Буває, людина приносить взуття з однією проблемою, а Олександр Кадубець, тільки взявши його до рук, помічає ще кілька. Десь уже починає руйнуватися підошва, десь підводить матеріал, а іноді дорога пара виявляється не легшою в ремонті за дешеву.
За понад два десятиліття він навчився швидко визначати, де вистачить звичайного ремонту, а де доведеться шукати деталь, замовляти підошву чи вигадувати інший спосіб.
– Тільки береш у руки й уже бачиш, що там не так, – каже Олександр. – Людина може показувати одне, а дивишся – проблема зовсім не тільки в цьому.
Для самого майстра тут немає нічого загадкового. Коли щодня працюєш із різними матеріалами, підошвами, швами й замками, поступово вже знаєш, чого від них чекати.
Сам Олександр такої професії для себе колись не планував.
Підробіток, який затягнувся на роки
На початку 2000-х він навчався в університеті й грав у футбол. Кілька років виступав за рівненський «Верес».
Клуб тоді переживав непрості часи. Грошей бракувало майже на все: вистачало хіба що на скромне харчування для гравців, а перед виїздом ще треба було знайти кошти, щоб заправити автобус. Траплялося, через нестачу грошей команда не могла поїхати на матч.
Про стабільний заробіток за таких умов не йшлося.
– Треба було за щось жити, десь працювати, – пояснює Олександр.
Один зі знайомих ремонтував взуття й запропонував навчити його цього ремесла. Для студента це була насамперед можливість підзаробити.
Олександра посадили поруч із досвідченішим майстром. Спочатку він спостерігав, потім пробував сам. Новачкові доручали найпростіше: щось підшити, підклеїти, виконати дрібний ремонт. Коли набив руку, почав братися за більше.
На початку 2000-х готових матеріалів і комплектуючих було значно менше, ніж тепер. Клей змішували самі, нитки потрібного кольору підфарбовували, а відсутній елемент доводилося чимось замінювати.
– Багато чого треба було придумувати самому, бо матеріалів просто не було, – згадує Олександр.
Майстерня тоді працювала досить широко: окрім взуття, підшивали сумки й одяг, міняли замки в куртках, лагодили різні речі, які люди ще хотіли носити.
Футбол ще кілька років ішов поруч із роботою. Згодом ремонт взуття став основною справою, а спортивний досвід несподівано знадобився вже по інший бік поля.
Бутси їдуть на ремонт з інших міст
Олександр ремонтує футбольні м’ячі, бутси та інше спортивне взуття. Він добре знає, якого навантаження зазнає така пара під час гри.
– Футбольне взуття дуже рветься. Людина в ньому не просто ходить – вона бігає, грає. Навантаження зовсім інше.
За його спостереженнями, деякі сучасні моделі стали менш витривалими. Навіть висока ціна не гарантує, що пару буде легко відновити.
Окрема проблема – підошви для спортивного взуття.
До певних моделей бутс чи взуття для залу знайти відповідну заміну у звичайному продажу неможливо. Тоді підошви замовляють у виробника, іноді одразу великими партіями.
– За сто одиниць можуть навіть не братися, треба замовляти більше. Інакше такої підошви просто не матимеш.
Частину комплектуючих привозять із Європи чи Китаю. Тому часом робота починається задовго до самого ремонту: спершу треба відшукати відповідний варіант, дочекатися поставки або вирішити, чим його можна замінити.
Свого часу спортивне взуття Олександрові надсилали не лише з Рівненщини, а й із Києва, Львова, Івано-Франківська, Житомира.
– З Житомира навіть мішками присилали, – згадує він.
Тепер таких замовлень бере менше. Не через брак охочих – фізично неможливо встигнути все.
Майстерня, біля якої затримуються
До власної майстерні Олександр прийшов не відразу.
На місці, де він працює нині, колись стояв металевий гараж – «черепашка». Власник збирався його прибрати, і Олександр вирішив спробувати поставити тут невеликий кіоск.
Від задуму до відкриття минуло майже два роки. Треба було оформити документи, отримати дозволи, погодити конструкцію, провести електрику й виготовити кіоск за затвердженим планом.
За роки роботи тут з’явилося своє коло постійних відвідувачів. Мешканці сусідніх будинків несуть черевики й кросівки, сумки, рюкзаки, м’ячі. Хтось дорогою зупиняється перекинутися кількома словами.
Олександр легко підхоплює розмову, тож біля кіоску часом затримуються довше, ніж потрібно, щоб просто віддати чи забрати взуття.
Особливо багато роботи напередодні навчального року.
– За день-два до школи всі згадують, що в них є рюкзаки, – сміється Олександр. – Діти прибігають: м’яч зашити, накачати, щось у сумці підремонтувати.
Діти з навколишніх будинків добре знають куди нести м’яч, якщо той спустив чи порвався. Для них майстерня давно стала місцем, де можна полагодити й такі дрібні футбольні «аварії».
Наприкінці літа більшає й дитячого взуття. Воно відклеюється, рветься, швидко протирається.
Цього року, каже Олександр, часто приносили гумове взуття типу кроксів: вилітали заклепки, ламалися кріплення, розходився матеріал.
Цінник не розповідає всього
У магазині різниця між дорогою і дешевшою парою здається очевидною. На робочому столі майстра вона часом майже зникає.
– Дивишся на дороге і дешеве – а великої різниці іноді немає. Просто бренд, якась деталь, назва. А ремонтувати і те, і те може бути однаково складно.
Олександр не береться стверджувати, що сучасне взуття загалом стало гіршим. За роки роботи він помітив інше: висока ціна не завжди означає кращі матеріали чи конструкцію, зручну для ремонту.
У недешевій парі так само протирається внутрішня частина, зношується підошва, а знайти відповідну заміну часом непросто.
– І тоді вже думаєш, що з ним робити. Треба шукати, підбирати, переробляти.
Вибір матеріалів і комплектуючих сьогодні незрівнянно більший, ніж двадцять років тому. Але саме того, що треба для конкретної пари, під рукою може не виявитися.
Ще одну категорію замовлень додали інтернет-магазини.
Людина замовляє звичний розмір, отримує пару, взуває – а цифра на бірці зовсім не відповідає тому, як взуття сідає на ногу.
– По етикетці начебто твій розмір, а взув – зовсім не те. Тепер багато несуть розширити, підігнати під ногу.
Так абсолютно нове взуття іноді опиняється в майстерні раніше, ніж його власник встиг нормально в ньому походити.
Навіть неношена пара має свій вік
Є в Олександра ще одна порада: хороше взуття не варто роками берегти в коробці.
Якщо маєте – носіть хоча б час від часу.
– Люди купили, поставили в коробку, воно там лежить роками. Потім дістають – а підошва вже кришиться.
Навіть без носіння матеріал поступово старіє і втрачає міцність.
Схожа історія зі взуттям із секонд-хендів. Воно може виглядати майже новим, але ніхто не знає його справжнього віку і скільки часу пара пролежала до покупки.
А потім її кидають у пральну машину.
– І виходить: підошва окремо, верх окремо, – усміхається Олександр.
З такими парами теж приходять до нього.
Є, однак, взуття, за ремонт якого майстер грошей не бере.
«Треба, щоб ноги були сухі»
Під час повномасштабної війни військове взуття Олександр ремонтує безкоштовно.
Спочатку зверталися знайомі. Згодом його контакти військові почали передавати один одному. Хтось надсилає взуття, хтось передає через дружину чи знайомих.
До майстерні потрапляють пари з різними пошкодженнями: порваним верхом, стертими стельками, зношеними задниками, пошкодженими або навіть обпаленими підошвами.
– Якщо можна врятувати – роблю. Є таке, що вже майже нема що ремонтувати, але все одно стараюся.
Напередодні нашої розмови до майстерні зайшов військовий, який приїхав до Рівного на реабілітацію. Порвав взуття.
Олександр полагодив.
– Грошей не взяв. Які тут можуть бути питання?
І, ніби пояснюючи річ, яка для нього самого пояснень не потребує, додає:
– Там їм взуття потрібніше. Треба, щоб ноги були сухі.
Василь ГЕРУС
Журналіст із понад тридцятирічним досвідом роботи в регіональній пресі. Працює з темами місцевого самоврядування, суспільного життя, історії, культури та розвитку громад. З 2018 року головний редактор газети “Сім днів”
У різні роки був кореспондентом, завідувачем відділу, заступником головного редактора та головним редактором у виданнях «Вільне слово», «Рівне», «Літопис Заходу», «Рівненська газета» та «Сім днів». У 2018–2023 роках очолював редакцію газети «Сім днів» і керував діяльністю ТОВ «Рівненська газета “Сім днів”».
У 2013 році отримав звання Заслуженого журналіста України.