fbpx

Його шукали кілька тижнів… спочатку серед живих, пізніше – серед мертвих

Вже більше п’яти років, як з ним перервався зв’язок. Потім були довгі дні, тижні очікування і звістка, що Миколи Карнаухова нема серед живих. Сьогодні, 20 липня йому виповнилося б 55. Тоді в 2015 він мріяв приїхати в Рівне на свій ювілей, на свої півстоліття. Проте не сталося… 

Тепер кожен рік його друзі та колеги 20 липня приходять до нього на могилу щоб вшанувати пам’ять і згадати ті часи коли Микола був живий.

Тож і ми вирішили згадати про нашого земляка. Цей матеріал був надрукований в газеті “7 днів” в 2016 році в річницю загибелі Миколи Карнаухова. 

Життя Миколи Миколайовича обірвалося у лютому 2015 року далеко від рідної Рівненщини – в селищі Чорнухине, що на Луганщині.

29 січня стало датою – до і після. До було важко…, а після – нестерпно. 

Саме тоді декілька його друзів отримали смс: «Не поминайте лихом. Йдемо на Дебальцеве». 

Як згодом з’ясувалося, взвод саперів під командою Миколи Карнаухова зайняв будинок на околиці Чорнухиного. Спочатку це була наша територія, потім прийшли російські бойовики. Сапери опинилися в оточенні. Більш як добу наші хлопці утримували позиції. Саме в ті дні надходили від нього тривожні есемески, як-от:

«Вели другий бій, підбили беху (малося на увазі БМП – авт.). Кругова оборона».

А під час коротких дзвінків було чутно постріли та крики.

Останній дзвінок від Миколи був рано-вранці 5 лютого – мамі.

Він дзвонив з чужого телефону, бо в його мобільнику сів акумулятор. Жартував, сміявся, казав, що хоч і оточені, але «ми їх порвемо», і все буде добре. І все… Зв’язок з ним обірвався. В ті дні мобільний зв’язок працював дуже погано, і тому, коли наступного дня пролунала звістка, що в Чорнухине увійшли наші війська, всі чекали лише добрих новин. А те, що вістей нема, списували на поганий зв’язок.

Миколу Карнаухова мобілізували 1 серпня 2014 року. Він жартома казав, що його кілька разів проводжали на війну, та все ніяк не могли випровадити. Уперше отримав повістку ще в квітні 2014-го. Однак тоді його хоч і визнали придатним, але не призвали. Друга повістка прийшла через місяць-півтора. Тоді він прибув у військкомат з речами, але знову повернувся додому. І лише в серпні його призвали втретє і відправили до Львова, у військову академію. А наприкінці серпня Микола отримав призначення в батальйон «Кіровоград-1».

Карнаухов став командиром інженерно-технічного взводу, пізніше – командиром роти. На Донеччині Микола почав писати вірші. Час від часу есемесками надсилав їх друзям. Писав про все, що спадало на думку.

У січні саперів почали використовувати як мотострілків. Вони ходили в розвідку та засади, охороняли об’єкти, словом, виконували не властиві саперам завдання. І ось наприкінці січня їх перекинули в район Дебальцевого. В той час страшнішого слова не було…

Він любив літаки, військову техніку, цікавився історією воєн… Армія – ця тема була для нього понад усе. Був справжнім другом. Казав правду в очі, ніколи ні під кого не прогинався. Міг встати на загальних зборах в університеті і висловити зауваження ректору, коли щось було не так. А його бійці навіть не здогадувалися, що поряд з ними воює кандидат наук. Він був старший майже за всіх у своєму взводі, тож був для бійців справжнім «батею». Турбувався, щоб усе в його хлопців було. Коли приїздив у відпустку, то щоразу намагався запастися для хлопців смачненьким. Казав, що каші вже набридли…

Після того, як з Миколою та його тринадцятьма бійцями обірвався зв’язок, почалися дні очікування і сподівань на будь-яку інформацію. Згодом ті, хто врятувався з Чорнухиного, розповідали, що Микола і ще один солдат були важко поранені, а ще двоє бійців взводу вбиті.

«Ми просто не змогли їх винести, були дуже сильні обстріли. І ті, хто міг ходити, вийшли, а хто не міг – залишилися», – розповідали бійці.

У родичів та друзів залишалася надія, що Микола потрапив у полон… Але пошуки в госпіталях та списках полонених не давали жодної інформації. Згодом на одному з російських сайтів з’явилося відео з телефону загиблого українського бійця. На ньому друзі впізнали і Миколу Карнаухова. Росіяни додали до відео жахливі кадри розстріляних російським танком військових…

 Їх шукали кілька тижнів… Спочатку серед живих, пізніше – серед мертвих. Але про тих, хто залишився в Чорнухиному, не було ніякої інформації. Лише на початку березня у дніпропетровський морг з-під Дебальцеве почали звозити тіла військових, які там загинули. Серед них був і Микола…

В травні 2015 року Указом Президента Микола Карнаухов був нагороджений  орденом «За мужність» (посмертно)…

Наша довідка:

Карнаухов Микола Миколайович 

Народився 20 липня  1965 року в місті Кокчетау, Казахстан. Закінчив Національний університет водного господарства та природокористування, інженер-механік, згодом у ньому викладав, доцент кафедри автомобілів та автомобільного господарства, кандидат технічних наук. Мобілізований в серпні 2014 р., командир взводу саперів 57-ї окремої мотопіхотної бригади. Загинув 6 лютого 2015 р. після бою під Чорнухиним поблизу Дебальцевого під час танкової атаки російських збройних формувань на взводно-опорний пункт «Віталій», похований 10 березня 2015 року на Алеї Героїв у Рівному. У жовтні 2015 р. у НУВГП відкрито меморіальну дошку його пам’яті. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (26.02.2015, посмертно). Його ім’я носить одна з вулиць Рівного. Згідно рішення Рівненської міської ради № 5756 від 17 вересня 2015 р. присвоєно звання «Почесний громадянин міста Рівне» (посмертно).

Світлана ПІКУЛА

Читайте також: Іловайський котел. Кривавий серпень 2014 року.

Щоб постійно бути в курсі новин підпишіться на наш Telegram