І захотілося мені в темній, холодній хаті порадувати домочадців борщем. Гарячим, як літо. Із солодким бурячком, енергійним перчиком і запашним антивірусним часничком. Але сьогодні всі справи даються мені важко і не завжди до ладу. Може, через мій грип. Тож стою перед своєю плитою і намагаюся запалити хоч одну конфорку. Аніяк.
Вередлива плита звикла до п’єзо запалювання, тож на сірники не реагує. А вони – продукт місцевої фабрики – тоненькі до тендітності, з кокетливою цяточкою сірки на кінчику, теж не поспішають загорятися. Іноді лише третій чи п’ятий спалахне. Мить потримається благодатним вогником і, пекучо сягнувши моїх пальців, згасне. Я ще якийсь час тримаю руку на важельку-ручці запалювання, сподіваючись, що нарешті полум’я чіпко вхопиться за газові струмінці під металевими кружечками та горітиме під каструлькою скільки треба. Але, як тільки приймаю руку з важелька, полум’я зникає. І я знову беруся за сірники… І знову марно… Знову чиркаю сірниками й знову марно.
Проте продовжую справу, бо маю приготувати їсти. Бо цілеспрямована, не звикла здаватися. Принаймні, так швидко. І поки мої руки зайняті нудною, монотонною процедурою, душа повниться протестом, обуренням і гнівом.
Ще рік тому я, бувало, ці почуття спрямовувала проти енергетиків – у нашому селі нерідко з доброго дива у дротах зникав струм. Чоловіки у спецробах час від часу вовтузилися біля трансформатора неподалік від нашого двору. І я, коли бачила, виходила до них із претензіями і єхидними, категоричними запитаннями: «Чому так часто», «Доки це буде тривати?», «Що там у їхніх посадових інструкціях мовиться про професійну совість і криворукість»?
На «бабські» причіпляння вони терпляче повідомляли, що наша лінія перевантажена, а на нове обладнання грошей не дають. Що зарплатня у них мала, а працювати на неї потрібно і вдень, і вночі. І в дощ, і в мороз. Що і їм ця лінія вже у печінках…
Я їм не співчувала. Зате зараз з глибокою вдячністю молюся за здоров’я наших енергетиків, праця яких під прицілом ворога стала щоденним подвигом в ім’я кожного із нас.
О, життя українців зараз вимагає міцності, мужності та терпіння. Тому і я знову заповзятливо беруся із сірниками у пальцях за осоружну, але таку необхідну справу. І мені чомусь уявився директор сірникової фабрики малим скупим гномом, котрий бігає між конвеєрами і зловтішно краде в робітників дерев’яні палички і сірку.
Та хай їм грець, тим сірникам! Гадаю, чорти у пеклі будуть користуватися кращими, коли підсмажуватимуть у казанах путіна і його вірнопідданих. А мені для стійкості та наполегливості залишається заспокоювати себе думкою про те, що я зовсім не самотня у цьому світі. Сизиф приречено котив каменюку, Данаїди без пуття наповнювали водою ємність, святий Семен-стовпник багато років медитував на насидженому кам’яному п’ятачку, чимало чорноризців упродовж тривалого часу безвилазно усамітнювалися в печерах. Виховувати неймовірну витривалість у підопічних стало звичною справою в тибетських і буддистських монастирях… Напевно, це важко і коштує чималих зусиль. Я, на жаль чи на щастя, не випробовувала на собі цих практик. Як і тантричної, як і холотропної, як і різних психоделічних а ля Кастанеда. Навіть модною у свій час йогою не займалася. Але як назвати й витримати ті відчуття і стани, яких зазнають на межі людських можливостей малі діти, хворі, немічні старі у холодних, розтрощених будинках, сирих темних підвалах, під обстрілами. Яких російські виродки позбавили світла, тепла, безпеки, даху над головою, а скількох – здоров’я і життя! А як нашим армійцям у залитих багном окопах, у холодних бліндажах, коли щомиті чатує смертельна небезпека!
«Тож не нервуй, – кажу собі, – твоя проблемка настільки дріб’язкова, що зовсім не варта зсуву тектонічних плит негативу у свідомості, купи ненормативної лайки, яку ти нашкребла у своїх філологічних засіках…»
Отак себе і заспокоїла. І натомість увімкнула в душі те світло, котре зараз осяває кожного українця любов’ю, вірою, добротою і мужністю. Рука ще раз лягла на важельок, пальці іншої, переставши тремтіти, знову чиркнули сірником і… нарешті! Вогник конфорки стійко затріпотів під каструлькою з борщем. Все буде гаразд!
Неоніла ДИБ’ЯК