Родинні реліквії часто мовчать про своє минуле десятиліттями. Іноді їхню справжню історію дізнаються вже після смерті тих, хто беріг ці речі все життя. Саме так сталося і з фольговою іконою Миколи Чудотворця в родині херсонянки Тетяни Скалдіної. Щоб відреставрувати святиню, жінка звернулася до незнайомих людей через колекціонерський сайт – і знайшла тих, хто допоміг повернути їй друге життя.
Фольгова ікона Миколи Чудотворця зберігалася в шафці. Варвара Карпівна діставала її лише наодинці – молилася і знову ховала. Інших ікон у домі не було. Діти й онуки знали про неї, але не знали всієї історії.
Більше про походження ікони Тетяна Скалдіна дізналася вже після смерті свекрухи. Святиня належала Марії Геренбург – доньці обрусілого німця Пітера Геренбурга з Херсона. Батько виховав семеро дітей, усі вони народилися в Херсоні, а Марія була найстаршою. Згодом Пітер переїхав до Гайсина на Поділлі, однак зв’язків із Херсоном родина не втрачала. За спогадами дітей та онуків Марії, в домі часто звучала німецька мова.
У 1913 році Марія вийшла заміж за унтер-офіцера Карпа Шульженка – повного кавалера Георгіївського хреста, який служив у 57-му піхотному Модлінському полку, що квартирувався в Херсоні. У метричній книзі Забалківської церкви зберігся запис: «Подольской губернии города Гайсина мещанка, девица Мария Петровна Геренбургъ и Таврической губ. Мелитопольского уезда Михайловской волости села Покровка крестьянин Карп Діамидовъ Шульженко». Де саме відбулося вінчання, документально не підтверджено. На іконі й досі зберігся весільний віночок Марії.

Подружжя прожило все життя в Херсоні та виховало чотирьох дітей. Третя донька – Варвара – стала свекрухою Тетяни Скалдіної. Саме вона десятиліттями берегла ікону: тримала схованою, молилася перед нею наодинці й без потреби нікому не передавала.
Та все ж ікона переходила далі – у важливі моменти родинного життя. У 1958 році нею благословили на шлюб саму Варвару. Батько Карп тоді робив це вже сам – Марія на той час померла. У 1985 році ікона була поруч під час весілля онука Миколи, а у 2012-му – правнучки Марії. Три покоління родини починали з нею сімейне життя.
– Чому особисто для мене ця ікона має цінність? Бо всі шлюби були щасливими і міцними, – пояснює Тетяна. – Тому я так прагнула благословити дочку Марію саме цією іконою.
Щоб це стало можливим, святиню потрібно було відреставрувати. Тетяна звернулася до подружжя з Рівного – Ірини Рачковської-Баковецької та Ярослава Рачковського. Їхній домашній музей фольгових ікон – єдиний такого профілю в Україні. Знайшла їх через міжнародний колекціонерський сайт Violity, де був представлений їхній проєкт.

Фольгові ікони – окремий жанр народного релігійного мистецтва, поширений в Україні у XIX – на початку XX століття. Основу таких ікон вкривали фольгою, яка імітувала дорогий оклад, тому вони були доступнішими для небагатих родин. Їх передавали у спадок, прикрашали стрічками, квітами та іншими особистими речами власниць, зокрема й весільними атрибутами. Ірина Рачковська-Баковецька досліджує фольгові ікони як дослідниця і письменниця, а її чоловік Ярослав Рачковський – художник і краєзнавець. Разом вони збирають такі ікони вже багато років.
Реставрацію завершено. Ікона повернулась до Херсона.
Світлана ПІКУЛА

Журналістка та медіаменеджерка з багаторічним досвідом роботи у регіональних медіа. Працює з темами соціальної політики, життя громад, комунальних рішень та створює матеріали про сучасні історії Захисників України. З 2023 року — директорка редакції газети «Сім днів» і головна редакторка сайту 7dniv.rv.ua.





