Для новонародженого життєва необхідність – тісний зв’язок із мамою, прийняття, захист. Лише за таких умов дитина здатна гармонійно розвиватись, бути готовою розширювати свої горизонти пізнання та досліджувати світ. Однак із часом виникає потреба автономності (свободи). Як правильно задовольнити ці дві потреби дитини: прив’язаність та автономність? чому так важливо вчасно «сепаруватися» зі своїми дітьми? чому для розвитку дитини важлива свобода? як збудувати з ними гармонійні стосунки? Відповіді на ці питання шукаємо спільно з психологом, травмотерапевтом Катериною ГАБРІЄЛЬ.
– Чому незалежність, відчуття автономії такі важливі для розвитку дитини?
– Автономність – це здатність здорової особистості відчувати себе, свої кордони та потреби. Така людина може заявити про себе: «Я людина, окрема від інших, і моє щастя та успіх залежать лише від мене». Напевно, не відкрию секрет, коли скажу, що ми всі родом з дитинства і дитячий досвід становить основу нашого успіху, доброго самопочуття, самоідентифікації та сприйняття навколишнього світу. Безпечне і здорове дитинство – запорука успішності й кращого сприйняття самого себе в дорослому житті. Потреба в автономії у житті дитини проявляється поступово: чим старшим стає дитя, тим більш незалежним воно має бути.
– Що відбувається, коли батьки люблять своїх дітей занадто сильно і, іноді, можливо несвідомо, позбавляють автономії та права «бути собою»?
– Гіперопіка та надмірний контроль погано впливають на дитину. Вона не зможе стати по-справжньому вільною, автономною від батьків. Адже їй не відомо, як це – бути незалежним, самодостатнім. Такі діти проживають життя за чужим сценарієм, будучи залежними від батьківських очікувань та бажань; вони звикають наслідувати вказівки інших, але не брати відповідальність на себе, не довіряють особистій думці та бажанню…
У дорослому житті такі «залюблені» діти стають «радаром» настрою іншого – вони вміють і знають, як вгадати потребу та настрій іншої людини та догодити їй (бо взамін отримають прийняття, похвалу та відчуття «я хороший»).
Автономія передбачає відчуття власної сили, гідності та позитивних переконань про самого себе незалежно від зовнішніх факторів. Потреба в автономії з’являється тоді, коли дитина відділяється від батьків (цей процес у психології називається «сепарація»). Якщо вона залишиться незадоволена, у дитини сформується залежність від інших та відчуття власної недостатності. Однак необхідність і прагнення бути автономним, контролювати своє життя, залишатись у злагоді із собою ніколи і нікуди не зникає. І тут з’являється парадокс: якщо ми не в змозі контролювати своє життя, то намагаємось контролювати хоча б щось (або когось), наприклад власну вагу або партнера.
– Як людина, що мала дефіцит автономії в дитинстві, може почуватися, ставши дорослою?
– Вона відчуватиме цю нестачу щодня, адже бажання і потреби, рішення і мотиви насправді будуть не її. Інколи мої клієнти, котрі мають дефіцит автономії в своєму житті, кажуть: «Я наче живу не своє життя… Я не знаю, хто я, чого хочу і до чого прагну. Все, що я роблю у своєму житті,– виконую вказівки інших, аби відчувати безпеку та прийняття».
– Дайте підказку батькам, як подбати про автономію і незалежність власних чад.
– Давайте їм свободу, право та можливість вибору, пояснюйте, що відповідальність за наслідки того чи іншого їхнього рішення теж на них. Формуйте у своїх дітях особистість, поважайте її, навіть якщо погляди вашого малюка відрізняються від ваших. Пам’ятайте, що ви хороші батьки навіть тоді, коли не проконтролювали, зробила дитина уроки чи ні. Ви хороші батьки навіть тоді, коли кажете: «Ти сам здатен вирішити цю проблему, я вірю в тебе!» Ви хороші батьки, бо намагаєтесь ними бути і не захоплюєтеся надмірним контролем та гіперопікою.
Спілкувалася Наталія НИРКОВА