Успішні люди. Вони своїм життям, вчинками і здобутками здатні не лише викликати щиру повагу і захват, а й надихнути на великі справи інших. Самі вважають, що немає чіткого алгоритму того, як досягти вершин у житті, мистецтві, спорті чи бізнесі. Хоча при цьому зізнаються, що мають певний набір принципів, який гарантує успішність обраної справи. Іншими словами, філософію успіху.
Сьогоднішня гостя рубрики «Філософія успіху» Яна Герус – сертифікований викладач TKT, TESOL. Народилася в Магадані. 2003 року закінчила Рівненську гуманітарну гімназію, а через п’ять років, з відзнакою – Рівненський державний гуманітарний університет. Із 2005-го працювала в Студії дитячого дошкільного виховання «Ладоньки» при МПК «Текстильник» та викладачем іноземних мов в університеті «Україна». 2008 року започаткувала Центр іноземних мов «Аякс».
– Яно, чим не задовольняла робота викладачем у ВНЗ, що вирішила відкрити свою приватну школу іноземних мов?
– Ще навчаючись у РДГУ, я паралельно працювала у студії розвитку дошкільнят. Після закінчення університету викладала у вищому навчальному закладі. В обох структурах організація навчального процесу була недосконалою. Принаймні я уявляла собі все по-іншому. Але встановлені міністерством освіти та керівництвом рамки не дозволяли втілити задуми на практиці. Так зародилася ідея створити щось своє і там мати можливість сповна реалізувати свій педагогічний потенціал.
– У житті часто-густо буває, що не так складається, як гадається? Якими були перші кроки налагодження власної справи? Що давалося найважче?
– Так було і в мене. Дуже важко розпочинати щось, подібного до чого в Рівному ще немає. Люди зазвичай недовірливо ставляться до всього нового і незрозумілого. В той час, коли в мене «на носі» була декретна відпустка, багато учнів просилися на приватне навчання, оскільки працювати в університеті та студії я вже не могла. Ось тут я й зрозуміла, що час настав. Треба рухатися вперед і реалізовувати свої плани. І почалося: оформлення документів, пошук приміщення під оренду… Вперше я зіштовхнулася з тим, що не так просто оформити документи за один день і знайти оренду за мінімум. Підтримали та допомогли рідні. Якби не вони, я б, напевне, зупинилася. А може, й ні.
Найважче було переконати всіх, що нам можна довіряти. Ще – методичне забезпечення. Це зараз є все, що ви хочете, – книжки, диски, плакати, програми… А коли починали ми, нічого цього не було. Ми з чоловіком вночі малювали плакати, писали вручну картки і записували власний голос на аудіо. А потім із тубусами і пакетами ходили викладати.
– Перший успіх. Коли він прийшов? Як збагнули, що на правильному шляху?
– Я відчула, що ми з чоловіком на правильному шляху, коли перестали справлятися самі та виникла необхідність пошуків викладачів у нашу команду. Тут мені пощастило – ними стали наші сестри, які теж вчилися на філологів і педагогів. Студенти почали радити нас своїм рідним, друзям і знайомим. Але на той час ми займалися тільки з дітками. Паралельно до нас почали проситися дорослі. Їм сподобався наш підхід і методика. Хоча й секрету особливого не було – ми просто любили те, чим займалися!
–Чи задоволена тим, чого вже досягла в житті?
– Коли побачила цифру 1500, то дуже зраділа. 1500 вдячних студентів. 1500 успішних екзаменів, влаштувань на роботу, виїздів за кордон. Але ми не зупиняємося, і ця цифра росте щодня. Дійсно отримую неймовірне задоволення від того, чим займаюся. Я знайшла себе! А це справді успіх. Що я маю зараз? Сім’я, яка повністю підтримує у всьому, неймовірний колектив, який працює так, що імідж нашого центру найкращий у Рівному, а головне – вдячні клієнти. Так, я абсолютно задоволена тим, що маю на сьогодні.
– Що складніше – піднятися на вершину, чи підтримувати набутий імідж?
– Піднятися на вершину, коли немає конкуренції і ти вперше почав займатися тим, аналогів чому немає в місті, – неважко. А от щодня доводити, що недарма ти в ТОПі і справедливо знаходишся на цій вершині – набагато важче. Хоча, не приховую, останнє – набагато цікавіше. В умовах здорової конкуренції ти ніколи не зупиняєшся на тому, чого вже досяг, а намагаєшся постійно рухатися вгору і шукати нові шляхи розвитку.
– В усього, як у медалі, є дві сторони – видима і невидима. Яка вона, ціна успіху?
– Паралельно з тим, що обожнюю робити, я змушена займатися тим, чого не люблю. Це – керувати. Моє ж покликання – викладання. А організаційні моменти, то ярмо. Дуже важко переступати через себе, бути жорсткою, вимогливою, закривати очі на людський фактор і тримати свою позицію до кінця. Дуже важко в умовах сьогоднішньої ситуації в Україні робити все прозоро. Хоча, чесно кажучи, поки справляємося. Команда – це основне. Є правильна команда – є підтримка. А я щаслива від того, що мені пощастило працювати з однодумцями.
– Які амбіційні плани виношуєте?
– По-перше, створити навчальне середовище, де не тільки можна вивчити іноземні мови, але й гарно провести час. Вчитися і так важко, а чому б не зробити цей процес настільки приємним, щоб не хотілося йти додому?
Дещо коробить питання придатного приміщення. Хочеться, щоб був комфорт, затишок.
Також розвиваємо дистанційну форму освіти. Це дасть можливість тим, хто не в змозі приходити до нас на навчання, займатися з нашими супервикладачами онлайн.
Ну і, звичайно, вийти на міжнародний рівень. Заводимо знайомства з іноземними школами і, сподіваюся, в найближчому майбутньому будемо активно ділитися досвідом.
– Власною справою може займатися будь-хто, чи для цього потрібні особливі задатки?
– По-перше, потрібно бути фанатом того, що ти робиш. Уміти ставити пріоритети. Це дуже важко займатися своєю справою. І, щоб усе вийшло, треба бути готовим важко працювати на рівні з іншими працівниками, а не приходити й забирати гроші. Треба бути готовим до недоспаних ночей, зіпсованих нервів і агресії оточуючих.
Власною справою може займатися не просто людина, яка вміє керувати. Людина має вміти вести за собою колектив і показувати приклад. Людина має знати на 100%, що вона зробила вірно вчора, робить вірно зараз і на 100% має бути впевнена у завтрашньому дні.
Тому, на мою думку, це може далеко не кожний.
– У вас є кумири, яких ви наслідуєте?
– Моїм кумиром був, є і буде мій батько. Саме він навчив мене тому, що можна бути і керівником, і лідером, і людиною водночас. Я дуже схожа на свого батька. Але я дійсно цим горджуся і всякий раз, як є якісь сумніви, думаю, що б у тій чи іншій ситуації зробив мій тато. І це дійсно працює. Мені дуже шкода, що його немає з нами, щоб допомогти і підказати. Але за своє життя він показав, і не тільки мені, що таке бути людиною.
– Чи не заважає робота повноцінному особистому життю? Чи не позбавляє вона звичайних сімейних радощів?
– Вважаю, в усьому має бути баланс. Я намагаюся приділяти увагу і дітям, і чоловікові, і роботі. Це нелегко – всюди встигнути, але можливо. Бувають моменти в житті, коли відчуваєш, що далі не можеш. Хочеш зупинитися і жити тихо-мирно. Але це відчуття триває не довше, ніж один день. Далі знову включається моторчик, і – до роботи. Я щаслива жінка, адже біля мене чоловік, який у всьому підтримує, дітки, які ростуть самостійними і завжди розуміють, коли у мами багато роботи. Родина, яка у будь-яких ситуаціях, що б не сталося, допомагає.
– Які ваші особисті захоплення?
– Спорт. Він дозволяє мені розслабитися. Дуже люблю малювати, хоча не завжди вдається відводити стільки часу, як хотілося б. І, звичайно ж, мови. В нашому світі, де все рухається зі швидкістю світла, потрібно постійно розвиватися, щоб не впасти на дно.
Обожнюю подорожувати. Нові країни та культури – як ковток свіжого повітря. Подорожі приносять мені натхнення, нові ідеї.
- Українська фехтувальниця Ольга Харлан стала Барбі
- Рівнян запрошують поринути в казку сучасного танцю
– Як вам вдається всюди встигати?
– Тайм менеджмент. Жартую. Мені катастрофічно не вистачає годин у добі. І взагалі, хто сказав, що я все встигаю?
– Вдома ви спілкуєтеся англійською чи виключно українською?
– Вдома в нас – суржик. Поєднання української, англійської, французької та німецької. Діти вчать всі ці мови, батьки викладають. Підбираємо те слово, яке легше сказати у конкретній ситуації. Причому мови не плутаються.
– Як мама-відмінниця виховує своїх дітей: вимагає від них максимальної самовіддачі, чи дозволяє їм якусь слабинку?
– Я мама-солдат. У нашій сім’ї діти мають все робити на 100%. Вчитися на 100%, досягати успіхів у спорті – на 100%. У цьому мене підтримує чоловік. Тому з цим суперечок у нас не виникає. Так мене виховували, так виховували мого чоловіка. Діти в нас мають бути самостійними, відповідальними, такими, за яких не соромно. І, чесно, в нас найкращі діти! Нам є чим пишатися.
– Що, виходячи з власного досвіду, порадили б тим, хто ставить перед собою високі цілі?
– По-перше, завжди бути людиною. Доброю до інших людей. Адже теорія про те, що потрібно досягати успіху, йдучи по головах, на мою думку, хибна.
Потрібно «горіти» своєю ідеєю. Повністю зануритися у справу, якою плануєте займатися. Але не ігнорувати тих, хто хоче допомогти.
Прислухатися до порад. Іноді збоку все виглядає інакше.
І, врешті-решт, вірити, що все вийде!
–Чи почала б знову все спочатку?
– Так. Шлях, який я пройшла, неймовірно цікавий і захоплюючий. Цей досвід зробив мене такою, якою я є сьогодні. Він мене познайомив з неймовірними людьми і навчив управляти життям. Адже воно – цікава подорож, і, сподіваюся, в майбутньому вона буде ще цікавішою.
Спілкувався Ігор КОПАЧ
Постійно бути в курсі новин Вам допоможе Telegram-канал газети «7 днів»