13 років тому помер український політик, голова Рівненської обласної організації Української народної партії, колишній голова Рівненської ОДА, народний депутат чотирьох скликань Василь Червоній.
4 липня 2009 року Василь Червоній трагічно загинув від удару блискавки. Поховали українського патріота біля Свято-Покровського собору поряд із митрополитом Рівненським і Острозьким Даниїлом.
Спогадами про роботу та дружбу з Василем Червонієм поділилася рівненська журналістка Світлана Сирота, яка за часів головування Василя Червонія обіймала посаду начальниці відділу комунікації Рівненської ОДА.
“Вперше ми познайомилися наприкінці 80-х у Народному Домі. Я прийшла на збори Товариства шанувальників української мови імені Тараса Шевченка. Ну як прийшла – мене привела вчителька, бо це були ще молодші класи. Той вечір перевернув мій світ. Лекції з історії України в складі срср – справжньої історії, не про вкусний пломбір і ковбасу за 2,20, а про табори, голодомори, колонізацію”.
Вдруге Світлана Сирота з ним зустрілася вже в Рівненській ОДА.
“Сергій Кричильський запропонував мене на посаду начальниці відділу комунікації, і тоді я вперше переступила поріг ОДА. Мені було 25, я йшла довгими коридорами і думала: що я тут роблю? Чому я?– Добрий день. Ваші родичі є у Книзі пам’яті і слави Волині? – розпочав розмову Василь. “Що?” – подумала я. “Що за критерій такий?..” – Здається, немає. (Як виявилося, були)”.
“Пригадую, в північних районах була активна газифікація сіл (вибили фінансування з Києва). В кожному селі, де ми бували, Василь казав (2005-2006 р.р.): “Не викидайте грубки! Користуйтеся газом, але грубки бережіть. КОЛИ буде війна з росією, будемо без газу”.
“Яка війна? Що він вигадує?..” – ці думки мене не залишали. Але відверто і довго ми поговорили про це незадовго до його загибелі. Василь сказав мені:– Не сумнівайся, війна буде. Просто прийми це. Вона розпочнеться з Криму і за Крим. Далі буде схід, а як і чим закінчиться – буде залежати від нас.– Але як це можливо??? У 21-му столітті, в центрі Європи! Хіба світ може це допустити?На це Василь лише гірко усміхнувся…”