледж, – розповіла Тетяна Володимирівна. – У медучилищі вона опинилася «під рискою». Тобто тут уже набрали 47 студентів, а Катя виявилася 48. Бачу, дуже розхвилювалася. Я її заспокоювала: зате ти пройшла в педагогічний! Але це її не потішило: краще їздитиму в Корець, буду продовжувати навчання в 10-11 класах! Коли прийшли в медичне училище забирати документи, нам сказали: «Не поспішайте! Можливо, хтось із прийнятих студентів передумає в нас вчитися». І справді, один із абітурієнтів забрав документи, тож Катю зарахували на навчання у цей заклад.

«Та праведна душа не помирає…»

6 грудня 2023 року в Дубенському фаховому коледжі відбулося відкриття й освячення меморіальної дошки в пам’ять загиблої захисниці, Героя України Катерини Ступницької – випускниці 2015 року. Холод пробігає по тілу, коли читаєш рядки від медиків, присвячені Катерині:  «Холодний смуток душу охопив. Дощем заплакав… Свічка догорає…Вона недожила. Недокохала. Недолюбила. Та праведна душа не помирає…».

Після закінчення Дубенського медичного училища 19-річну дівчину призначили завідувачкою фельдшерсько-акущерського пункту в Даничів. Це село за декілька кілометрів від її рідної Залізниці. Санітарка Любов Долгушева, на віку якої змінилося з десяток фельдшерок, назвала новеньку «Моя Катерина». Так і в телефоні записала. 

«Бачила, що їй цікаво було лікувати людей, – говорить пані Люба. – Переймалася проблемами тих, хто хворів. Дівчина старалася, зайвий раз у книжку глянути не лінувалася.  А як вирішила піти на службу до війська, то ми вдвох поплакали, пообнімалися. Золота була дитина!».

Підписала контракт із ЗСУ у 20 років

 Катерина Ступницька підписала контракт із Збройними силами України у 20 років. З 2016-го служила санітарним інструктором медичного пункту 3-го механізованого батальйону в 14-й окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого, яка дислокувалася у Володимирі.

«Коли Катя проходила тут службу, то просила: «Приїдь, мамо, до мене, я тут квартиру знімаю!» – говорить Тетяна Володимирівна. – Тоді думала: як же я поїду – господарство велике, корову доїти треба. А тепер дуже шкодую, що її не послухала. Хай би я хоч місяць побула з нею!

Я вже дні почала рахувати, коли в неї закінчиться контракт. Донька бачила, що за неї дуже переживаю. Але, очевидно, любов до армійської служби переважила всі аргументи мої та батька: «Військова служба дуже нелегка, небезпечна!». Донька лише усміхалася, а згодом, це був 2021 рік, заявила: «Я вже новий контракт підписала!».  До речі, підписала новий контракт достроково, бо ще навіть попередній не закінчився. 

І це при тому, що вона вже побувала на війні на сході – в зоні АТО, бачила смерть, рятувала поранених, за її словами, «ковзалася по крові». Була на прицілі у ворожого снайпера. На щастя, вчасно зреагував один із наших бійців – Катерину і кількох інших бойових медиків щосили штовхнув в окоп. І таким чином врятував дівчатам життя». 

«Я тебе знаю, ти не звільнишся з лав армії!»

Катя познайомилася зі своїм хлопцем Женею в 14 окремій механізованій бригаді імені князя Володимира Великого. Обоє разом за контракту поїхали на схід, у зону бойових дій. Згодом Женя звільнився з лав Збройних сил і залишився жити і працювати у своєму рідному Краматорську, що на Донеччині. Він хотів, щоб так зробила і Катя. Але вона на це не погоджувалася. Врешті-решт, хлопець заявив: «Я тебе знаю, ти не звільнишся з лав армії!». Саме з цієї причини, як стверджують друзі дівчини, між ними виникали сварки, непорозуміння. 

…23 лютого 2022 року Катя попросила приїхати батьків на Рівненський полігон і забрати особисті  речі. 

«Я тоді бачила її востаннє, – сумно зітхає Тетяна Володимирівна. – Не було в душі якогось тривожного передчуття. Правда, коли ми від’їжджали, донька оглянулася. І цей її погляд пронизав усе моє єство. Почали різні думки лізти  в голову».

Згодом донька зателефонувала і повідомила, що її переводять в ту область, де служить брат Костя. (Старший брат Костя – військовослужбовець однієї  з військових частин міста Києва, – прим. авт.). 

«Я мимоволі подумала: добре, що хоч на схід не відправили доньку, – продовжує жінка. – Ми кожен день коротко спілкувалися по телефону. Вона завжди запитувала: «Мамо, що там вдома?». Почувши, що все гаразд, відповідала: «У мене також все добре!».

Я не могла спочатку зрозуміти, чому Катя постійно питає, як наші справи. Пізніше здогадалася: насправді вона боялася, щоб у нас, на Рівненщині, не було такого кровопролиття, яке в той час творилося біля Києва. 

Вона була безстрашна, сильна духом

Танкіст Василь Швець із 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого пригадав епізоди бойового життя медичної сестрички. 

– З Катею разом гріли руки біля вогнища, ховалися в льосі, говорили про те, що треба гнати цю нечисть із нашої землі. Катя брала в мене телефон мамі подзвонити, бо ловив лише Vodafone. Чув, як заспокоювала її. Вона сильно боялася, щоб кацапи не дійшли до її Рівненщини.

До 8 березня 2022 року все було більш-менш спокійно, а в міжнародний жіночий день ми пішли в бій. Він був дуже тяжкий, я єдиний, хто на своєму обгорілому танку зміг виїхати.

Таке маленьке дівча таких дядьків витягувало під постійними обстрілами! Я б не повірив, якби сам не бачив. Зокрема, витягла і командира взводу. Поранених евакуйовували на машинах до лікарень. Вона реально безстрашна була, сильна духом.

Я Каті казав: «Знайдемо тобі підвал нормальний, із залізобетонним перекриттям. Треба звідси переселятися, бо дуже небезпечно. Допоможемо речі перенести». Відповіла: «Добре, тільки пізніше, бо треба перепакувати сумку з ліками».

Старший санітарний інструктор медичного пункту 3-го механізованого батальйону Оксана Горпініч називала Катю третьою донькою, бо мала двох своїх. Підбадьорювала дівчину: ось відбудеш 8 березня і поїдеш у відпустку додому. А повернешся в наш підрозділ, знову тебе хлопці засипатимуть квітами, даруватимуть шоколадки. 

Але цей день став для нашої землячки трагічним. Село Наливайківка, яке поруч із селищем Макарів, рашисти поливали снарядами  і бомбами. Одна з них упала на будинок, в якому розміщувався медичний пункт. Катя якраз вийшла у двір – мабуть, щоб зателефонувати мамі. Це були останні хвилини її життя. Дівчину знайшли наступного ранку під деревом, приблизно за 30 метрів від зруйнованого будинку. 

Смерть Каті стала для Оксани шоком. Але вона зуміла знайти в собі сили і сказати батькам про найболючіше. Запитала у Тетяни Ступницької: «Ховати в сукні чи у формі? Я все куплю». І купила: весільну сукню, фату, домовину.

4 травня 2022 року пішла у засвіти і Оксана Горпініч. На Харківщині в будівлю селищної ради, до якої звозили поранених, прилетів артилерійський снаряд, а пізніше влучили дві ракети. Хтось із місцевих здав позицію… 

Пам’ятають про нашу дочку і в Наливайківцях

– Ми вже двічі побували на місці загибелі доньки, – сумно зітхає Тетяна Володимирівна. – Там, у Наливайківцях, пам’ятають про неї. Навколо багато обгорілих будинків, глибокі сліди від п’яисоткілограмових бомб, від яких земля розійшлася!

«Говорила так, ніби прощалася зі мною!»

– Моя донька Таня дружила з Катрусею, – приєднується до розмови сусідка Ступницьких Жанна Стасюк. – Дівчатка майже ровесниці. Катя була бойовою дівчиною, відстоювала справедливість як могла – і словом, і руками, коли треба було провчити кривдника. Зазвичай, коли приїжджала до батьків у відпустку, збирала навколо себе багато друзів. Але в останній раз, коли навідалася, з дому практично не виходила – хотіла побути з батьками і братами. 

Вранці 24 лютого 2022 року моя Таня мене ошелешила: «Щойно Катя до мене дзвонила. Говорила так, ніби прощалася зі мною!». «Що ти таке кажеш? – не повірила. Що ж вона тобі такого сказала?». Сказала, що їх, військових, відправляють, а ви тут, на місці, тому не залишайте мою маму!

Вже після загибелі Каті мені приснився дивний сон. Ніби прийшла до мене маленька Катруся і каже: «Тьотю Жанно, коли вам захочеться обняти мою маму, то знайте, що своїми руками ви обнімаєте маму від мене».

І, повірте, такі хвилини настають, що я, здається, серед ночі побігла б обнімати Тетяну.

Робота відволікає, але ненадовго

Тетяна Ступницька працює начальником пересувного відділення  поштового зв’язку №79. Робота трохи відволікає від тяжких думок. Але ненадовго – знову і знову повертається думками про доньку. Розумом усвідомлює, що її вже немає. Але в це не хочеться вірити. Здається, її Катруся невдовзі  приїде додому, всіх міцно обніме. 

Нещодавно сім’я Ступницьких поповнилася – Костя привів додому невістку Ірину. Вона тепер для пані Тетяни як друга дочка.

Згідно з Указом Президента України 19 березня 2022 року Катерина Ступницька  удостоєна звання «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка» (посмертно) – за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі. 

Батьки Катерини Ступницької з її Зіркою Героя.

На честь Катерини названо вулиці в Рівному, Корці й Києві

У липні 2022 року одну з вулиць Рівного в новому мікрорайоні Гармонія назвали іменем Катерини Ступницької. У жовтні 2022 року на честь Катерини Ступницької перейменовано колишні вулицю і провулок Пушкіна у м. Корець. У грудні цього ж року в Солом’янському районі міста Київ вулицю Уляни Громової перейменували на вулицю Катерини Ступницької.

Василь ЗАКРЕВСЬКИЙ

Читайте також: Серця обох рідних братів з Рівного зупинилися в один день

  • Нова компанія з видобутку бурштину з’явилась на Рівненщині
    На Рівненщині зʼявився ще один легальний проєкт з видобутку бурштину. Компанія «Сонячне ремесло» розпочала роботи на Томашгородському родовищі у Рокитнівській громаді. Мова йде про видобуток до 15 тонн бурштину на рік. Проєкт створить близько 100 нових робочих місць, сприятиме надходженню…