37 років… Саме стільки часу минуло відтоді, як світ сколихнула небачена техногенна катастрофа – Чорнобильська трагедія. Хтозна, чим би вона обернулася для людства, коли б не героїзм тих, хто кинувся фактично голими руками приборкувати невидимого безжалісного монстра…
26 квітня, у Рівненській міській громаді, як це робиться з року в рік, біля пам`ятника постраждалим від Чорнобильської катастрофи та учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у Квасилові вшанували пам’ять про чорнобильців. Згадати про тих, кого вже немає серед живих, разом з іншими як і завжди прийшов голова правління ГО «Рівненські ветерани-чорнобильці» Микола ГАЙБОНЮК.
– З кожним роком нас стає все менше й менше, – сумно мовив Микола Дмитрович, завітавши до редакції газети «Сім днів» напередодні річниці Чорнобильської катастрофи. – Ось нещодавно відійшов у засвіти Георгій Анатолійович Хиля. З ним і Савчуком Олександром Івановичем у 1991 році ми разом ініціювали створення Рівненського обласного об’єднання «Союз Чорнобиль Україна». А вже пізніше життя заставило створити в 2016 році міську організацію «Рівненські ветерани-чорнобильці». Адже з-понад трьох тисяч ліквідаторів з області по суті третина проживає в Рівному.
Загалом у ліквідації наслідків двох вибухів ЧАЕС у 1986 році брали участь 8,5 тисяч жителів Рівненщини.
– Щоб приборкати вогонь на даху четвертого енергоблоку, герої-пожежники фактично ішли з голими руками, – веде далі Микола Гайбонюк, який після вибуху на ЧАЕС працював на захороненні Рудого лісу.
На якусь мить співрозмовник відвів погляд убік, задумався. Мабуть, заново пережив епізоди того далекого часу. На момент аварії Микола Гайбонюк, якому тоді не виповнився й 31 рік, працював заступником начальника відділу в Рівненській філії Ростовського науково-дослідного інституту технології машинобудування. Разом із дружиною (нині, на жаль, уже покійною) ростили двох дочок – восьми та десяти років. А наприкінці березня 1987 року Миколу Дмитровича викликали в обласний військкомат для проходження медичної комісії.
– Закінчивши Український інститут інженерів водного господарства, – розповідає Микола Гайбонюк, – одночасно з цивільною спеціальністю отримав військову. Отож, коли викликали у військкомат, а після проходження медкомісії сказали, що направляють на шість місяців для проходження спеціальних військових зборів, знав, що мова йде про Чорнобиль. 2 квітня я вже був у військовій частині і, маючи на той час звання старшого лейтенанта запасу, приступив до виконання обов’язків помічника начальника штабу батальйону. Одночасно командував взводом управління батальйону і був комендантом офіцерського гуртожитку.
Військова частина, в якій служив Микола Дмитрович, розташовувалася за межами 30-кілометрової зони в селі Термахівка Іванківського району Київської області. Звідти добиралися на роботу у зону відчуження.
– Серед завдань нашого полку, – продовжив Микола Гайбонюк, – було будівництво доріг і дамб, вивіз майна з будинків, баз, складів та магазинів, заміна шарів ґрунту. Що тільки не робили!
Микола Дмитрович, важко зітхнувши, замовк. А потім роздратовано додав:
– А зараз ті орки, торік засунувшись у зону відчуження, могли спровокувати нову всесвітню екологічну катастрофу. Вони пройшлися всією технікою через забруднену територію, піднявши з ґрунтом і пилюкою рівень радіації. Ми у тій зоні працювали по 20-25 хвилин на день. А вони місяць сиділи там, спали, ночували, їли… Набирали той радіоактивний пісок у мішки, робили кладки та бліндажі. Це їм просто так не мине, як і не буде прощення за смерті та розруху, яку вони принесли на нашу землю…
Стали на захист Вітчизни
Повномасштабна війна ускладнила і без того несолодке життя чорнобильців. Але не зломила їх. З перших же днів рашистської навали вони, виконуючи свій священний обов’язок, стали на захист Вітчизни: одні взяли до рук зрою і пішли воювати, інші – допомагати в тилу.
– Кожен робив і робить у міру своїх можливостей і стану здоров’я, – зауважує Микола Дмитрович. – Хтось майстрував «бандер-шмузі», хтось і зараз плете маскувальні сітки, шиє білизну й інший одяг для військових, купує і передає на фронт медикаменти, виготовляє продукти харчування, волонтерить, жертвує кошти для потреб ЗСУ. Багато чорнобильців записались у підрозділи Територіальної оборони, на блокпости. Є й такі, котрі пішли на фронт.
Рішенням керівництва Територіальної оборони у Рівному, зі слів Миколи Гайбонюка, з перших днів широкомасштабної війни був створений і протягом березня-травня минулого року успішно виконував певні завдання зведений загін воїнів-інтернаціоналістів і ліквідаторів-чорнобильців. До його лав долучилося більш як 40 чорнобильців Рівного.
– Хочу добрим словом згадати наших найактивніших членів загону з числа чорнобильців, а саме: Павла Бречка, Володимира Оніщука, Геннадія Ласікова, Валерія Пурія, Івана Гурина, Валерія Дивня. Долучився до лав нашого загону й мій однокурсник Микола Мельничук. Він не ліквідатор-чорнобилець, але щирий патріот України. А наймолодший член загону, волонтер, активіст чорнобильського руху області Данило Самчук зараз боронить Україну в лавах Збройних сил, однак оформив відпустку і приєднався до наших заходів 25-26 квітня.
У березні на адресу штабу зведеного загону чорнобильців і афганців надійшла з Дубая (Об’єднанні Арабські Емірати) партія медикаментів для наших воїнів.
– Поставку організувала наша землячка-рівнянка Вероніка К., яка живе і працює в Дубаї. Ми разом із головою Спілки воїнів-інтернаціоналістів Сергієм ЗІНИЧЕМ передали ці медикаменти на потреби штабу Територіальної оборони для лікування воїнів. Наш загін і зараз перебуває в стані бойової готовності до виконання будь-яких завдань. – продовжує Микола Дмитрович.
Багато чорнобильців, як розповів голова правління ГО «Рівненські ветерани-чорнобильці», долучилися до організованої Сергієм ПРИТУЛОЮ акції зі збору коштів на придбання безпілотників «Байрактар» і до благодійних ініціатив інших активістів. Допомагали коштами і підрозділу, в якому служить наш Данило. Значні суми не раз пожертвували на добрі справи такі чорнобильці, як Павло Бречко, Віктор Ольховик, Василь Лахіта, Віталій Гурський та інші. З перших днів війни фінансово підтримує ЗСУ і волонтерить голова правління РОО ВГОІ «Союз Чорнобиль України» Ольга КРАТЮК.
25 квітня ліквідатори та їхні близькі запалили 37 Свічок пам’яті
Так, війна, за словами Миколи Гайбонюка, внесла кардинальні зміни у плани ГО «Рівненські ветерани-чорнобильці». Від багатьох заходів довелося відмовитись. Зате актуальними стали інші. Попри воєнний стан ввечері 25 квітня ліквідатори та їхні близькі запалили 37 Свічок пам’яті біля підніжжя Пам’ятного знаку «Жертвам Чорнобильської катастрофи» в Рівному, що у Сквері чорнобильців на перехресті вулиць Гетьмана Мазепи і Симона Петлюри.
26 квітня чорнобильці за участю представників громадськості і Департаменту соціальної політики Рівненської міської ради поклали квіти до підніжжя Пам’ятника постраждалим від Чорнобильської катастрофи, що в смт Квасилів на вулиці Молодіжній, аншлагу вулиці «Героїв-чорнобильців» і до підніжжя Пам’ятного знаку «Жертвам Чорнобильської катастрофи» у Рівному.
– Хочу щиро подякувати Департаменту соціальної політики за допомогу і підтримку, – каже голова правління ГО «Рівненські ветерани-чорнобильці». – Навіть в умовах війни і тотальної економії коштів у рамках діючої Комплексної міської соціальної програми «Турбота» до Дня роковин Чорнобильської катастрофи з бюджету громади традиційно в кінці квітня-травня виплатять одноразову матеріальну допомогу частині потерпілих від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Другий транш буде виплачений в грудні до Дня вшанування учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Але не можу обійти стороною хід робіт з реконструкції Пам’ятного знаку «Жертвам Чорнобильської катастрофи», який встановили в Сквері чорнобильців на перехресті вулиць Гетьмана Мазепи і Симона Петлюри у 2001 році до 15-річчя аварії на ЧАЕС.
Після того, як монумент почав руйнуватися, чорнобильці ще з 2016 року, зі слів Миколи Гайбонюка, добивалися від влади міста, щоб розпочали роботи з його реконструкції. Адже він є пам’яткою культури місцевого значення і знаходиться на балансі міського Департаменту інфраструктури. Питання про необхідність його реконструкції зрушилось з місця у четвертому кварталі 2020 року. Тоді ж з міського бюджету було виділено 50 000 грн на виготовлення проєкту реконструкції. В березні 2021 року депутати міської ради проголосували за виділення 1,35 млн грн на будівельні роботи. Поки Управління капітального будівництва провело передбачені законодавством тендери, розпочалася осінь. У ході робіт «вилізли» окремі недоліки проєкту і огріхи будівельних робіт. Однак їх виправлення і продовження робіт наразі зупинено через запроваджені урядом обмеження фінансування капітальних будівельних робіт.
– Але це, погодьтеся, – не виправдання, – каже Микола Дмитрович. – Ми розуміємо, що йде війна. Хто хоче щось робити, той робить, а той, що не хоче – шукає різні відмовки. Адже чорнобильці, які врятували світ від глобальної катастрофи, не винні. Вони заслуговують на гідну пам’ять і належну шану. Ми, правління міської Чорнобильської громадської організації, і надалі будемо робити все для того, щоб пам’ять про тих, хто пожертвував собою, жила в наших серцях. Ми ще живі і будемо жити.
Користуючись нагодою, хочу поінформувати ліквідаторів, що в перших числах травня ми проведемо звітно-виборні збори нашої організації. Про конкретну дату, місце і час зборів правління днями повідомить на сторінках організації у фейсбуці і вайбері.
Василь ГЕРУС