А ви вже поласували останньою ягодою літа? Я, звичайно, про солодко-кисло-терпкий кизил, який ботаніки називають дереном справжнім. На базарах його зараз повно.
Щоранку після кави по-турецьки я з’їдаю піалу стиглих-престиглих ягід кизилу. Виходить чудовий сніданок. Теж, мабуть, по-турецьки.У різних місцевостях його йменують також кизиль, роговик, дерен червоний, деренка, кизильчак, когутики, терник, шон.
Яскраві, червоні, блискучі плоди трохи нагадують плоди шипшини без хвостиків.
Люди запозичили його, як це зазвичай ведеться, у природи й культивують вже багато часу. Історичні джерела повідомляють про знайдені понад п’ять тисяч років тому кісточки кизилу на розкопках людських поселень, розташованих на території сучасної Швейцарії.Легендарний давньогрецький поет Гомер писав, що саме зі стовбура кизилу були зроблені стріли у його героя-мандрівника Одіссея. А також спис засновників Риму – Ромула і Рема, який, увійшовши в землю вказав, де стоятиме вічне місто.
Ботаніки нараховують понад п’ятдесят видів цієї рослини, серед яких є і кущі, і дерева. Плоди вони мають також різної форми – круглі, грушоподібні, бочкоподібні. Достиглі плоди – бордові, темно-червоні, вишневі. Звідси і назва рослини – «кизил». Слово походить з тюркських мов. У перекладі означає «червоний», хоча ягоди деяких сортів бувають рожеві й навіть жовті. Слово, швидше за все, потрапило в українську мову з турецької. Та й сама ягода прибула до нас із Туреччини.
З кизилу готують мармелади, варення, пастилу, компоти. Ба навіть приправи до борщу! Плоди вживають як приправу до м’ясних і рибних страв, засолюють.
Стиглий кизил містить чимало вітамінів (насамперед С, А, РР), органічні кислоти, харчові волокна, ефірні олії. Ягоди наповнені корисними мінералами – фосфором, калієм, магнієм, залізом, сіркою, а кісточки – ефірними оліями. Листя містить ще й токоферол і аскорбінову кислоту. Люди з давніх-давен використовують його і як чай.
Кора кизилу також містить чимало корисних речовин.
Ягоди кизилу тонізують. Їх уживають для відновлення кров’яного балансу, нормалізації артеріального тиску, зміцнення судин, при венозних захворюваннях і набряках ніг, для зменшення запальних процесів. Пектин у його листі та плодах допомагає в разі інтоксикацій організму.
Кизил все ж не рекомендують їсти перед сном і тим, хто має проблеми з шлунково-кишковим трактом. Особливо під час загострення хвороб.
Свіжі ягоди кизилу їдять, якщо вони дуже стиглі, хоча через свої в’яжучі властивості вони не всім до вподоби. А ось компот, кисіль, вино, желе та варення з цих ягід, яке (завдяки високому вмісту пектину) теж схоже на желе, смакують усім. Кизил також можна перетирати з цукром. У такому вигляді його можна зберігати в холодильнику тривалий час.
Але, мабуть, найоригінальніший спосіб зберігання кизилу придумали на Кавказі. Стиглі ягоди протирають через сито, формують з кашки коржі і сушать їх у прохолодному місці. Такий кизиловий «млинець» забезпечує людині добову норму аскорбінової кислоти. Він може зберігатися три роки, а вітаміни і корисні речовини залишаються в ньому живими і неушкодженими. До речі, в такому вигляді кизил використовували під час Першої світової війни.
Біологи називають рослину латинським словом «корнус», що означає «ріг», а отже, міцний. Деревина дерену справді тверда, дуже гарна, з світло-червоним зовнішнім шаром і бурим ядром. Прекрасно полірується, високо цінується як матеріал для столярних і токарних виробів. У давні часи з неї виготовляли ґудзики, тростини і навіть руків’я мечів. Та, мабуть, і зараз виготовляють.
Кора і листя дерену містять таніди, завдяки чому кизилом можна фарбувати шкіру в жовтий чи сіро-зелений колір.
Важливо також, що дерен – цінна ґрунтозахисна порода в прибалкових, лісомеліоративних насадженнях, яка закріплює ґрунт у ярах і крутосхилах.
Кісточки дерену містять чимало олії. У просмаженому стані їх навіть використовують як замінник кави.
А ще дерен – добрий ранньовесняний медонос.
Людмила СТУПЧУК