Її часто порівнюють із мамою. Вочевидь, завдяки впливу на дитячу душу, за науку, наставництво та підтримку. Вона була у кожного. Їй присвячують вірші та пісні. Про неї ми згадуємо з теплотою та вдячністю, адже спогади ці нерозривно пов’язані з найсвітлішою частиною нашого життя – дитинством. Перша Вчителька.
Напередодні Дня вчителя спілкуємося про роль педагога в житті дитини з вчителькою молодших класів РАЛ «Престиж» ім. Лілії Котовської Оленою Іванівною БРИКСОЮ.
– Початкова школа – дійсно надзвичайно важливий етап для дитини. Це фундамент і база для подальшого навчання і навіть життя. Якщо вона міцна і добра, то й далі усім буде простіше. Тому намагаюся давати своїм ученицям не лише обов’язкову програму. Вчу їх думати, самостійно знаходити відповіді на складні питання. Не використовую 100% готовий матеріал. Ми, не відкриваючи підручника, намагаємося самі дійти до якогось висновку, проводимо науково-пошукову діяльність, знаходимо відповіді на питання. А тоді відкриваємо підручник і переконуємося у правильності наших міркувань. І тішимося з того. Це готує дівчат до дорослого життя, щоб вони не боялися складних ситуацій, а вміли знаходити з них вихід. Я за те, щоб дітям було комфортно і цікаво в школі, щоб вони хотіли сюди іти. Намагаюся робити максимум для цього.
Нинішні діти – зовсім інше покоління. Вони відкриті, не знають кордонів, обмежень, вони легкі й цікаві. Точно знають, чого хочуть. І для мене вони теж свого роду вчителі, які навчають, надихають. Навіть коли щось не виходить чи не спрацьовує, роблю висновки і йду далі, розвиваючись разом з моїми дівчатками.
– Ваш ліцей – із гендерно роздільним вихованням. Хлопчики та дівчатка навчаються в окремих класах. Така практика існувала в минулому столітті. Хоча й нині найпрестижніші школи (приміром, у Великій Британії) працюють за схожою системою. Які особливості такого навчання для вас, як для педагога, і для ваших учнів?
– Дійсно, наша школа – одна з чотирьох в Україні, де діє така система навчання. На мій погляд, вона має великі плюси. Приміром, існують теми, які зручніше обговорювати сам на сам у дівчачому товаристві. І так само серед хлопців. Разом з тим, дівчата та хлопці не ізольовані одне від одного. Діти навчаються в одному приміщенні. У них є спільні уроки: фізкультура, хореографія, українська мова. Спільні прогулянки, свята, екскурсії, поїздки – лише разом. У класі хлопчиків так само є свої теми. У них в другій половині дня є вчитель чоловік. Він – своєрідний приклад і наставник для них. Це корисно для діток, які живуть у неповних родинах. Хлопців вчать бути мужніми, відповідальними. Мені здається, що вони ставляться до дівчаток з більшою повагою. Але в старших класах їх об’єднують і всі навчаються разом.
– Кілька років тому, коли ви почали працювати з новим класом першачків, в Україні запрацювала Нова українська школа. Яким був для вас цей перехід?
– Ми багато готувалися, навчалися на спеціальних курсах. Особлива вдячність за допомогу нашим коучам Тетяні Пучко та Ларисі Меркотан. Але, знаєте, учитель – це така професія, де навчатися потрібно постійно. Окремі елементи НУШ я впроваджувала зі своїми четвертокласницями ще коли ця система була на етапі підготовки до запуску. Переконалася, що вона робоча та дівчатам подобаються зміни. Тож і нині багато використовую дослідів і експериментів. Це дуже до душі моїм ученицям і запам’ятовується, дає глибше розуміння теми. З власної ініціативи багато вивчаю про мозок, пам’ять, підсвідомість і свідомість. І нейролінгвістичну гімнастику для мозку ми робимо, щоб активізувати півкулі, і різні практики застосовуємо для покращення пам’яті. Вірю, що це дасть гарний результат. У когось – одразу, у інших – згодом, коли діти навчатимуться в старших класах.
– НУШ – це не лише інша система викладання, а й новий для наших педагогів стиль спілкування з учнями. Як дався вам цей перехід від авторитарного до наставницького способу спілкування?
– Це дійсно було непросто. Перейти від позиції: «Я – вчитель, головний, всі мають слухати і виконувати, запам’ятовувати та відтворювати знання». Потрібно було стати другом, наставником, тренером, коучем. Ми за час навчання з дівчатками справді стали близькими. На «Ранкових зустрічах» ділимося одне з одним своїми мріями, почуттями. Намагаюся підтримувати і розвивати їхні таланти. Як я вже казала, ці діти зовсім інші. Тож старі методи з ними не працюють. Діти не сприймають настанови. Найліпше їх учить власний приклад дорослих. На жаль, нині малеча часто відчуває дефіцит батьківської уваги. Так, вони ходять на різні гуртки, розвивають свої здібності та таланти. Проте з рідними спілкуються небагато. Тож завжди раджу батькам більше розмовляти з дитиною. Плануйте спільний вільний час, грайте в ігри, просто гуляйте. Це надзвичайно цінно для дітей, особливо поки вони маленькі.
– Розкажіть, як прийшли у професію? Завжди хотіли цим займатися?
– З дитинства грала у вчительку. Всі мої ляльки були моїми учнями. Мала великий зошит – журнал із вигаданими прізвищами. Були й зошити, які я перевіряла. Пригадую, якось зробила «класну дошку» з килима – писала крейдою на зворотному боці. І на меблях писала крейдою. Потім мама мене сварила. Грала з дитинства і догралася (сміється, – прим. ред.). Та й у нашій родині були вчителі. Мабуть, на вибір професії дуже вплинула мамина сестра, моя тітка – заслужений вчитель України Лілія Котовська. Вона була справді педагогом від Бога. Свого часу заснувала школу, в якій я нині працюю. Дуже мене підтримувала, давала поради на початку шляху. Зараз же величезну підтримку відчуваю від своєї родини та колег. Також велика подяка директору ліцею Сергію РАЧИНЦЮ та адміністрації школи, які створили таку атмосферу, де працюється легко, де тебе поважають та цінують, дають можливість професійно та творчо зростати.
– За що найбільше любите професію?
– За відкритість дітей, їхню щирість та цікавість до всього. Діти відразу реагують на твої слова, показують, цікаво їм чи ні. Відбувається потужний енергообмін. З ними спілкуватися просто, вони легко йдуть на контакт.
– Попри всі позитивні моменти, праця педагога непроста і надзвичайно емоційно виснажлива. Як відновлюєтеся, відпочиваєте?
– Дійсно дуже багато сил і енергії доводиться віддавати. Але я переконана, що хто не читає, не подорожує і не слухає музику, той перестає розвиватися. Ця фраза містить відповідь на ваше питання. Дуже люблю читати і подорожувати. Відновлюю сили у мандрівках. Люблю малювати. «Заряджає» й спілкування з друзями.
– Напередодні професійного свята що б побажали своїм колегам?
– Зичу всім бути в творчому та позитивному настрої. Щоб були в ресурсі, мали енергію творити. Хай вас оточують друзі й колеги, які поважають, підтримують та цінують. А ще – обов’язково знаходьте час на себе і на відпочинок. Зі святом!
Редакція газети “7 днів” щиро вітає вчителів із професійним святом! Зичимо вам доброго самопочуття , натхнення, цікавих уроків і радості від життя!
Спілкувалася Наталія НИРКОВА