Рівнянка Мирослава Горобець вишиває сорочки воїнам ЗСУ. Почала торік. Зараз працює вже над сьомою вишиванкою.
Про це пише Рівненська ОВА.
Ці сорочки – з міцного конопляного полотна оливкового кольору, який не суперечить військовій формі. Тим часом майстриня працює у старовинних техніках. І ці вишиванки, створені з любов’ю і молитвою, також є оберегами.
Пані Мирослава – одна зі 114 майстринь з усієї України, які на сьогодні приєдналися до проєкту #сорочкадлязахисника, ініційованого черкаською вишивальницею Оксаною Поступак. Усі вони – волонтерки, які хочуть підтримати воїнів, що боронять рідну землю.
Мирослава Горобець працює вчителькою музики, також є регентом у церквах Рівненсько-Острозької єпархії ПЦУ, а ще очолює Рівненське обласне відділення Союзу українок. Вишиває уже упродовж 30 років. Розповідає – цьому її навчила мама.
«Дуже люблю вишивати, досліджую різні шви, щоразу намагаюся навчитися чомусь новому. Так, окрім косого хрестика, опанувала, зокрема, техніку мережки настилом по сітці, шов штапівку, лічильну гладь, лиштву, солов’їні вічка, – пояснює жінка. – Якось я натрапила у соцмережах на пост майстрині Оксани Поступак. З цього все і почалося. Вона написала, що є така потреба. Я вирішила долучитися. Звичайно, ми донатимо на ЗСУ, свічки заливаємо, сітки плетемо, коржики печемо, але все одно відчувається, що цього замало. Бо воїни заради нас кров проливають і життя не шкодують. Дуже тішуся, що потрапила в проєкт і можу хоч трішечки піднести дух нашим захисникам».
Зараз пані Мирослава вишиває сорочку бойовому медику з Рівного. Взагалі ж серед захисників, яким вона створила такі обереги, є і танкіст, і медсестра.
Майстриня зізнається, жіноча сорочка вишивалася довше.
«Доволі складним був шеврон – там змія, меч, крила, скальпель і ножиці. А ось танкісту вишивала розсипним хрестиком. Це доволі цікава техніка, візерунок виходить, наче замаскований. Взагалі ж про хлопців, яким вишиваємо, майже нічого не знаємо. Нам вказують тільки розмір і зріст. А ще я вишивала сорочку і своєму чоловікові – він зараз також у лавах ЗСУ», – каже жінка.
Майстрині використовують конопляне полотно. Воно доволі міцне, щільне і приємне до тіла. Мирослава Горобець згадує випадок, коли вже готову сорочку передавали бійцю. Він дуже тішився. Казав, що це неймовірна краса і сила. А ще хвилювався, як же таку неймовірну річ він вдягне під «броник».
Тож у цьому проєкті вишивальниці використовують тільки такі техніки, які не руйнують основне полотно. Виріб має бути міцним і зробленим із гарними думками, бо це ж оберіг, переконані майстрині-волонтерки.
«Ми й нитки використовуємо лише чотирьох кольорів – оливковий, жовтий, синій та бордовий. У таких тонах добираємо візерунок. Річ у тім, що сорочка не має видавати хлопця і не повинна бути йому на шкоду. Ми за цим теж стежимо», – пояснює майстриня.
Загалом учасниці проєкту створили й передали військовим 150 сорочок. Мирослава Горобець пригадує, що першу бойову вишиванку створила фактично за два тижні. Перед роботою попросила благословення у священника. І завжди, коли береться за цю справу, починає з молитви.
Працює, в основному, з полотном оливкового кольору. Але була й біла сорочка, вишита синіми та жовтими нитками.
«Це вже була моя ініціатива. Я часом волонтерю з фондом «Руєвит». Якось на майдані вони плели сітки й збирали кошти на потреби ЗСУ. І з ними був військовий на інвалідному візку після поранення. Я підійшла поспілкуватися і подякувати за те, що боронить нас, а він почав говорити по-російськи. Я здивувалася з того вголос. Він виглядав спантеличеним. Але ми розговорилися. Зрештою, я допомогла дістатися захиснику назад в лікарню. Виявилося, що чоловік родом із Кривого Рогу. Коли військовий дізнався, що вишиваю сорочки, захотів і собі. Але я відповіла, що москалям не вишиваю. І він не сприйняв це у штики, а навпаки дуже старався розмовляти українською. Ось йому я й вишила сорочку з синьо-жовтим візерунком на білому полотні».
Тим часом майстрині проєкту завжди просять воїнів, щоб вони сфотографувалися у бойових вишиванках і надіслали знімки. Звісно, їх не викладають у публічному просторі, не показують облич хлопців. Однак жінки кажуть, що їм дуже приємно побачити захисників у такому вбранні. А найцікавіше, що кожна сорочка, вишита і пошита майстринями, ідеально на них лежить.
Тим часом учасниці проєкту працюють далі. І до них приєднуються нові майстрині-волонтерки.
Разом із тим тканина, яку використовують жінки, дуже якісна і водночас дорога. Тому вони потребують донатів, аби бойових сорочок-оберегів було більше.
Фото: Рівненська ОВА
Читайте також: У селах жінки отримують на 15% меншу зарплатню ніж чоловіки