70-річний рівнянин за життя проїхав велосипедом понад 540 тисяч кілометрів – це як відстань до Місяця. Щодня він виїжджає в дорогу, не зважаючи на погоду, і не збирається зупинятися.
Він, було, виїхавши з Рівного, снідав за Новоград-Волинським, обідав у Києві, а вечеряв у Черкаській області. Ні, це не пасажир швидкісного потяга. Це рівнянин на велосипеді. За одну добу – 500 кілометрів. І це лише один із його рекордів.
Григорію Іванчуку – 70. Але його ранок починається не з кави в кріслі. Щойно закінчується комендантська година – він уже в сідлі. Щодня. За будь-якої погоди. Будь-якої пори року.
Хто ця людина – і що вона знає про велосипед, дорогу і життя?
Людина, якої ви не помічали
Можливо, ви бачили його на рівненських вулицях – літній чоловік на велосипеді, ранній ранок, впевнена хода. Нічого особливого, здається. Але якщо зупинитись і поговорити, виявиться: за плечима цього чоловіка – 40 років у дорозі, понад 540 тисяч кілометрів і маршрути від Балтійського моря до Уралу, від Карпат до Казахстану.
540 тисяч кілометрів – це як 13 разів обігнути Землю по екватору. Або майже 40 тисяч годин у сідлі. Григорій Іванчук не їхав цей шлях безперервно – але якби їхав, то обертів вистачило б із запасом.
У дворі свого будинку він власноруч збудував дерев’яний архітектурний комплекс «Тахіон» – з колесами, на яких записані назви всіх місцевостей, де побував, і табличками з особистими рекордами. Своєрідний музей просто неба. Кожна деталь – це дні в дорозі, подолані перевали і кілометри, яким немає кінця.
Рекорди, від яких перехоплює дух
Тут варто зупинитись. Бо те, що Григорій Віталійович називає «рекордами», більшість людей назвала б випробуванням на межі можливого.
Травень 1996 року. Маршрут – Рівне – Черкаська область. Старт уночі. 500 кілометрів за одну добу. На останніх 45 кілометрах температура несподівано впала до восьми градусів, тіло захололо.
– Тягнув через силу, щоб встановити рекорд, – каже він просто, як про буденне.
Але є історія ще більш неймовірна. Січень 1992 року. Мороз – мінус 23. Ночівля на автобусній зупинці біля Рокитного, просто на бетоні, у спальнику. Місцеві даішники пропонували переночувати в теплі. Відмовився – націлився на рекорд. Вранці так закоцюб, що не міг зав’язати шнурівки. Довелося бігати туди-сюди по 150 метрів, щоб хоч якось розігрітися. Доїхав до Сарн. Хліб у сумці замерз так, що не міг відрізати. Їв тільки сало.
І це він вважає перемогою. Тому що доїхав.
Найтяжчим маршрутом за всі роки називає Казахстан – річку Урал. 47 днів, понад 8 000 кілометрів. Виїхав не навесні, як планував, а влітку – і одразу поплатився: спека виснажувала з першого дня. Перші чотири дні гнав по 200 кілометрів, витратив забагато сил ще до Харкова. А потім – вітер. Зустрічний, степовий. Майже 37 із 47 днів – проти вітру. На зворотному шляху планував заїхати до Ельбрусу. Не потягнув. Спека, зневоднення, втома. Але й те, що подолав, – вистачить на кілька життів.
Що він бачив – і що це змінило
За 40 років Григорій подолав 40 гірських перевалів, більшість – у Карпатах, де побував 16 разів. Бував на Чорному морі 16 разів, на Азовському – чотири, на Балтійському – тричі, на Каспійському – двічі. Об’їхав усі 25 областей України, відвідав понад тисячу міст і селищ, на власні очі побачив 222 унікальні природні об’єкти. Мандрував Грузією, Азербайджаном, Казахстаном, Прибалтикою, Білоруссю.
Але найбільше, як не дивно, говорить про Україну.
– Я не розумію, чому люди прагнуть їхати за кордон, коли в нас є все: гори, ліси, річки, степи, моря.
Бузький каньйон, кар’єрні озера, водоспади, солоні озера Херсонщини, мальовничі Карпати – все це він бачив на власні очі, з велосипедного сідла. А на Рівненщині, каже, теж є на що дивитися: Соколині гори, Вишнева гора біля «Азоту», Надслучанська Швейцарія, Білівські пагорби, Крейдяні гори біля Клеваня.
У Прибалтиці його вразили дороги – ідеальні навіть після ямкового ремонту, краще за наші нові. І ставлення до велосипедистів: велодоріжки скрізь, ніхто нікого не ображає. У Таллінні на велосипеді їздить і 90-річна бабуся, і діловий чоловік у костюмі.
За своє життя він посадив понад дев’ять тисяч дерев. Тому боляче дивитися, коли хтось їх ламає або спалює.
П’ять велосипедів з’їв – сім вкрали
За 40 років Григорій «з’їв» п’ять велосипедів. Перший – «Україна» 1986 року – витримав 200 тисяч кілометрів, двічі повністю замінивши шпиці на задньому колесі. Таких уже не роблять, зітхає він.
Але є і гірша статистика: сім велосипедів у нього вкрали. Не десь у чужих краях – у рідному Рівному. І на замку, і в під’їзді, і перед вхідними дверима. У Прибалтиці місцевий чоловік якось відмовив його замикати велосипед біля магазину: «Не бійся, в нас ніхто не зачепить». У нас – навпаки.
Поради від бувалого, який знає дорогу
Григорій Іванчук – не теоретик. Кожна його порада вистраждана особисто. Деякі – буквально в мороз мінус 23.
Починайте з себе, а не з велосипеда. Фізична підготовка – основа. Збільшуйте відстань поступово, не повторюйте його помилку з Казахстаном: не варто з першого дня гнати по 200 кілометрів. Тіло має звикнути до дороги.
Велосипед – це транспорт, а не іграшка. Він має бути справним і правильно облаштованим: дзеркало заднього виду, катафоти, світлові сигнали, блимавки. У темну або хмарну погоду – обов’язково вогні. Сім вкрадених велосипедів навчили ще одного: завжди замикайте, навіть якщо «на хвилинку».
Вода – найважливіше. Досвід Казахстану: зневоднення в спеку небезпечніше за втому. Джерельної води беріть більше, ніж здається потрібним. Особливо в літні маршрути.
Одягайтесь не за прогнозом, а на запас. Той травневий рекорд у 500 кілометрів ледь не зірвався через несподіваний холод. Захист від дощу і вітру – завжди в сумці.
Знайте правила – і виконуйте їх. Показуйте рукою повороти, контролюйте ситуацію ззаду перед лівим поворотом, не їдьте на червоне. Велосипедист у потоці – такий самий учасник руху, як і всі інші. Тільки значно менш захищений.
Починайте з того, що поруч. Григорій Віталійович переконаний: Рівненщина – ідеальний старт для будь-якого початківця. Різноманітний рельєф, мальовнича природа, маршрути на будь-який смак і рівень підготовки. Не треба їхати до Казахстану, щоб відчути дорогу.
Головне – настрій. Не швидкість, не дороге спорядження, не ідеальний маршрут. Саме настрій вивів його з тієї зимової автобусної зупинки і довів до фінішу в 500-кілометровому марш-кидку.
«Поки їдеться – треба їхати»
Щоранку, щойно закінчується комендантська година, Григорій Іванчук виїжджає з дому. 25 кілометрів у середньому – за будь-якої погоди, будь-якої пори року. Після – лише на велосипеді, куди б не треба було. Ввечері миє підлогу в квартирі – ні килимів, ні доріжок не тримає. Лягає і спить міцно.
70 років. Майже 40 за кермом. 540 тисяч кілометрів.
– Головне – мати бажання, а можливості знайдуться. Світ відкривається тим, хто готовий його побачити.
І виїжджає знову.
Журналіст із понад тридцятирічним досвідом роботи в регіональній пресі. Працює з темами місцевого самоврядування, суспільного життя, історії, культури та розвитку громад. З 2018 року головний редактор газети “Сім днів”
У різні роки був кореспондентом, завідувачем відділу, заступником головного редактора та головним редактором у виданнях «Вільне слово», «Рівне», «Літопис Заходу», «Рівненська газета» та «Сім днів». У 2018–2023 роках очолював редакцію газети «Сім днів» і керував діяльністю ТОВ «Рівненська газета “Сім днів”».
У 2013 році отримав звання Заслуженого журналіста України.