Як Дядько Пол, через відповідальність, в народ ходив

Щоб постійно бути в курсі новин підпишіться на наш Telegram

Тим, хто переміг на виборах, добре. Принаймні їх вітають. А от що робиться в душах тих, кому не пощастило? Про це редакція «7 днів» поцікавилася в начальника управління інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Рівненської ОДА Олександра Поліщука (відомого в журналістських колах як Дядько Пол), якому мало що забракло, аби стати депутатом облради.

– У кожній історії є свій пролог. Отож, спершу про те, що підштовхнуло до ідеї балотуватися до обласної ради?

– Це все через відповідальність.

– Доволі несподіваний поворот…

– Знаєте, за що я поважаю зоозахисників або тих, хто займається благодійністю? За те, що вони не бояться брати на себе відповідальність. За братів наших менших, за тих, хто потребує допомоги ближнього. Відповідальність – це та риса, яку я дуже ціную у кожній людині. І нетерпимо ставлюся до безвідповідальності.

Тож, відчуваючи в собі внутрішню силу та бажання взяти відповідальність за добробут рідного міста, пішов на вибори. Депутат обласної ради – це не супермен, який негайно вирішить всі проблеми. Але це той, хто може відстоювати інтереси простих людей. Я хотів бути депутатом, якого можна взяти за руку, піти із ним, наприклад, в медзаклад, у якому з вами обійшлися не по совісті, і спробувати разом виправити несправедливість. Тобто, бути відкритим і доступним для людей. Спробувати повернути визначенню «народний обранець» його першопочаткове значення. Людина від народу, яка працює для народу.

– Очевидно, ви йшли на вибори, щоб перемогти. Чому ж не вдалося?

– Це одна з метаморфоз цих виборів (посміхнувся, – ред). Я балотувався до облради по 4-му виборчому округу – це пів Рівного: мікрорайони Північний, Ювілейний, Золотіїв, Льонокомбінат і центральна частина міста. На цьому окрузі було 76 кандидатів від 12 партій.

Із 76 претендентів я – на шостому місці за кількістю набраних голосів. Більше за мене на окрузі голосів виборців здобули лише Світлана Богатирчук-Кривко, Роман Шустик, Олексій Бучинський, Зураб Кантарія та Наталія Хомич.

Попри доволі високу довіру виборців, я не пройшов. Нинішнє виборче законодавство так побудоване, що «спрацьовують» списки партій, якщо кандидат на окрузі не подолав виборчу квоту. За мене проголосували 933 рівнян. Це більша підтримка, ніж у 5 із 16-ти кандидатів на посаду міського голови Рівного. При тому, що 4 округ – це лише півміста. А потрібно було набрати 1093 голоси, аби стати депутатом облради. Відповідно, усі набрані мною голоси пішли до партійної «скарбнички» і депутатами стали ті, хто у списку були на перших сходинках. Звісно, крім тих кандидатів, хто набрав цю квоту.

– Щоб перемогти, треба було завоювати прихильність виборців. Яким чином намагалися робити це?

– Насправді у мене інструментів було небагато. Щирість. Відкритість. Зрозумілість.

Відкрився людям таким, як я є: розповів про своє життя, дитинство, становлення. Чорним по білому розписав свої пріоритети як депутата. Познайомив усіх із особистим та сокровенним. Люди мають вибирати не кота в мішку, а чітко знати, що це за людина, на що здатна. Зрештою, збагнути: близька чи далека кожному з рівнян за цінностями. Дізнатися, який у неї внутрішній світ. Використовував для цього різні інформаційні майданчики: бюлетені, плакати, відео- та радіоролики, листівки, інтернет тощо.

– Чи траплялися якісь курйози в ході передвиборчої кампанії?

– Курйози? Важко пригадати. Вже після виборів багато моїх знайомих казали, що підтримали мою кандидатуру і до обласної, і до Рівненської районної ради. От тільки до районної я не балотувався (сміється, – ред). Там дійсно серед кандидатів було прізвище Поліщук зі схожими ініціалами, але це була інша людина. Мабуть, мої знайомі «насипали» їй голосів, думаючи, що то я.

– Чи вірили у перемогу? Що планували зробити, якщо б стали депутатом облради?

– Один відомий тренер, навчаючи своїх вихованців, колись сказав фразу: «Є тільки одне місце – перше». Вибори – це своєрідні змагання. Не бачу змісту брати участь у змаганнях, якщо не прагнути перемагати. А на поразках треба вчитися, робити висновки і рухатися далі.

Серед моїх топ-5 пріоритетів, як депутата облради, було покращення надання медичних послуг, боротьба з наркоманією та алкоголізмом, соціальний захист малозабезпечених, створення робочих місць через залучення інвестицій та вирішення екологічних проблем Басового Кута і річки Устя. По кожному із цих пунктів я детально розписав, що саме робитиму.

Без відповідних повноважень більшість запланованого важко, або неможливо реалізувати…

– Участь у виборах передбачає фінансові вливання. Дуже потратилися на свою кампанію?

– Я людина відкрита, не бачу сенсу приховувати. Мільйонів не тратив, бо не маю. Вся виборча кампанія обійшлася у більш як 37 тисяч гривень.  Це друк різної поліграфії, трансляція ролика та ТБ і радіо, інтернет-реклама. На виборах максимально широкій аудиторії донести, з чим ти йдеш на вибори, що хочеш зробити для людей, можна тільки так. В міру можливостей кожен кандидат, який претендує на перемогу, витрачає для цього власні кошти.

– Чи не шкодуєте, що брали участь у виборах? Які уроки взяли з набутого досвіду? Ще раз балотувалися б?

– Ви ж пам’ятаєте, є тільки одне місце – перше.

Маю запал і бажання творити зміни у рідному місті. Це можна робити в різних форматах, не обов’язково в статусі депутата. Були б повноваження.

Комфортне для кожної людини Рівне із безпечними вулицями та затишними дворами – моя мрія. Я не боюся брати відповідальність. І, сподіваюся, ще матиму можливість втілити цю мрію у життя.

Спілкувався Василь ГЕРУС

Діліться корисною інформацією з друзями: