Рівне тричі за тиждень оплакувало своїх полеглих Героїв

Діліться корисною інформацією з друзями:

І знову Рівне провело в останню дорогу своїх Героїв, які полягли у боях з окупантами. Минулого четверга на майдані Незалежності містяни опустилися на коліно, щоб вшанувати свого земляка Олега Тишкова. Громадянина, який від перших днів війни розумів, що захищати свою країну і своїх рідних – його обов’язок.

7 днів у ТелеграміСвіжі новини для тих, у кого мало часу

Новини які не потрапили на сайт ми розміщуємо в Телеграмі

А в п’ятницю рівняни на майдані перед Свято-Покровським собором попрощалися зі старшим лейтенантом Віталієм Шакіровим. 

«Добра, щира, світла людина, яка не любила зайвої публічності. Справжній патріот своєї землі, країни. Якби всі були такими, як він, то і війни не було б. А ми вже давно були в Європі. Та, на жаль, таких одиниці…» – так сказала про Героя його дружина Катерина.

У неділю жителі Рівненської територіальної громади попрощалися з мешканцем Квасилова Сергієм Гамулою.

«Сум огортає серце від болю втрат, коли рідні втрачають найдорожчих у світі людей, – сказав міський голова Рівного Олександр Третяк. – Дружина стала вдовою, діти – сиротами, а ще не народжена внучка зможе побачити любого дідуся тільки на світлинах. Бо він через війну так і не дочекався побачити маленьке диво…»

Олег Тишков зазнав смертельного поранення у боях на Донеччині

Олег ТИШКОВ народився у селі Підлужне тоді Костопільського району. Після закінчення школи та служби в армії опанував фах, який став насправді частиною його життя.

«Він був водієм. Дуже любив кермо, жив цим. Олег займався пасажирськими перевезеннями. На ринок у Хмельницький, на екскурсію, на море – возив людей по всій Україні. А останнім часом таксував тут, у Рівному, де ми оселилися відразу після одруження», – розповідає дружина Героя Руслана.

Терплячий, працьовитий, наполегливий Олег ніколи не казав, що чогось не вміє. Навіть якщо якась справа була в новинку, із задоволенням опановував нові ремесла.

«Він просто брався за будь-яку роботу і виконував її. Неквапно, терпеливо вчився і робив. Наприклад, ремонт у нашій квартирі. Майже все він робив сам. Завжди допомагав батькам у селі, якщо щось було потрібно. А не так давно придбав зварювальний апарат. Хотів і цей фах опанувати, аби ремонтом машини займатися самостійно», – продовжує Руслана.

Родина Олега Тишкова поступово поповнювалася – 8-річна донечка Катруся тішила тата. Уже дорослий син півроку тому подарував йому онука… Та віроломний напад росії повністю змінив життя…

«Коли почалася війна, Олег пішов добровольцем у військкомат. А за кілька днів після того принесли повістку. Він знав, що повинен це зробити. Не було ніяких гарних чи високих слів. Просто сказав, що не може отак просто сидіти дома, коли там хлопці гинуть. Він не збирався нікуди тікати чи їхати. Розумів, що це його обов’язок», – продовжує дружина.

Короткі розмови під час військової служби, слова підтримки та жодних згадок про небезпеку.

«Він казав, що десь далеко, що не на передовій. Запевняв, що все добре. Але я по голосу чула, що це далеко не так, адже він дуже змінився… Хоча Олег так і не зізнався», – розповідає Руслана.

51-річний старший сержант Олег Тишков, виконуючи бойове завдання на Донеччині, отримав важке поранення.

«Його прооперували у Покровську, а за тим перевели в госпіталь у Дніпро», – пригадує дружина Героя. – «Ми приїхали туди з сином. Поранення було дуже складним. Лікарі ніяких гарантій не давали, радили лише молитися. Дуже вдячні всім, хто був з нами і допоміг у тяжкий час. За підтримку – і моральну, і фінансову. За ваші молитви. Ми були поряд до останнього… Олег помер 7 листопада. Він був надзвичайною людиною. Дуже любив сім’ю, все робив для рідних. Був нам опорою. А ми за ним почувалися, як за кам’яною стіною… А зараз наче обрізали крила. Як далі жити, навіть не знаю…»

Віталій Шакіров намагався уберегти рідних від жахіть війни

Віталій ШАКІРОВ родом із Вараша, тоді ще Кузнецовська. Останні роки разом із сім’єю жив у Рівному, де будував власну справу – займався вентиляцією, кондиціонерами та їх монтажем. Разом із дружиною виховували двох синів – 15 та п’яти років.

«Він був справжнім, відданим, чесним. Таких ще треба пошукати», – каже дружина.

Війна стукала у двері сім’ї не один раз. Іще у 2014, коли лише починалась антитерористична операція на сході нашої країни, Віталій був готовий стати на захист рідної землі. Та сімейні обставини стримали запал.

«У лютому, коли почалася велика війна, відразу було зрозуміло, що він піде захищати нас. Не потрібно було нічого пояснювати, бо Віталій вважав це своїм обов’язком. Він кілька разів звертався у військкомат, ішов добровольцем. Але чув лише: «Чекайте». Просто чекати Віталій не міг, тож вступив до лав Тероборони. А через деякий час його викликали і він поїхав воювати», – продовжує пані Катерина.

Старший лейтенант Віталій Шакіров був командиром взводу. Надзвичайно відповідальний та зібраний, завжди намагався уберегти від жахіть війни рідних. Його поважали побратими, якими він опікувався до останнього.

41-річний Віталій Шакіров загинув 31 жовтня внаслідок отримання мінно-вибухової травми, виконуючи бойове завдання захисту Батьківщини поблизу села Павлівка Донецької області.

Сергій Гамула непохитно вірив у перемогу

Мешканець Квасилова Сергій ГАМУЛА – був прекрасним сім’янином. Він за покликом серця пішов боронити рідну землю від окупантів. Побратими Сергія згадують його з великою повагою та любов’ю. Адже (за їхніми словами) ніхто не міг так підіймати бойовий дух військових, як наш герой. Він із впевненістю казав, що ми обов’язково переможемо і робив свій внесок у нашу велику перемогу до останнього подиху…

49-річний стрілець-снайпер, солдат Сергій Гамула загинув 1 листопада внаслідок мінно-вибухової травми поблизу села Павлівка Донецької області.

Прощання з Героєм відбулося на подвір’ї церкви Петра і Павла у Квасилові. Сергій Гамула заповідав, щоб його поховали на місцевому кладовищі. Його воля виконана…

Текст підготований редакцією газети «Сім днів» за підтримки платформи пам’яті Меморіал, яка розповідає історії убитих Росією цивільних та загиблих українських військових. Аби повідомити дані про втрати України, заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.

Ірина НИЧИПОРУК