Пам’ятаєте фразу «Чужої біди не буває»? Саме це відчувають українці, які, втікаючи від війни, їдуть до європейських країн. Маю на увазі не лише державні програми підтримки чи соціальні виплати для біженців.
Прості люди, яких зустрічають наші земляки, допомагають, чим можуть. Відкривають свої серця і домівки, діляться їжею, одягом, необхідними речами, підтримують і підбадьорюють. І кожен такий вияв душевної доброти вражає до сліз.
Одну з таких історій допомоги від щирого серця розповіла нещодавно очільниця Благодійного фонду «Скарбниця Надії» Мар’яна РЕВА.
Одна українка (просила не називати її імені), поїхала в справах до Німеччини. Перебуваючи у місті Штутгарт, українка на дитячому майданчику розмовляла з своїми дітьми українською мовою. В цей час неподалік сидів старенький німець. Почувши українську мову, літній чоловік підвівся і, важко пересуваючись за допомогою милиць, підійшов до Українки.
– Sie kommen aus der Ukraine? (Ви приїхали з України?)
Наша Українка не знає німецької мови, тому відповіла йому англійською, що не розуміє.
– Ich kenne Englisch nicht gut (Я погано знаю англійську мову), – сказав старенький. Потім постояв певний час, ще послухав українську мову і ще намагався поговорити про Україну.
Українка, бачачи намагання старенького дізнатися про Україну, сказала: «There is a war in Ukraine. This is not good» (В Україні війна. Це не добре).
Старенький кивнув і, зітхнувши, відійшов.
Через хвилин п’ять старенький знов підійшов до Українки і простягнув їй дві купюри по 5 євро, сказавши: «Die Ukraine ist in meinem Herzen» (Україна в моєму серці).
Українка сказала старенькому, що їй не потрібні кошти.
Однак старенький продовжував стояти і простягати гроші. Українка вже дістала свої гроші, показала їх старенькому, повторюючи: «I have money» (У мене є гроші). Однак старенький наполягав, повторюючи: «Die Ukraine ist in meinem Herzen» (Україна в моєму серці).
Наша Україночка вже зателефонувала своїй дитині, попросила телефоном перекласти старенькому, що їй не потрібні кошти, і що вона їх не візьме, однак старенький не відходив, простягав кошти і повторював: «Die Ukraine ist in meinem Herzen» (Україна в моєму серці).
Хвилин п’ятнадцять продовжувався цей діалог. Нарешті Українка взяла гроші, подякувала старенькому і він спокійно пішов. Жінка вирішила, що привезе ці кошти до України і віддасть у Благодійний фонд «Скарбниця Надії» для допомоги нужденним.
– Ми дивимося на ці гроші і знаємо, що мільйони людей у всьому світі підтримують нас, допомагають нам, а ще тепер знаємо про старенького Німця, у якого в серці Україна, – розповіла Мар’яна Рева.
Надія ВАНЧЕНКО