Війна зруйнувала життя українців, принесла горе, сльози. Тисячі людей масово втікають з окупованих територій, шукаючи прихистку не лише в Україні, а й далеко за її межами.
Про внутрішньо переміщених осіб, які вибралися з прифронтових та окупованих територій і прибули на Рівненщину, йдеться на сторінках ювілейного випуску інформаційного бюлетеня для людей з інвалідністю та людей поважного віку «Інва.net».
Ідея записати спогади з’явилася під час надання послуг ВПО у бібліотеках області. До книгозбірень переселенці приходять сім’ями, аби взяти книгу, поспілкуватися. Серед тиші друкованих видань відпочити душею. Під час бесід з бібліотечними працівниками вони уривками згадують пережите. Дехто в розмовах обходить болючу для себе тему, щоб ще раз не переживати жахи війни. Відвідувачі бібліотек різні за віком, статтю, з різних міст України: Харкова, Лисичанська, Первомайська, Нової Каховки, Лиману, Бучі, Коростеня, Маріуполя, Макарова, Ірпеня, Краматорська, Вугледару. Та біда на всіх одна − війна.
Часто відвідує Рівненську обласну універсальну наукову бібліотеку Валерія із Маріуполя зі своїм сином Данею.
«У бібліотеці хороші, приємні працівники, чудове середовище. Тут, у Рівному, в нас немає друзів. Отож мій синочок (йому п’ять років) залюбки грається в дитячій кімнаті. Особливо любить складати конструктори. А ще він читає. У формулярі записано вже кілька дитячих книг. Даня поступово вчиться розмовляти українською мовою», − каже Валерія.
У невимушеній розмові спливають спогади про життя в окупованому Маріуполі: «Холола в жилах кров від одного усвідомлення, що всі тут приречені на смерть. Але ми, в основному жінки та діти, вибрали життя і боротьбу за виживання. Тут, на волі, мені досі мариться рідне місто. Дім, якого вже нема». Про життя в «пеклі» та «на волі» розповідається в історії «Сповідь».
«Дев’ятнадцятого березня стало «гаряче», почастішали обстріли. Проїзні частини вулиць і тротуари завалені уламками скла від житлових будинків та вітрин магазинів. Були проблеми з продуктами. 24 березня 2022 року я прийняв важке для себе рішення виїхати», − йдеться в історії «Іван Артюх із Сєвєродонецька релаксує в обласній бібліотеці».
У книгозбірні 82-річний чоловік знайшов друзів, які допомагають і словом, і ділом. І просто вислухають. Щоразу він заходить у відділ соціокультурної роботи, відвідує лекції про здоровий спосіб життя, а ще – «Клуб любителів поезії». Бо й сам пише вірші.
У нарисі «Разом віримо в перемогу» − спогади читачів Мізоцької бібліотеки, які записала для «Інва.net» Оксана Пальчевська, завідувачка книгозбірні. З тисячі ВПО, які проживають у Мізочі, чимало приходить до книгозбірні, щоб зробити копії документів, знайти необхідну інформацію в Інтернеті або почитати цікаву книгу. Галина та Людмила з Вугледару пригадують:
«Збиралися вночі, дуже швидко. Брали тільки найнеобхідніше. Поспішали, щоб у перерві між обстрілами добігти до волонтерів. Вже коли їхали в автобусі, то бачили на дорогах розстріляні автомобілі, автобуси. Було дуже страшно. Недавно знайомі повідомили, що наш будинок тепер без вікон і дверей, усередині все розграбоване. Місто прострілюється, вулиці заміновані. Повертатися немає куди…»
Двічі втікала від війни сім’я Оксани, вчительки іноземної мови: у 2014 році − з Донеччини, у 2022-му − з Ірпеня. Квартира, яку вони нещодавно купили, ремонту вже не підлягає. Жінка часто приходить у бібліотеку, аби проводити онлайн-уроки для дітей, взяти літературу додому.
Своєю історією втечі від війни з села Дружківка Краматорського району, нелегкий період адаптації її російськомовних дітей в школі села Зоря Рівненського району поділилася на сторінках видання вчителька Вікторія Дерев’янко («Не здаюся, сподіваюся на краще»).
«Дорога була дуже важкою… На лавах, де зазвичай сидять четверо, розміщувалося дев’ять осіб. Їхали в цілковитій темряві, дуже довго, часто зупинялися».
Зорянська бібліотека, якою завідує Євгенія Мініч, стала для сім’ї другою домівкою. Автоматизовані робочі місця, Інтернет допомагають дітям навчатися онлайн. Тут вони почувають себе комфортно, затишно, отримують чимало позитивних емоцій в оточенні цікавих героїв ілюстрованих казок та оповідань.
Бібліотечні працівники РОУНБ побували з літературою в спеціалізованих закладах Рівненщини, де тимчасово проживають ВПО. У КЗ «Рівненський обласний центр комплексної реабілітації інвалідів» РОР, що неподалік Олександрії Рівненського району, знайшли прихисток тридцять мешканців Будинку милосердя з Новомихайлівки Донецької області. «З самого початку війни нас постійно бомбили. Влучили бомби в храм так, що аж куполи знесло. На допомогу прийшли волонтери. Багатьох важкохворих у транспорт переносили на руках. Повезли нас на Західну Україну, − згадує переселенець В’ячеслав. («Історія мешканців Будинку милосердя з Донеччини»).
85-річна Олександра Іванівна та її 50-літній син Анатолій, інвалід першої групи «А», потрапили під ракетний обстріл на вокзалі в Краматорську. Вони дивом залишилися живими. «Душа болить. Отак інколи як заболить, так на колінах повзла б додому, до свого гнізда, яке все життя зводила. А тепер все пропало, нічогісінько нема», − каже Олександра Іванівна («Як в раю»).
Свою історію розповіли Сергій та Світлана Луків з-під Києва. В центрі на реабілітації їхні двоє тринадцятирічних дівчат-близняток. Ірина і Надійка мають інвалідність, ДЦП.
З надією на одужання свого єдиного 12-річного внука Андрійка, який уже два роки перебуває в комі, живе Світлана Василівна з Коростеня Житомирської області.
На сторінках «Інва.net» знайшли відображення історії нечуючих переселенців з Харківської та Київської областей, записані завідувачкою відділу РОУНБ Іриною Усович. ВПО опікується Рівненська обласна організація Українського товариства глухих (РОО УТОГ).
До написання історій біженців долучилися місцеві письменники. Іванна Голуб у нарисі «Заклад, де живе віра, надія та любов» описала історії Сергія – уродженця міста Сєвєродонецька Луганської області та незвичну долю молодої мами Христини з міста Перм Лисичанського району цієї ж області, яка прибула в Рівненський центр соціально-психологічної допомоги з маленьким новонародженим синочком. Під час обстрілів жінка передчасно народила дитину. (Імена змінено).
Інтригує назва нарису ексголови спілки письменників України Лідії Рибенко «Часом я вас ненавиджу…» (із розмови з Ларисою Найдьоновою з Харкова). «На підході до бібліотеки ти опиняєшся на превеселому плацу Лебединки, сповненому сміху дітей, котрі тут опановують ази водіння на своїх перших самокатиках та кумедних машинках, посмішок їхніх батьків, щасливого блиску очей закоханих. А тобі вчувається ревище літака. Того самого, який прилетів на третій день війни і кинув бомбу на Харків. І ти ненавидиш їх усіх: як вони можуть, як їм не соромно так відверто веселитися, коли твоє місто, твій рідний Харків у цю мить потерпає від обстрілів, від руйнацій», − каже Лариса.
Про Анатолія Кичинського, відомого українського поета і художника, автора понад двох десятків книг, лауреата низки премій, у тому числі – Шевченківської, який змушений був залишити скарби душі своєї – картини, книги та дорогі серцю речі у своїй затишній херсонській квартирі, йдеться в ще одному нарисі Лідії Рибенко «Поки що мені не пишеться…» Вірші Анатолія Кичинського в рубриці «Творчість» видання «Інва.net».
Письменниця Любов Пшенична оповідає непросту долю Лізи Федорівни Глівки, яка на дев’ятому десятку після перенесеного інсульту змушена була тікати від війни. «Із чотирнадцяти автівок вціліли тільки чотири. Їхня в тому числі. І п’ятнадцять мертвих невинних людей. Колону просто методично розстрілювали орки. А старенька жінка тільки заніміло дивилася на те і мовчала» (Як пташка, змушена бути у вирії).
Долучилася до написання спогадів очевидців війни і журналістка з Березно Юлія Іванюк. Її нарис «Війна двічі їх наздоганяла» про життя пані Тетяни, яка у 2014 році, залишивши все, виїхали з дітьми із Первомайська до Лисичанська. Та війна наздогнала їх.
В інформаційному бюлетені «Інва.net» читач знайде інші свідчення ВПО про війну, як-от: «Вибратися живими», «Втеча від окупації», «Мріємо повернутися в рідний Макарів», «Мрії збуваються. Історія біженців з Київщини», які записані бібліотечними працівниками Рівненщини – це важливі докази звірств рашистів проти мирного населення для сучасних та прийдешніх поколінь. Аби ніхто й ніколи не казав, що цього не було.
Розлогіше читайте на сайті РОУНБ. «Інва.net», число 37 http://libr.rv.ua/data/library/img/186.pdf
Слухайте: «Аудіобібліотека« https://audio.libr.rv.ua/invanets
Раїса ЩЕРБАН,
головна бібліотекарка
Рівненської обласної універсальної наукової бібліотеки
Читайте також: Аби бути здоровим, головне – не лінуватися